WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство - Курсова робота

Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство - Курсова робота

Менше фактичних матеріалів збереглося для характеристики куфської школи. Виникла вона трохи пізніше, ніж школа в Басрі. Засновником її вважають аль-Руасі, але про його наукову діяльність майже нічого не відомо. Один із перших представників куфської школи аль-Кісаї написав "Трактат про помилки народної мови", у якому вперше наводить матеріал із різних говіркових відхилень від класичної арабської мови, називаючи ці відхилення "помилками". Традиції аль-Кісаї продовжив Ібн ас-Сіккіт — автор твору "Про поліпшення мови", що неодноразово перевидавався, і видавець давньоарабських поетичних творів, з філологічними поясненнями та критичними примітками до них. Його учень Мохамед аль-Абмарі видав чимало розвідок з арабської лексикології, зокрема розвідку про слова з протилежним значенням.

Відмінності між басрською і куфською школами чітко не окреслені. Авторитет Сібавейхі, який очолював басрську школу, визнавали представники і куфської школи. Можна припускати лише, що куфська школа у порівнянні з басрською приділяла більше уваги вивченню живої розмовної мови і в деяких випадках виправдовувала відхилення у живій мові від граматичних норм класичної арабської мови. І коли осередком вивчення арабської мови став Багдад, учені столиці прагнули вже об'єднати всі школи, спрямувати зусилля їх в одне русло, а наслідки теоретичних пошуків зробити корисними для практики.

У межах нового, багдадського напрямку в арабському мовознавстві розгорнулася наукова діяльність таких учених, як: Абдалла ібн-Котайба — дослідник усіх галузей арабської філології, автор практичного посібника з арабської стилістики, укладач антології доісламської поезії; аль-Дінаварі, перс із походження — автор відомої розвідки."Книга рослин", книжонл "Про мовні помилки низького народу", "Поліпшення мови" та ін.;, Осман ібн-Джінні — дослідник теоретичних проблем граматики та етимології; Ісмаїл аль-Джаухарі, тюрк із походження — автор оригінального підручника з метрики і не менш оригінального словника арабської мови під назвою "Сихах"; Маухіб аль-Джаваліхі — автор граматики у віршах, книжки про мовні помилки народу, автор першого арабського словника іншомовних слів; Абдаррахан ібналь-Анбарі — автор біографічних нарисів про діячів арабської філології.

Годиться, нарешті, назвати і тих учених, які створили свої праці арабською мовою вже в той період, коли арабська класична мова перетворювалася із живої мови Арабського халіфату на мову писемну — мову науки і релігії. Це — таджик із походження, аз-Замахша-р і — автор великого коментарія до корана, підручника з граматики, арабсько-персидського словника та ін.; Юсуф аль -Саккіні — автор докладної праці з граматики і риторики під назвою "Ключ наук"; Махмуд аль-Кашгарі, турок із походження — автор написаної в 1073— 1074 pp. багатотомної праці під назвою "Диван тюркських мов"; Мухамед ібн-Малік — автор поеми про граматику в 1000 віршів під назвою "Тисячниця"; аль-Фірузабаді, перс із походження — автор 60-томного словника, скомпонованого із праць ібн-Сіда та індійського мусульманина Сагані і значно доповненого матеріалами південноарабської лексики; словник цей не зберігся, але на його основі Фірузабаді уклав інший, під назвою "Kamus" — "Океан". Про популярність цього словника свідчить той факт, що після Фірузабаді іменем Kamus почали називати в арабській філології будь-який словник.

Не важко помітити, що арабські мовознавці, починаючи з Халіла аль-Фарахаді, завжди приділяли дуже багато уваги укладанню словників. Найвищі досягнення арабського мовознавства — в арабській лексикографії. Арабські мовознавці зібрали величезний лексичний матеріал і згрупували його у словниках найрізноманітнішого типу,. Вони всіляко підкреслювали дивовижне лексичне багатство арабської мови, подаючи, наприклад, для слова меч 500 синонімів, для слова лев 500 синонімів, для слова верблюд 1000 синонімів. Така # величезна кількість синонімів, окрім наявності численних діалектизмів, пояснюється, за словами А. Кримського, ще й тією обставиною, що "лексикологи арабський словник дуже захарастили головним чином завдяки тому прийому, що суто індивідуальні поетичні епітети предметів наводяться ними як окремі слова; наприклад, прізвисько "пожирач", дане левові одним поетом, "розтрощувач", дане йому іншим, і всі подібні позначення зазначені у словниках як синоніми до слова "лев". Невміння розмежувати авторські поетичні неологізми і загальновживанї слова, відсутність діалектологічної та історичної перспективи — найістотніша вада арабських лексикографів.

Античні філологи не розрізняли літер і звуків, ототожнюючи їх* Арабські філологи чітко розмежовують літеру і звук, графічний символ вимовлюваного звука і вимовлюваний звук, указують на невідповідність між написанням і вимовою. Опис звуків у них ґрунтується на принципі фізіологічному, хоча береться до уваги і принцип акустичний. Арабські філологи виділяли звуки голосові і безголосові, звуки напружені і ненапружені, звуки закриті і відкриті, звуки "при-підняті" і "неприпідняті". Сібавейхі створив своєрідну систему координат для характеристики звуків, визначивши 16 місць утворення звуків У працях арабських філологів подано точний опис артикуляції окремих звуків і різноманітних їх комбінаторних змін. Значного розвитку досягло в арабському мовознавстві і вчення про просодію та метрику.

В аналізі частин мови араби йшли за Арістотелем, виділяючи три категорії: дієслова, імена і частки. Але з надзвичайною чіткістю арабські філологи виділяли поняття триприголосного кореня, специфічного для семітських мов, поняття афікса і внутрішньої флексії, або флексії основи. Вчення про корінь, афікси і внутрішню флексію мало неабиякий вплив на наступні граматичні теорії європейських учених. Синтаксис, як і у греків та індійців, лишався найменш опрацьованою ділянкою арабської граматики.

Арабські філологи опрацьовували мовознавчі проблеми на фактичному матеріалі майже виключно арабської мови. У тих рідкісних випадках, коли за матеріал дослідження правили інші мови, як-от, наприклад, турецька або монгольська, вони розглядалися крізь призму будови арабської мови та її категорій, без уваги до специфічних рис досліджуваних мов, таких, як скажімо, явище сингармонізму ' в турецькій мові. Для арабської лінгвістичної думки ідея порівняльного або історичного вивчення мов була ще невідомою.

Тим більший подив і захоплення викликає загадкова постать Махмуда аль-Кашгарі, праця якого "Диван тюркських мов" написана в 1073—1074 pp. і опублікована в Стамбулі тільки в 1912—1915 pp., і "в основу якої покладена порівняльність як свідомий науковий принцип" г. Натхненний патріотичним почуттям довести рівноцінність турецької і арабської мов, Махмуд аль-Кашгарі створює виключну за точністю опису і багатством самостійно призбираного і вправно систематизованого фактичного матеріалу порівняльну фонетику, граматику і лексикологію тюркських мов із щедрими ілюстраціями з історії, фольклору, міфології та етнографії тюркських племен.

7. Давньоруське мовознавство

Відомий російський радянський літературознавець Д. Лихачов писав: "Знання історії свого народу, знання пам'яток його культури відкриває перед людиною цілий світ — світ, який не стільки величний сам по собі, але який дозволяв по-новому побачити і оцінити сучасність. Знання минулого — це розуміння сучасності. Сучасність — підсумок минулого, а минуле — це ще нерозвинене майбутнє".

За свідченням відомого українського дослідника давньорущини І.С. Свєнціцького, є можливість говорити про давньоруську писемність, починаючи з половини IX століття. Він також висвітлює питання поширення грамотності на Давній Русі та подає статистику пам'яток літургічних книжок давньоруської доби. На думку цього вченого, вироблена дипломатична мова давньоруських договорів X століття мусила пройти довгий шлях розвитку, перше ніж вона могла з'явитися у такому документі з такими виразними слідами завершеної руської фонетичної передачі іноземних імен і слів та виробленої синтаксичної структури і лексичного багатства.

Коли ж додати до цього ще вироблену систему мови інших давньоруських пам'яток, то створюється повна картина давньоруської літературної мови.

У Київській Русі було організоване нижче і вище шкільництво" Важливою умовою розвитку шкіл було поширення на Русі писемності, утвореної на основі кирилівського алфавіту, який відомий французький лінгвіст Ж. Вандріес назвав "справжнім шедевром".

Loading...

 
 

Цікаве