WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов - Курсова робота

Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов - Курсова робота

•руської або малоруської мови в Галичині", 1830), хоч і представляє в ній так зване "язичіє". 1835 р. виходить друкована латиницею етнографічна збірка Ruskoje wesile", а 1846 p.— написана польською мовою "Grarnatyka jejzyka maloruskiego" Йосипа Лозин-с ького (1807—1889).

"Русалка Дністровая", запровадивши гражданський шрифт і фонетичний принцип правопису, відмовившись від мертвого "язичія" та пов'язаного з ним кириличного алфавіту, відкрила шляхи для зближення літературно-мовного процесу Західної і Східної України, хоч "азбучна війна в Галичині", як назвав Іван Франко боротьбу за впровадження в українську писемність гражданської чи польської

.азбук завершилася в Західній Україні аж в кінці XIX ст.. Одним із діячів "Руської трійці", що видавала "Русалку Дністровую", був і Яків Головацький (.1814—1888). Свою розвідку-реферат "Розправа о язиці южноруськім і його наріччях" (1849) він спеціально присвячує українській мові, її походженню і відношенню до інших слов'янських, характеристиці фонетичних і граматичних особливостей, описові найголовніших наріч та перспективам її дальшого розвитку. Ідучи за М. Максимовичем, вій об'єднує усі говори у три групи: українське, галицьке (наддністрянське) і гірське (карпато-руське).

Стислий огляд наукової діяльності основоположників історичного та порівняльного мовознавства, наукових здобутків у галузі індоєвропейського мовознавства, романської, слов'янської, зокрема російської та української філології першої половини XIX ст. наочно показує, що основним, провідним напрямом у цей період було мовознавство порівпяльно-історичне. Успіхи порівняльно-історичного мовознавства були настільки вагомими, значними, що термін "порівняльно-історичне мовознавство" почали застосовувати для позначення всієї науки про мову, помилково вважаючи, нібито до відкриття порівняльного методу науки про мову не було й зовсім, нібито у мовознавстві першої половини XIX ст. не було інших методів, крім порівняльно-історичного, не було й інших проблем, крім тих, що з ним безпосередньо пов'язані. Наведені факти незаперечно свідчать, що водночас із порівняльно-історичним методом і у взаємодії з ним інтенсивно розгорталося, удосконалювалося і мовознавство описове, що розвиток порівняльно-історичного мовознавства спричинився до розгортання й удосконалення мовознавства описового, за рахунок надбань якого збагачувалося в свою чергу мовознавство порівняльно-історичне, що різні галузі мовознавчої науки тільки у найтісніших зв'язках між собою могли задовольняти найпекучіші запити суспільного розвитку першої половини XIX століття.

Шеститомний "Sfownik jezyka polskiego" (1806—1814, 2-ге вид. 1854—1860) Саму їла Богумила Лінде (1777—1847) був не тільки лексичним довідником для тогочасних польських письменників, а й цінним здобутком польської філології і слов'янської філології взагалі. Граматичну будову литовської мови почали вивчати ще у XVII ст., факти литовської мови для порівняння з фактами інших індоєвропейських мов використовував уже Ф. Бопп, але тільки працями Ф. Куршата (1806—1884) розпочинається більш точне й глибоке вивчення фонетики й морфології литовської мови, зокрема особливостей литовської системи наголошування. Нові обрії у порівняльному вивченні фінно-угорських, самоїдських, монгольських та тунгусо-маньчжурських мов відкривали граматики й словники фінського мовознавця, етнографа, перекладача шведською мовою карело-фінського епосу "Калевала" — Матвія Олександра Кастрена (1813—1852). Таких прикладів можна дати чимало.

З другого боку, наука про мову першої половини XIX ст. починає збагачуватися на фактичні матеріали із непрочитаних, а то й зовсім невідомих до того стародавніх текстів. Так, 1812 р. у Хаматі (північна Сірія) було відкрито перший хеттський ідеографічний напис однією з найдавніших індоєвропейських мов Малої Азії. Знайдений ще 1799 р. Рузеттський камінь із написом трьома мовами (давньоєгипетською, єгипетською розмовною і давньогрецькою) дав можливість 1822 р. французькому вченому Жану-Франсуа Шампольйоно-ві (1790—1832) дешифрувати єгипетські ієрогліфи, а-потім укласти граматику і словник староєгипетської мови. Німецький філолог Г е -орг-Фрідріх Гротефеид (1775—1853) робить перші кроки у дешифруванні староперського клинопису, аГенрі Роулін-сон (1810—1895) копіює, дешифрує і 1846 р. публікує повний переклад давньоперського тексту тримовного (староперською, еламською і вавілонською мовами) Бехістунського напису.

Не можна не вказати, нарешті, на наявність у першій половині XIX ст. і деяких праць із загального мовознавства.

Своєрідним підсумком мовознавчих досліджень попередніх століть є праці "Вчення промову" (1801—1803) і "Початкові основи мовознавства" (1805) А. Ф. Бернгарді. У складі мовознавства А. Бернгарді встановлює такі мовознавчі дисципліни: фонетика, етимологія, словотвір, морфологія, словосполучення (вчення про поєднання і керування слів), синтаксис. Мову, на його думку, слід вивчати з історичного і фі.

лософського поглядів. У згоді з історичним принципом, мова, виникнення якої зумовлюється потребами розуму, розвивається за "обов'язковими" законами, але цілком несвідомо. Досягнувши свого розквіту, мова стає на шлях регресу. Філософський аспект (за А. Бернгарді, найістотніший) має справу з мовою як викінченим продуктом. "Мовознавство, або філософська граматика — це наука про абсолютні філософські форми мови". У мові виділяються букви (-звуки), слова-корені і слова-основи. Обидва ці розряди слів первісно позначували матерію і відношення. Злиття їх дало нинішні типи слів. Частини мови (І. Частини мови: іменники, імена атрибутивні, дієслово бути. II. Частки мови: прийменники, сполучники, первісні прислівники. III. Частини мови і частки: займенники) співвідносні з логічними категоріями суб'єкта, предиката і зв'язки, але, наприклад, категорії суб'єкта підпорядковуються і частки (артикль, прийменник) . Як засвідчували самі Ф. Бопп і В. Гумбольдт, праці А. Бернгарді мали на них значний вплив.

На засадах формальної логіки була побудована і праця К. Беккера "Organismus der Sprache" (1827), яка пізніше зазнала нищівної критики у працях Геймана Штейнталя і Олександра Потебні. Але раніше від них і проти логічної граматики, або граматики філософської, і проти біологічних поглядів на мову, і проти поглядів на мову як на щось таємниче, містичне, зокрема проти схильності В. Гумбольдта до звукової символіки, виступив датський мовознавець-теоретик Йоганн Ніколай Мадвіг (1804—1886). Найголовніші його праці: "От Kj>nnet і Sprogene, isaer і Sanskrit, Latin on Graesk" ("Про рід у мовах, особливо у санскритській, латинській і грецькій мовах", 1835); "Re-rste otykke af en Afhandling om Sprogets Vaesen, Udvikling og Liv" ("Перший нарис із дослідження про сутність, розвиток і життя мови", 1842); "От de grammatikalske Betegnelsers Tilb-livelse og Vaesen" ("Про походження і сутність граматичних значень", 1856—1857); "Spr#gvidenskabelige Strobemaerkminger" ("Лінгвістичні нотатки", 1871) та ін. На жаль, написані маловідомою тоді датською мовою, праці Й. Мадвіга, як і Р. Раска та Я. Бредсдорфа, не мали такого впливу на розвиток світової лінгвістичної думки, який вони могли б мати за своєю науковою цінністю.

Loading...

 
 

Цікаве