WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство - Курсова робота

Стародавнє індійське, китайське, античне, арабське і давньоруське мовознавство - Курсова робота

Синтез цих двох поглядів у III ст. дав Сюнь Куан, який вважав, що назви "встановлюються погодженням і закріплюються звичаєм". Немає первісного зв'язку між назвою і реальністю, назву дають люди за домовленістю; але коли назва стає звичною, її вживання вважається правильним

Китайська мовознавча думка органічно пов'язана з розвитком китайської ієрогліфічної писемності. Становлення сучасної структури китайської писемності відбувалося у І і II ст. н. е., коли пройшла остаточна нормалізація китайської ієрогліфіки. Тоді були створені основні стилі китайського письма, ієрогліфічного письма: уставне письмо, напівуставне письмо і скоропис. Цей потрібний поділ китайського рукописного письма і є остаточним становленням графічної системи китайської рукописної мови.

Систему китайського письма створили самі китайці, про це свідчать знайдені під час археологічних розкопок так звані ворожильні кості, що являли собою кості тварин, на яких гострим стилетом були надряпані писемні знаки. Прочитання текстів цих численних ворожильних костей та й інших надписів іншого змісту дало підстави думати про багатовіковий процес становлення стародавньої китайської писемності.

У VIII ст. до н. е. за імператора Сюань Ваня було проведено першу писемну реформу, завданням якої було створення стандартних однотипних знаків.

У III ст. до н. е. в результаті утворення єдиної китайської держави було створено єдину державну обов'язкову систему китайської графіки, в якій кожний знак мав тверду і незмінну форму написання. Поряд з державним стандартом чжуань китайці вживали ще у ділових документах створене в'язнем Чен Мао письмо лішу, в якому наявні спеціальні скорочення і спрощення у написанні букв.

У результаті цих реформ створено багатознакову китайську ієрогліфічну писемність, у якій діє принцип: один ієрогліф однозначно відповідає одній морфемі.

Перевагою китайського письма е те, що багато морфем-омонімів позначаються на письмі різними ієрогліфами, а одні й ті самі морфеми ще по-різному звучать у діалектах, об'єднані одним і тим самим ієрогліфом. Хибою китайської писемності є багато писемних знаків.

Вивчення граматики китайської мови почалося за династії Хань, тобто з часу остаточного становлення китайської ієрогліфічної писемності. Результатом граматичних досліджень були праці "Ер'я", "Фан'янь", "Шовень цзецзи" та "Шимін".

"Ер'я" являє собою сукупний орфографічний, енциклопедичний та ідеологічний норматив знань стародавніх китайців у вигляді словника, в якому подано 19 тематичних розділів. Кожний розділ — це тлумачення однієї категорії світу: найменування,. тлумачення, споріднення, небо, земля і т. ін.

"Ер*я" дає філософську картину світу та кількісний склад тематичних угрупувань, відображає порядок розгортання так званих містичних чисел.

У частині, де йдеться про твірне слово, синонімні слова, організовані у певній послідовності. Так, перший слнонімний ряд містить слова-найменування із значенням "початок", наприклад, чу "зачинати", шоу "голова" тощо.

Текст "Ер'я" в його сучасній редакції складено в III—І ст. до н. е. як книгу, що допомагала читати і тлумачити зміст канонічних творів. Пізніше на зразок книги "Ер'я" було укладено словник "Гуанья".

На рубежі нашої ери Ян Сюн створив працю "Фаньянь", яку вважають початком китайської діалектології. У ній витлумачено народні слова в літературній мові з вказівкою на місце походження певного слова.

Найважливішою давньокитайською писемною пам'яткою вважаєть-ться словник Сю Шеня "Шовень цзецзи", закінчений в 100 р. н. е., який нагадує словник, побудований за алфавітом. Сю Шень встановив, що 9353 ієрогліфи, які він подав у словнику, укладені в результаті різних комбінацій 540 елементів, або "частин" знаків,— "бу". Словник "Шовень цзецзи" е першою працею, де описано китайську мову як предмет власне граматичного мистецтва. Сю Шень створив і розвинув теорію шести категорій ієрогліфів: зображальну, вказівну, ідеографічну, фонографічну, видозмінну і категорію запозичених ієрогліфів.

Ієрогліфи розподіляються па прості і складні, утворені з простих. Прості ієрогліфи у межах складних ієрогліфів і в ієрогліфічній писемності взагалі інтерпретуються як ключі, радикали або корені.

Справжні складні ієрогліфи становлять дві категорії — меншу ідеографічну і більшу — фонетичну. Всі шість категорій ієрогліфів відмінні у структурио-фупкціональиому відношенні.

Наступною важливою працею давньокитайської філології є "Шимін". Це етимологічний словник, який уклав Лю Си у II ст. н. е. У цьому словнику дано етимологію кожного імені.

Усі чотири стародавні китайські писемні "пам'ятки: "Ер'я", "Фань-янь", "Шовень цзецзи" та "Шимін" становлять основу головних напрямів китайської філології.

Давньокитайські лінгвісти приділяли особливу увагу вивчанню синхронічної та історичної фонетики, дослідженню питань текстології, ієрогліфіки та діалектології, а також проводили відповідні граматичні студії на матеріалах давньоіндійських писемних пам'яток

4. Мовознавство в давній Греції

Інакше, ніж у стародавній Індії, формувалася наука про мову в давній Греції. Протягом кількох століть мовознавство було тут складовою частиною грецької філософії. Філософія давніх греків — це не окрема, віддиференційована галузь людських знань. Філософські погляди греків тісно переплітаються з їхніми природничо-науковими і політичними поглядами. Греки знали тільки одну, всеохоплюючу, нерозчленовану науку, складовою частиною якої були й мовознавчі уявлення, погляди. Перші кроки розвитку давньої грецької філософії були водночас і першими кроками розвитку античної науки.

Уже в ранній період свого розвитку давня грецька філософія намагалася розв'язати цілу низку, складних теоретичних проблем, у тому числі й питання про взаємовідношення між мовою, мисленням і буттям, про походження та сутність мови. Інтерес до мовних проблем викликав у давній Греції філософські дискусії навколо одного з основних питань мовознавства, питання про "правильність імен", про те, чи одержують речі свої слова-назви за сутністю речей, їхньою природою, тобто "правильно", чи зв'язок між словом і річчю виникає за законом, за звичаєм, за договором, за встановленням людей, тобто довільно, свідомо і, отже, "неправильно".

Дискусія про співвідношення між речами та їхніми іменами, почалася в Елладі в VI—V ст. до н. е. і тривала кілька століть. Відстоюючи різні позиції, у ній брали активну участь Геракліт, Демокріт, Протагор, Епікур та багато інших.

Геракліт вважав, що кожне ім'я нерозривно пов'язане з тією річчю, назвою якої воно є, що в іменах розкривається сутність речей, що ім'я відбиває природу позначуваної речі, подібно до тіней речей, відбитків дерев і гір у річці, нашого власного відображення у дзеркалі. Демокріт учив, що речі позначуються не відповідно до природи самих речей, а за звичаєм, за законом, встановленим людьми, бо ж багато слів має по кілька значень, багато понять має по кілька назв, одне слово може замінюватися іншим словом, а деякі поняття й зовсім не мають словесних позначень.

Цій дискусії присвячено діалог Платона під назвою "Кратіл". У творі виступають Кратіл — прихильник "physei", Гермоген — прихильник "thesei" і Сократ, до якого звертаються Кратіл і Гермоген із проханням сказати, чий погляд відповідає дійсності. Устами Сократа Платон висміює обидва погляди і доходить висновку, що "правильна за природою" мова може існувати тільки в ідеї. Але Сократ, бесідуючи з Гермогеном, підводить його до висновку, що "імена притаманні речам від природи", а потім, розмовляючи з Кра-тілом, показує, що найменування пов'язане з "установленням", що слово пов'язане з річчю через уживання його поколіннями. Такого ж погляду в найсуттєвішому дотримувався у своїх висловлюваннях про мову й Арістотель.

Філософська школа епікурейців обстоювала тезу про встановлення назв речей за їхньою природою, хоч окремі епікурейці припускали, що різні народи кладуть на мову своє відбиття за звичаєм/Стоїки рішуче висловлювалися за походження назв із природи речей; їм заперечували у цьому скептики і засновник їхньої школи Піррон, посилаючись на звичай, закон, бо інакше всі люди повинні були б мати єдину мову. Але якщо між-словами і відповідними їм речами, діями, явищами немає ніякого "природного" зв'язку, якщо слова — не витвір природи, а людське встановлення, то немає потреби й думати, нібито мову дав людям бог. Так виформовуються й основні античні теорії походження мови — договірна, звуконаслідувальна і вигукова, що були пізніше витіснені біблійними легендами і відроджені лише через півтори тисячі років. Більше того, деякі давньогрецькі мислителі намагалися пов'язати питання про походження мови з питанням про походження самої людини.

Loading...

 
 

Цікаве