WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство - Курсова робота

Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство - Курсова робота

Так, з переказу грецького історика І ст. до н. е. Діодора Сіцілійського можна довідатися, що Демокріт пояснював походження людських громад необхідністю спільного захисту від тварин. Потреба в спілкуванні привела до поступового розвитку людського "голосу", первісно нечленороздільного і "позбавленого змісту", в напрямі до членороздільності і до встановлення символів для позначення речей. А з огляду на те, що людські громади виникли в різних місцях незалежно одна від одної, люди по-різному утворювали слова. Так, за Діодоровим переказом вчення Демокріта, утворилися різні племена і різні мови.

Історію старогрецького мовознавства звичайно поділяють на два періоди — "філософський" і "олександрійський". У перший період мовознавчі проблеми розв'язували філософи, у другий — олександрійські граматисти. А тим часом нова дискусія, що спалахнула між аналогістами й аномалістами, мала теж філософський характер, але вже не про взаємовідношення між мовою і буттям, а про аналогію та аномалію у мові, про наявність чи відсутність закономірностей у самій мові, і розпочали цю дискусію давньогрецькі філософи-стоїки, що підкреслювали, як наприклад, Xрісіпп, "аномалії" — випадки відсутності єдності, факти невідповідності між словом, думкою і предметом.

Аналогісти, очолювані видатним давньогрецьким граматистом

Арїстархом, твердили, що мова відповідає системі понять, адекватно відбиває мислення, що в мові панує аналогія, закономірності. І якщо, наприклад, у грецькій і латинській мовах є три роди, то це тому, що предмети можуть бути чоловічої і жіночої статі або ж не належати до жодної з них.

Аномалісти на чолі із стоїком, пергамським граматистом Кратесом, твердили, що в мові раз у раз доводиться натрапляти на різноманітні відхилення від закономірностей — на аномалії. Адже такі слова, як клен, липа, дерево, річка, озеро, не мають ніякого відношення до статевих відмінностей, і все ж їм притаманна граматична категорія роду.

І ця абстрактна дискусія кінець-кінцем дала практичні наслідки: виявлені в дискусії мовні факти перетворилися на матеріали для побудови систематичної граматики, де поряд з регулярними граматичними правилами знайшли своє місце і різного характеру винятки з них. Та сталося це вже тоді, коли із всеосяжної, нерозчленованої первісно давньогрецької філософії виформувалося давньогрецьке мовознавство.

Питаннями мови в давній Греції цікавилися звичайно не тільки філософи. Вчителі грамоти, навчаючи своїх учнів читати й писати, звертали увагу на окремі букви, на часокількість голосних, робили перші кроки у фонетичних спостереженнях. Багато зробили в галузі фонетики вчителі музики, які вивчали фонетичну сторону мови в тісному контакті з теорією музики.

Певні спостереження в галузі мовознавства накопичували й учителі літератури, витлумачуючи своїм учням, передусім, гомерівські поеми "Іліаду" та "Одіссею". Приблизно з V ст. до н. е. починається збирання глосс, тобто архаїчних, маловживаних слів. До V ст. належать і перші письмові згадки про розробку граматичних питань.

Мовознавчими питаннями цікавилися в цей період головним чином софісти, і то у зв'язку із своїми риторичними студіями. Правильне вживання і значення слів, етимологія, синоніміка, словесні повтори, побудова періодів — такі улюблені мовознавчі теми софістів. Однак софіст Протагор вперше вказував і па три граматичні роди, розрізнив чотири способи дієслова —бажальний, умовний, дійсний, наказовий.

Великі заслуги не тільки у філософії, айв античній філології належать Демокрітові. Атомістична побудова мови має, на його думку, такий вигляд: буква — склад — ім'я — словосполучення — речення. З іменами Демокріта і Платона пов'язаний перший поділ мовного матеріалу на частини мови — ім'я і дієслова. Ім'я — це слово, про яке щось говориться, а дієслова показують, що ж саме говориться про імена.

Дальший крок в аналізі будови мови належить Арістотелю. Розглядаючи в "Поетиці" людську мову, він пише: "У кожному словесному викладі є такі частини: елемент, склад, сполучник, ім'я, дієслово, член, відмінок, речення". Елемент — це "неподільний звук, але не всякий, а такий, з якого може виникнути розумне слово". Елементами Арістотель називає іноді і склади, і сполучники, і артиклі, і слова, і навіть речення, зазначаючи, що ці утворення складні. У "Риториці" Арістотель говорить про три частини мови: ім'я, дієслово, сполучник — зв'язку.

Основними частинами мови і членами речення в Арістотеля є ім'я і дієслово. Ім'я — це складний значущий звук із самостійним значенням, без відтінку часу: дієслово — складний звук самостійного значення з відтінком часу. Імена та дієслова можуть мати відмінки, під якими Арістотель розумів усі їх непрямі форми і форми множини.

Важливо підкреслити, що частини мови і члени речення Арістотель сплутував, а іноді й ототожнював із членами судження, тобто з категоріями логіки. Так, ім'я він ототожнював з логічним суб'єктом, дієслово — з логічним предикатом, а речення розглядав як судження. Але речення — це і для Платона судження, що постає шляхом сполучення понять. І навіть пізніше, через 200 років, олександрійський граматист Діонісій Фракієць визначає logos — речення як сполучення слів, що виражає закінчену думку. Такий був стан тодішніх знань: граматика і логіка не розмежовувалися, і граматичні категорії підпорядковувалися категоріям логічним.

Тим більшої уваги заслуговує діяльність стоїків, які після скромних спроб мовного аналізу в Протагора, Демокріта, Платона й Арістотеля перші взялися за ґрунтовне, систематичне досліджування мови. Виділення вчення про мову із всеосяжної філософії і перетворення його на окрему галузь науки — заслуга, передусім, стоїків. Уже Зенон і Клеант знали чотири частини мови; уперше в історії давньогрецької науки Зенон тлумачив їх як граматичні поняття. Стоїки Xрісіпп і Діоген Вавілонський установили п'ять частин мови; дієслово, сполучник, артикль і як самостійні частини мови — власні імена і загальні назви.

Стоїки виділили вже такі "привхідні", "випадкові" ознаки відмінюваних слів, які ми називаємо граматичними категоріями. Вони уточнили поняття відмінків, обмеживши їх тільки іменами, поділивши відмінки на прямі і непрямі, дали назви відмінкам. Стоїки вивчали різні "привхідні" властивості і дієслів, які пізніше лягли в основу вчення про граматичні категорії стану, часу, способу, особи, числа та ін.

Стоїки дали поштовх для вивчення речень. За визначенням Діогена Вавілонського, "речення — це значущий звук, який виходить з розуму, наприклад: є день". Серед підрядних речень вони розрізняли вже речення умовні, причинові й порівняльні.

Дотримуючись ще Гераклітового погляду, за яким назви речей встановлюються з природи, і дошукуючись "істинного". значення слів, стоїки поставили перед античною наукою нове завдання — виявити істинну ^сутність або природу слів, первісних елементів будови слів. Тим самим вони сприяли створенню нової мовознавчої дисципліни — етимології.

Розквіт давньогрецького мовознавства припадає на елліністичну епоху в Олександрії і частково в Пергамі. Починаючи з III ст. до н. е., жодне місто не могло змагатися з головним містом єгипетської держави Птоломеїв — Олександрією як із культурним та науковим центром. Славнозвісна Олександрійська бібліотека, як на століття пізніше і бібліотека в Пер-гамі, відкривала необмежені можливості для філологічних пошуків. Уже перший керівник Олександрійської бібліотеки 3енодот та інші грецькі філологи багато працюють над лексичними і граматичними коментарями до творів Гомера, Есхіла. Софокла та ін. Потрібно було продовжувати далі літературні традиції грецької мови, оберігати її від сторонніх впливів, нормалізувати, вдосконалювати її як єдину літературну мову усієї Еллади. Саме ці суспільні вимоги значною мірою спричинилися до виформування в Олександрії і Пергамі в III і II ст. до н. е. так званої олександрійської школи граматики. Найвидатнішими представниками цієї школи були Арістарх, Кратес із Малоса, учень Арістарха ДіонісійФракіець — автор першої систематичної граматики грецької мови, А'поллоній Діскол та його син Геродіан, які розробили основи синтаксису старогрецької мови.

Граматичні твори найдавніших олександрійських граматистів не дійшли до наших часів. Зберігся лише підручник граматики Діонісія Фракійця, невеличка книжечка, в якій підсумовано дослідження давньогрецьких філософів і граматистів над мовою. Праці інших олександрійських філософів і мовознавців збереглися або в невеличких уривках, або ж у переповіданнях пізніших авторів.

Loading...

 
 

Цікаве