WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → " Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП ""Зовнішність людини"" в німецькій і українській мовах" - Курсова робота

" Національно-культурний компонент семантики порівнянь на прикладі ЛСП ""Зовнішність людини"" в німецькій і українській мовах" - Курсова робота

Виокремленню контрастивної лінгвістики у самостійну галузь мовознавства сприяло проведення спеціалізованих конференцій, присвячених контрастивним дослідженням (перша в Джорджтауні, США, 1968 рік), а також включення контрастивної лінгвістики у програму міжнародних лінгвістичних конгресів (з 1972 року) [30, с. 239].

За останні три десятиліття з'явилося чимало так званих контрастивних проектів, які об'єднали лінгвістів для системного зіставлення тих чи інших пар мов. Вони покликані дати практичні рекомендації, які б сприяли прискоренню та вдосконаленню викладання іноземних мов. Перші спроби розробок такого роду були здійснені в Центрі прикладної лінгвістики в США, де ще в 1959 році почалась робота над серією контрастивних досліджень мовних структур. Англійська мова зіставлялася з п'ятьма найбільш поширеним в навчальній практиці США мовами: французькою, німецькою, італійською, російською та іспанською. Пізніше контрастивні проекти почали створюватися в Європі. До числа найбільш відомих з них належать німецько-англійський (керівник – Г. Нікель), югославський (Р. Філіпович), польсько-англійський (Я. Фіш'як), угорсько-англійський (Л. Деже) і румунсько-англійський (Д. Чіторан).

Солідним внеском у розвиток контрастивної лінгвістики в Україні є колективні праці, що вийшли за редакцією професора Ю.О. Жлуктенка: "Нариси з контрастивної лінгвістики", "Порівняльні дослідження з граматики англійської, української, російської мов" та "Німецько-українські мовні паралелі" [8, с. 9].

М.Б. Гвішіані зробив також великий внесок у розвиток цієї галузі мовознавства. Він виділяє такі головні ознаки контрастивного дослідження:

  • характер об'єкта дослідження (споріднені, неспоріднені і близькоспоріднені мови, національні варіанти, діалекти, професіональні мови та ін.);

  • мета порівняння (аналіз ступеня спорідненості мов, пошук універсалій, встановлення еквівалентності і міжмовних співвідношень);

  • напрям порівняння (синхронія, діахронія);

  • теорія як система науково доведених характеристик об'єкта дослідження;

  • метод як система прийомів порівняльного аналізу [5, с. 60].

За час свого існування контрастивна лінгвістика зібрала чималий досвід зіставлення мов різних типів і створила теоретичну базу для досліджень такого типу. А.Д. Райхштейн виділяє наступні принципи міжмовного зіставного аналізу, які можуть застосовуватися до будь-яких пар чи груп мов та будь-яких рівнів зіставлення:

  1. Первинність внутрішньомовного опису по відношенню до міжмовного.

  2. Примат спільностей над відмінностями у дослідженні.

  3. Відповідність внутрішньомовних описів.

  4. Одностороннє та двостороннє зіставлення.

  5. Зіставний аналіз може проходити від мовної форми до змісту або, навпаки, від змісту до способу його вираження у мовах.

  6. Зіставні дослідження можуть бути синхронічно-зіставними чи діахронічно-зіставними.

  7. Джерела зіставного аналізу: зіставлювані явища можуть вивчатися незалежно в кожній окремій мові і мовленнєвих творах цією мовою або в мовленнєвих творах, які перебувають у відношеннях перекодування [23, с. 11].

Методи, які використовуються у контрастивних дослідженнях, з одного боку пов'язані з розвитком теорії в різних напрямках сучасного загального мовознавства, а з іншого – залежать від цілей та орієнтації тієї чи іншої роботи з контрастивного аналізу.

Зіставна лінгвістика диференціюється за зіставлюваними мовами (дві і більше; споріднені, віддалено споріднені, неспоріднені), за субсистемами мови (зіставна лексикологія, граматика, фразеологія і т. п.), а також за напрямками аналізу (типологічні, трансляційні та ін.) [23, с. 8].

Зіставленню повинні підлягати одиниці, які є аналогічними у функціональному і в формальному планах. Таким чином, зіставлювані одиниці повинні мати однаковий "рівневий статус" [23, с. 12]. Мови можна зіставляти на рівні системи (структури), норми і узусу (норми мовлення). Мова як загальнолюдський засіб мовлення ґрунтується на відмінностях (опозиціях) у плані вираження і в плані змісту. Будь-яка мова використовує лише деякі із всіх можливих опозицій. Сукупність подібних опозицій складає систему даної мови [3, с. 3].

Як правило порівняльні дослідження проводяться як з метою виявлення певних загальних закономірностей, так і з метою порівняльного практичного вивчення двох конкретних мов. Дані зіставного розгляду мов можуть використовуватися для вирішення різних теоретичних і практичних завдань. У процесі зіставного вивчення мов визначаються їх структурні особливості. Оскільки визначення структурних особливостей мов та їх класифікація на основі цих особливостей складають зміст типологічного напрямку у вивченні мов, саме цей напрямок потребує результатів зіставлення мовних структур у цілому та окремих мовних рівнів (морфологічного, фонологічного та ін.).

Крім того, у процесі зіставлення мов встановлюються спільні для них риси, що призводить до виявлення лінгвістичних універсалій, які тепер досить активно вивчаються, і займають значне місце у розробці загальної теорії мови [23, с. 11].

Виходячи із вищезазначеного, можна стверджувати, що контрактивна лінгвістика посідає одне із чільних місць у мовознавчих студіях. Це пов'язано:

  1. із зростаючою роллю міжмовної комунікації у всіх її проявах (інтернаціоналізація європейських стандартів освіти, потреби для перекладу у різних областях діяльності);

  2. із відходом від структуралізму і ранньої генеративної граматики;

  3. із виникненням корпусної лінгвістики, яка вперше відкрила перед мовознавцями можливість повного аналізу матеріалу, виявлення кількісних закономірностей вживання слів і експеримент.

1.2 Проблеми і методика дослідження контрастивної лексикології

Найпомітніші результати зіставна лексична семантика отримала, як уже зазначалося раніше, в другій половині ХХ століття у період панування структурної лінгвістики, для якої характерні принцип системності і структурно-функціональний підхід до вивчення мовних явищ. Мовознавці прийшли до висновку, що семантичної тотожності слів у двох мовах майже немає і що це стосується не тільки багатозначних, але й однозначних слів, а значення слова зумовлюється його місцем у лексико-семантичній системі мови. Варто закцентувати увагу на тому, що лексико-семантична система для кожної мови є своєрідною і неповторною. Цей факт спричинився до того, що об'єктом зіставного аналізу стали не окремі слова-кореляти, а їх системні угруповання – лексико-семантичні поля, синонімічні ряди тощо, що дозволило виявити спільне й відмінне у порівнюваних лексико-семантичних системах [14, с. 29]. Дослідження цієї проблеми і стало основним завданням такого розділу контрастивної лінгвістики як контрастивна лексикологія (зіставна лексична семантика).

Контрастивна лексикологія досліджує лексико-семантичні відмінності у різних мовах методом синхронно-зіставного аналізу. Лексика дає можливість різноаспектного вивчення мов як вияву національно-культурного багатства народів, їхньої ментальності та способу бачення світу. Витоки такого підходу до порівняльного аналізу мов містяться у лінгвістичній спадщині В. фон Гумбольдта, який, зокрема, зазначав, що "різні мови – це зовсім не різні позначення однієї і тієї самої речі, а різні бачення її" і що мовні відмінності "повинні розглядатися як сила, що пронизує всю історію людства" [16, с. 29].

Loading...

 
 

Цікаве