WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Розвиток професійного мовлення - Курсова робота

Розвиток професійного мовлення - Курсова робота

Наука, яка вивчає лексичний склад, називається лексикологією. У лексикології слово ще має назву лексема.

Кожна мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови. Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова (корінь, основа, суфікс, префікс) виявляють себе лише у слові. Із слів складаються словосполучення і речення.

Слово – одиниця мови, яка служить для найменування предметів, дій і процесів, властивостей (кошик, віз, лопата, дерево, честь, обізнаність, зелень, даль, сум; їхати, вирізувати, переносити, відтворювати, спухати; добрий, урівноважений, учорашній, ввічливий). Усі слова в мові за значенням поділяються на дві групи – самостійні (день, горіх, відрізок, довгий, зелений, визначений; рости, косиш, виробляти; далеко, давно, холодно, по-нашому) і службові (сонце і небо; сьогодні чи завтра; дерево, а не кущ; хотів би; ні до кого; ні з ким; за лісом; при дорозі; біля криниці; поміж житами; посеред поля). Самостійні слова обов'язково щось називають, а службові виражають різні відношення між самостійними словами у словосполученнях та реченнях. Повнозначні слова можуть позначати конкретні предмети і абстрактні поняття, виражати емоції, волю, стосунки між людьми, передавати ознаки і властивості, процеси, дії І стан, оформляти модальність висловлювання – можливість, неможливість, бажання, волевиявлення тощо.

Слово як одиниця мови характеризується такими ознаками, за якими вона відрізняється від інших мовних одиниць: 1) складається із звуків і має один основний наголос; 2) має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки, процеси об'єктивної дійсності; 3) може поділятися на менші значущі частини – морфеми (корінь, суфікс, префікс, закінчення).

Службові слова лексичних значень не мають, бо вони не позначають назв якихось понять або уявлень, а виконують службові функції у мові – для них характерні граматичні значення. Наприклад, слово хата в українській мові має такі лексичні значення; 1) сільський одноповерховий житловий будинок, 2) внутрішнє житлове приміщення такого будинку, 3) родина, люди, які живуть, перебувають з одному такому приміщенні:

Слово, виражаючи назву предмета, ознаки, кількості (чи вказуючи на них), дії, стану, дає поняття про них. Слово позначає назву не кожного окремого предмета (ознаки, дії тощо), а виступає назвою узагальненого поняття про нього. Наприклад, у наведених вище реченнях слово хата означає будь-який сільський одноповерховий житловий будинок, хоча, звичайно, абсолютно тотожних їх не буває, вони різняться за якимись ознаками, Отже, слово е узагальненим поняттям про однорідні предмети і явища.

Слова, які означають назви, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями і діями, належать до сліз з конкретним значенням, наприклад: рука, миска, озеро, вікно, дуб, поїзд; старий, зелений, тонкий; в'язати, орати, стояти, гукати. Крім них, в українській мові є слова з абстрактним значенням, тобто такі, що не співвідносяться з конкретними предметами, властивостями, діями, наприклад: мрія, туга, хвилювання, захоплення, ходьба., втіха, зубожіння.

Спілкування між людьми відбувається не окремими словами чи словосполученнями, а реченнями, і конкретне значення кожного слова можна встановити лише в реченні, тобто через зв'язок його з іншими словами.

Властивість слова вживатися у різних значеннях називається – багатозначністю, або полісемією. В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними.

Значна частина слів в українській мові є однозначними, або моносемічними. У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово однозначне, а здатність виражати різні значення насувається ним згодом. До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових термінів (суфікс, флексія, синонім, підмет, іменник – мовознавчі; гіпербола, епітет, ямб, хорей – літературознавчі; бісектриса, периметр, радіус-математичні; бронхіт, грип, астма – медичні; малахіт, уран, кварцит – геологічні) та ін.; деякі назви деталей машин і механізмів (втулка, шестірня, шайба): назви окремих різновидів дерев, кущів, ягід, грибів, злаків тощо (береза, ялина, клен; бузок, жасмин; суниця, чорниця, ожина; підберезник, опеньок, сироїжка; жито, овес, ячмінь); назви тканин (батист, вельвет, бостон, шевйот); власні (Київ, Луцьк, Дніпро, Стир (річка), Україна, Франція? Карпати, Апенніни) та Ін. Проте й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, Наприклад, корінь (у мовознавстві, ботаніці, медицині, математиці та ін.), операція (у медицині, військовій справі), реакція (у хімії, медицині, політиці), криза (в економіці, політиці, медицині).

У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, а решта – переносні, або непрямі. Пряме значення слова – це звичайна назва предмета, властивості, дії, стану. Пряме значення слова найчастіше буває первинним, тобто тим, що вперше стало назвою.

Переносні значення слів завжди пов'язані з прямим значенням. На основі переносного значення виникає метафора (від гр. metaphors – перенесення) – перенесення значень одних предметів на інші: Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою. (Шевч.); Споночіло. Заснула хвиля у броді, заснув і присілок над бродом (Стельм,); метонімія (від гр. metonymia – перейменування): грав Лисенка; синекдоха (від rp. synekdoche – співпереймання) – вживання назви частини предмета у значенні його цілого.

Усі слова української мови становлять її словниковий склад. Він є найбільш рухливим, бо в ньому відбиваються усі зміни в житті суспільства. Проте переважна частина слів не реагує на різні зміни у суспільстві і зберігає свої первісні значення і сталий склад. До слів із стійким значенням належать слова, які можна об'єднати у такі групи:

1) назви людей за їхніми родинними стосунками: батько, мага, син, дочка, брат, сестра, дід. баба, дядько, тітка;

2) назви тіла: рука, нога, голова, око, вухо, палець, шия, лоб, щока;

3) назви явищ природи: земля, вода, вітер, дощ, сніг, сонце, день, ніч;

4) назви загальновідомих рослин: дуб, береза, верба, вишня, яблуня, жито, пшениця, гречка, буряк, мак, очерет, лобода;

5) домашніх і тварин: корова, теля, собака, свиня, курка, горобець, заєць, вовк, ведмідь, сорока;

6) приміщень і частин: хата, кімната, вікно, підлога, поріг, двері, стіна;

7) назви одягу і взуття: хустка, спідниця, плаття, штани, костюм, чоботи, черевики;

8) назви їжі і питва: хліб, каша, борщ, сир, пиріг, вареник, пиво, квас, кисіль;

9) назви меблів: стіл, стілець, лава, ліжко;

10) назви знарядь і процесів праці: сокира, молоток, коса, граблі, плуг, косити, жати, орати, читати, писати;

11) назви почуттів людини: радість, горе, щастя, етрол; гнів, ненависть;

12) назви ознак: добрий, тихий, зелений, білий, великий, малий, свіжий;

13) назви числових понять: один, два, три, чотири, десять, тридцять, сорок, тисяча, кілька, декілька;

14) назви абстрактних понять: життя, питання, воля, щастя, доля, характер, совість.

Більшість цих слів є нейтральними із стилістичного погляду і вживаються у різних функціональних стилях мови. Вони належать до загальновживаної лексики, бо зрозумілі кожній людині, яка володіє українською мовою. До загальновживаних належать і ті слова, які є назвами нових речей і понять, що широко побутують у суспільстві (електрика, телевізор, холодильник, стінка, диван, тюль тощо).

У словниковому складі української мови є значна частина професійної лексики, яка пов'язана з назвами різних знарядь, матеріалів, процесів виробництва. У кожній галузі виробництва, професійній діяльності створюється своя лексика. Наприклад, слова іменник, підмет, словосполучення вживаються в мовознавстві; урок, педрада, дидактика – в педагогіці; метан, азот, пропан – у хімії; плуг, леміш, чепіга, зяб, розора – в сільському господарстві та ін. Ця лексика міститься у тлумачних термінологічних словниках.

Терміном називається спеціальне слово, що вживається для найменування конкретного поняття з якоїсь галузі знання.

У словниковому складі української мови є значна частина діалектизмів, тобто слів, які вживаються лише на якійсь території України: портовина – скатертина, городник – лопата для копання, боцян – чорногуз.

Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної території.

Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови. Власне українські слова виражають специфіку української мови тобто те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу давньоруської і спільнослов'янської мов. Ці слова за будовою частіше є похідними (баритися, батьківщина, заздалегідь, карбованець, лелеко, панувати, самітність, щодня, чемність).

Власне українські слова мають різні значення: називають предмети, явища природи, життя і побут людей, їхню виробничу діяльність тощо: гай, смуга, тато, жовтень, січень, галушка, багаття, мрія, відродження, незалежність, щоденник, зупинка, наступний, хурделиця, сівба, чересло, бандура, вареники, прапор, сіяч, вихователь, хвіртка, долівка, горище, повітка, дровітня, затірка, капусняк, кваша.

Специфічність власне української лексики зумовлюється насамперед вживанням особливих іменникових суфіксів:

ин(а): година, хвилина, тканина;

ин(и); відвідини, роковини, заручини;

амин(а), – яним(а): біганина, стрілянина;

щин(а), – ччин(а): Київщина, козаччина;

ник, – ниц(я): візник, заступник, заступниця;

-івник, – юшщ(я), – ааьник, – альнигЦя), – шіьник, – ипьниц(я): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;

ець: правець, пролювець, швець;

к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;

Loading...

 
 

Цікаве