WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Фонетика і фонологія - Курсова робота

Фонетика і фонологія - Курсова робота

Про фонематичну самостійність /и/ та /і/ свідчать і так звані морфологізовані чергування їх у дієслівних видових формах типу сидіти — сісти та утворення перехідних-неперехідних дієслів, що відрізняються суфіксами -і, -й:біліти— білити, синіти—синити незалежно від твердості-м'якості кінцевого приголосного кореня. Пор.: білий — синій.

У вимові українських слів[и] та[і] ніколи не змішуються, особливо тоді, коли попередні приголосні за твердістю-м'якістю не протиставляються (губні, шиплячі, задньоязикові) .

Артикуляційно-акустичні умови творення голосних

Найактивнішим органом мовлення в ротовій порожнині є язик, якому й належить визначальна роль у творенні голосних. Завдяки тому, що язик легко рухається в горизонтальному й вертикальному напрямках, змінюються форма й розмір резонатора, від чого залежить якість того чи іншого голосного.

Місце артикуляції голосних визначається позицією спинки язика в горизонтальному напрямку щодо піднебіння. Якщо при вимові звука язик більше чи менше піднімається до твердого піднебіння, лишаючи порівняно невеликий прохід для видихуваного повітря, а в задній частині ротової порожнини виникає великий простір, що служить резонатором,- утворюються голосні переднього ряду [і], [и], [е].

Якщо ж при вимові звука основна маса язика зосереджена в його задній частині й піднімається до заднього піднебіння, утворюються голосні заднього ряду ([а], [о], [у]). При цьому в задній частині ротової порожнини залишається тільки невеликий прохід, а великий резонатор утворюється в передній частині.

Середнє положення між голосними переднього і заднього ряду займають голосні середнього ряду, вони в українській мові відсутні.

Ступінь підняття язика залежить від того, як спинка язика піднімається до піднебіння. Вона може бути максимально піднята до піднебіння, залишаючи невеликий прохід для видихуваного струменя повітря, може бути піднята менше і, нарешті, може підніматися незначною мірою або й не підніматися зовсім. Залежно від цього в українській мові розрізняють голосні високого [і], [у], високо-середнього [и], середнього [е], [о]і низького [а] підняття.

Губи легко змінюють форму й розмір вихідного отвору в ротовій порожнині, а також подовжують або скорочують резонуючу ротову порожнину. Залежно від їх участі в артикуляції голосні поділяються на неогублені, або нелабіалізовані, і огублені, або лабіалізовані. До лабіалізованих належать [о], [у], до нелабіалізованих — [а],[е], [і], [и].

Артикуляційна характеристика голосних фонем

Голосний [а] основний алофон фонеми /а/нелабіалізований голосний заднього ряду, низького підняття.

Голосний [о] основний алофон фонеми/о/ лабіалізований голосний заднього ряду середнього підняття.

Голосний [у]основний алофон фонеми /у/ дуже лабіалізований голосний заднього ряду, високого підняття.

Голосний [е]. основний алофон фонеми /е/ звук переднього ряду, що твориться на межі з середнім рядом, середнього, але дуже зниженого підняття.

Голосний [и] основний алофон фонеми /и/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високо-середнього ПІДНЯТТЯ .

Голосний [і] основний алофон фонеми /і/ нелабіалізований голосний переднього ряду, високого підняття.

Таким чином, основні алофони голосних української мови розрізняються (протиставляються) за трьома ознаками. За місцем творення вони поділяються на дві групи: голосні переднього ряду[і], [и], [е]й голосні заднього ряду [а], [о], [e]. За ступенем підняття голосні поділяються на чотири групи: голосні низького [а], середнього [е],[о], високо-середнього [и] та високого [у], [і] підняття. За участю губ розрізняють голосні двох типів: нелабіалізовані [а], [е],[и], [і] та лабіалізовані [о],[у].

Література

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів.-К., 1985, с. 4 –17.

Зиндер Л.Р. Общая фонетика .-Л.,1979, с. 4 –14.

Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. СУЛМ.-Л.,1973,с. 90-92.

Карпенко Ю.О. Фонетика, Одеса 1986, с. 3 – 7.

СУЛМ /за ред . А. Грищенка .- К ., 1993.

СУЛМ Фонетика. К., 1969, с. 43 – 49.

Тоцька Н.І. Голосні фонеми української мови.-К.,1973, с. 28 – 65.

Зиндер Л.Р. Общая фонетика.- М., 1979, с. 56- 63.

Дайте відповіді на запитання

1.Які звуки називаються голосними ?

2.Який принцип покладено в основу класифікації голосних звуків ?

3.Як поділяються голосні звуки української мови за місцем творення ?

4.Як поділяються голосні звуки за ступенем підняття спинки язика ?

5.Як поділяються голосні звуки за участю губ при їх творенні ?

Виконайте вправи

  1. Назвіть голосні звуки за вказаними ознаками і доповніть їх характеристику ознаками, які відсутні

    • лабіалізований звук високого підняття ;

    • звук низкого підняття ;

    • звук високого підняття переднього ряду ;

    • звук високого підняття заднього ряду ;

    • звук високо-середнього підняття ;

    • звк переднього ряду середнього підняття ;

    • лабіалізований звук середнього підняття ;

  1. Проаналізуйте всі голосні за місцем творення, ступенем підняття язика, за участю губ при їх творенні

Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою , Україно, говорю

(В.Симоненко).

  1. Вкажіть, чим розрізняються з артикуляційного боку такі голосні української мови :

[а] – [о], [і] –[и], [і] – [у], [а] – [у], [е] – [о], [і] – [е].

Тема 4.Система фонем української літературної мови (приголосні фонеми )

В українській мові сильною позицією для приголосних фонем є позиція їх перед будь-яким голосним заднього ряду або в кінці слова. У цій позиції розрізняють слова та їх форми, тобто протиставляються такі 32 приголосні фонеми української мови: /б/, /п/, /м/, /в/, /ф /, /д/, /д/, /т/, /т/, /з/, /з/, /с/, /с/, /ц/, /ц/, /дз/, /дз/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /л/, /л/, /н/, /н/, /р/, /р/, /й/, /г/, /к/, /х/, /ґ/.

Виділення більшості фонем не викликає сумнівів. Вони протиставляються за диференційними ознаками в однакових або подібних фонетичних умовах. Це стосується передусім твердих губних приголосних /б/, /п/, /м/, /в/, /ф/. На підтвердження їх фонематичності можна навести ряд прикладів : був — дув; пут — тут -— кут,бав - мав: фон — сон.

Легко доводиться фонематичність твердих передньоязикових /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, наприклад: дим — тим - зим - цим - ним — Рим — чим.

Складнішою виявляється фонематична природа /дз/, оскільки відсутні необхідні протиставлення. Цей звук уживається в невеликій кількості слів переважно звуконаслідувального характеру. У розмовніймові, особливо просторіччі, в деяких із них можлива ненормативна заміна /дз/ на /з/ без зміни значення слона: дзвенить — звенить, кукурудза — кукуруза. Це могло б стати підставою для заперечення фонематичності /дз/ в українській мові і для трактування звука [дз ] як факультативного алофона фонеми /з/. Але існують випадки, коли заміна [дз ] на інші звуки зовсім руйнує слово, наприклад: дзиґа — зиґа;дзень —зень. Це дає підстави вважати /дз / самостійною фонемою.

Вимагає доведення і фонематичність ж/, хоча тут є більше переконливих протиставлень на матеріалі як власне українських, так і запозичених слів: воджу—вожу, каджу — кажу.. Разом з тим і тут є чимало випадків, коли замість [дж] в просторіччі вживається [ж] без зміни значення: ходжу—хожу, броджу— брожу. Виконання смислорозрізнювальної функції є підставою для визнання фонематичності /дж/.

Численні протиставлення засвідчують фонематичність приголосних /к/, /х/ і /г/: хору— кору — гору й под.

Loading...

 
 

Цікаве