WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Європейське мовознавство епохи середньовіччя, відродження та xvii-xviii ст. - Курсова робота

Європейське мовознавство епохи середньовіччя, відродження та xvii-xviii ст. - Курсова робота

  1. ст.) та ін. 1 Із цих невпорядкованих лексичних матеріалів виформовуються далі азбуковники або ще "Алфавитьі иностранньїхь рчеи", що пояснювали книжнослов'янські та іншомовні слова, а іноді давали й довідки енциклопедичного характеру. Такі досить великі азбуковники укладалися в XV—XVI ст. і в Новгороді, і в Москві.

На Україні та в Білорусії, де церковнослов'янські книжні традиції в історії формування літературних мов не були такими міцними, як в історії формування російської літературної мови, і де боротьба за створення літературних української та білоруської мов поєднувалася з боротьбою проти польської шляхти, що намагалася покатоличити і ополячити український та білоруський народи, виникають словники, у яких застарілі та рідковживані церковнослов'янські слова і вирази та іншомовні слова витлумачуються "простою мовою". Такими є, наприклад, рукописний словник 1581 р. невідомого автора—• "Лексись сь толкованиемь словенскихь мовь просто", у реєстрі слів якого близько 1000 слів. У місті Вільні 1596 р. вийшов перший па Україні друкований словник під назвою "Лексись. Сир'Ьчь реченія вькратьігЬ собраппьі и из словенскаго язьїка на простьі рускій діялекть истолковапі. Л. Z., тобто Лаврентія 3 и з а -н і я (Тустановського, пом. після 1633 р.) — учителя Львівської, а потім Віленської братської школи. У реєстрі 1061 слово. Слова перекладені або пояснені тогочасною українською літературною мовою,

наприклад, абіє — зараз, алчу — исти хочу, блгдть — ласка, мєсть — помста, св-Ьдитель — св'Ьдокь, юноша — паробокь і т. д.

Видатним явищем східнослов'янської лексикографії початку

  1. ст., є словник Памви Беринди (між 50—70 pp. XVI ст.— 1632), виданий 1627 р. в Києво-печерській друкарні під заголовком "Лексікопь славеноросскій и ймень тлькованїє"; друге видання (із змінами) — 1653 р. П. Беринда, творчо використавши надбання української ("Лексись" Л. Зизанія), російської (твори М. Грека, азбуковники тощо) і білоруської (глоси Ф. Скорини), а також розробки західноєвропейської, візантійської і, можливо, вірменської лексикографії в галузі тлумачення імен створив оригінальну, самобутню працю, у якій книжнослов'янські та іншомовні слова (всього 6982 слова) пояснено відповідниками української народної лексики (часто кількома синонімами), іноді — словами кількох мов і діалектів.

"Лексіконь славеноросскій" мав значний вплив на лексикографію XVII—XVIII ст.: відомі переробки його на румунську мову (1649), реєстр слів його взято для церковнослов'янсько-польського лексикона (1722), на його основі була створена "Синоніма славеноросская" (др. пол. XVII ст.), майже всі його слова входять до латинсько-словенського лексикону Є. Славинецького (пом. 1675 p.), до славено-греко-латинського лексикону Ф. Полікарпова (М., 1704).

На XVII—XVIII ст. припадає видання і таких словників, як поль-сько-латинсько-литовський словник К. Ш і р в і д а с а (1629), німецько-латинський словник Г. Манцеліса (1638), тлумачний словник грузинської мови Сулхана -Саба Орбеліані (1716), словники латиської мови Г. Стендера (1716,1789) і Я. Ланге (1772. Т. 1; 1777. Т. 2) та ін.

Та найвищим досягненням вітчизняної лексикографії XVIII ст. є "Словарь Академій Россійской" (1789—1794). У ньому 43 257 слов'я-но-російських слів, небагато слів із живої народної мови, із професійних та територіальних діалектів, іще менше слів іноземного походження (341 грецьке, 107 латинських, 92 французьких і 74 німецьких). Добір реєстрових слів і стилістичні норми уживання їх підпорядковано теорії трьох стилів М.Ломоносова, який разом із К. К о н д -ратовичем і Таубертом визначив і принцип розташування слів не за алфавітом, а за кореневими гніздами слів. Побудовано його за тими принципами, що й тогочасні словники Французької та Італійської Академії. Активну участь в укладанні словника брали не тільки вчені, а й видатні тогочасні письменники — Г. Державін, Д. Фонвізін, І. Богданович, Я. Княжнін.

Отже, починаючи від пояснень значень слів, від глосаріїв, через словнички-ономастикони, словнички релігійної символіки, словнички застарілих і рідко вживаних книжнослов'янських слів та словнички іншомовних слів до невигадливих азбуковників, а потім і до укладання тлумачних, перекладних, синонімічних словників, значних за обсягом охоплюваного і систематизованого лексичного матеріалу,— такий шлях вітчизняного мовознавства в галузі лексикографії, лексикології.

Певний інтерес викликає і процес витворення граматичної іеорії у вітчизняному мовознавстві.

Найдавніші давньоруські пам'ятки небагаті па фактичні відомості про етап розробки граматики в Київській Русі. "ПовЬсть вр-Вмяньньїх л-Ьгь" переказує зміст "паннонських житій" про Кирила та Мефодія. У рукописних списках XV—XVII ст. переповідається сказання чорноризьця Храбра (X ст.) "Про письмена", відоме в болгарських редакціях XIII—XIV ст. У списках XII і особливо XVI—XVII ст. фіксується стаття-роздуми про деякі відмінності слов'янської мови від грецької. Для граматичних описів церковнослов'янської мови у давньоруських книжках використано південнослов'янські компіляції пізньовізан-тійських граматистів. Досить часто у пам'ятках XV—XVII ст. зустрічаються статті-роздуми "О восьми частяхь слова" і зрідка "Словеса вькрагьцЬ избранна" — із творів сербського вченого Констянти-на Граматика (XIV ст.).

У рукописних збірниках XVI—XVII ст. є вже чимало анонімних статей із граматики, скомпонованих за грецькими зразками, зокрема граматика, помилково пов'язувана з іменем Іоанна Дамаскіна. Поширені були також переробки граматик, наприклад, граматики До-ната, перекладеної 1522 р.ДмитромТолмачем-Гераси-мовим. Оригінал цього перекладу не зберігся, а два його списки XVI ст. видав Ватрослав Я гич у праці "Рассуждения южнославян-ской и русской стариньї о церковнославянском язьіке"

У тій безіменній граматичній літературі, яка наявна у рукописних збірниках XVI—XVII ст., дуже часто згадується ім'я Максима Грека (бл. 1480—1556), якого 1515 р. запросив з Афону до Москви великий князь Василь Іванович для перекладу "святих книг". М. Грек не тільки перекладав богослужебні книжки, а й виправляв помилки, які траплялися в старовинних текстах, подаючи зразки філологічної критики тексту. Граматика для цього — лише засіб відтворення і витлумачення тексту, він не відокремлює її ще в окрему дисципліну ("Граматика єсть начало и конец всякого любомудрия, с нея же всяко естество творится и естество славится"). І все ж М. Грек — незаперечний для того часу авторитет у граматичних питаннях по багатьох слов'янських землях і зокрема на Україні.

Виправлення церковних книг у першій половині XVI ст. в Москві — одне з важливих свідчень розвитку церковнослов'янської книжності в Московській Русі, зростання її сили й могутності. Після завоювання турками Візантії і Балканського півострова Москва стає найважливішим центром православної церкви і слов'янської культури, принаймні для східнослов'янських та південнослов'янських територій. У Московській державі православна релігія, православна церква були державною релігією і державною церквою.

На Україні й Білорусії церковнослов'янська мова поряд із православною церквою були прапором боротьби за формовані національні культури, проти політики релігійного й національного гноблення українського й білоруського народу польською шляхтою. Особливо характерними з цього погляду є вимоги братських шкіл України й Білорусії мати посібники із церковнослов'янської та "простої" мови, виступ Георгія (Ф ран циск а) Скорини (бл. 1490—1540) на захист білоруської мови і виступ автора "Перестороги" на захист мови української (1605—1606). Саме ці суспільні потреби зумовлюють появу на Україні та в Білорусії і перших друкованих букварів, словників та граматик. У 1517 р. Г. Скорина засновує у Празі друкарню, видає перекладений ним білоруською мовою Псалтир і 22 книги Біблії, 1525 р. відкриває друкарню у Вільні, видає "Апостол" і "Малу подорожню книжицю". Російський першодрукар Іван Федоров (бл. 1525—1583) у 1574 р. видає у Львові "Азбуку" (буквар) з граматикою "для возлюбленого чесного християнського руського народу "греческого закона". "Буквар" починається старою книжною азбукою, а далі йдуть склади, тексти для вправ на читання та граматичні правила. В кінці книги вміщено герб м. Львова, друкарську марку І. Федорова і трохи нижче напис: "видруковано во лвов'Ь року

Ф а. фод. (тобто 1574).

У Вільні в друкарні Мамоничів 1586 р. була видана "Кграматика словепьска язьїка...". Невеличка за обсягом (всього 14 аркушів), недбало оформлена, обмежена за змістом (у ній подана лише морфологія), книжечка ця подавала тільки вчення "О восьми частях слова", але цінна тим, що це була перша друкована граматика і вперше друкованим словом фіксувала слов'янську граматичну термінологію.

Loading...

 
 

Цікаве