WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Топоніми-американізми в сучасній українській мові - Курсова робота

Топоніми-американізми в сучасній українській мові - Курсова робота

Також найбільш численну групу запозичених назв складають топоніми, що виникли на основі численних аборигенних мов Америки. Індіанські назви – невід'ємна частина американської топоніми, що кардинально відрізняють останню від топонімії Англії. Індіанські назви зустрічаються зараз серед самих різноманітних географічних об'єктів: населених пунктів, ділянок з будинками, штатів, природно-географічних об'єктів, 26 штатів, друге за величиною і значенням місто країни (Chicago), найбільша річка (Mississippi) і водоспад (Niagara), чотири з п'яти Великих Озер (Michigan, Huron, Erie і Ontario) носять індіанські імена. У списку назв 1 885 озер і ставків США, 285 – індіанські, понад 1000 назв річок та струмків засновані на аборигенних словах.

Було б неправильно думати, що до початку колонізації Америки там не існувало місцевих назв. У XVI ст. на території сучасних Сполучених Штатів близько мільйона індійців. У них була своя місцева система географічних назв і термінологія, яка, ймовірно, була багатшою і кращою з топографічної точки зору людей, які ведуть кочові спосіб життя, ніж термінологія переселенців-завойовників. Однак саме аборигенні назви менш за все збереглися в районах ранньої колонізації: Potoltuc, Nacbuc, Xagua, Gua, Asimu, Aguin.

Відсутність в індіанців писемності змушувала іспанців записувати ці назви на слух, використовуючи букви латинського алфавіту. При цьому, звичайно, індіанські слова в іспанському читанні набували зовсім іншого звучання і позбавлялись первісного змісту.

Всі зазначені вище назви не збереглися на карті сучасної Каліфорнії, за винятком Mugu, яка дійшла до нашого часу в назвах Mugu Point, Mugu Laguna (округ Вентура). Деякі дослідники вважають Mugu найбільш древнього з зареєстрованих каліфорнійських назв.

Наприкінці цього розділу ми маємо сказати, що топонімія США – це топонімія, формування якої майже повністю вкладається в рамки новітньої історії 18–19 ст. В результаті запозичення багатовікового топонімічного досвіду Англії сполучається з введенням особливих принципів, перш за все, на рівні семантики і словотворення, принципів нової епохи. Далі принципове значення отримує фактор інтенсивності розвитку топонімії. За короткий строк, на протязі двох з половиною століть, величезна територія вкривається найменуваннями. Це створює необхідність виходу за межі традиційних англійських методів і розширення джерел утворення топонімів, що неминуче веде на пошуки нових шляхів. Таким чином, молодість топонімії США та інтенсивність її утворення багато в чому визначає своєрідність її сучасного становища, а саме співіснування традиційних(запозичених) і нових (специфічних) топонімічних моделей.

Всі ці фактори – єдина англійська мовна база в її американському варіанті, індіанський топонімічний пласт, зафіксований засобами англійської орфографії, своєрідна спільність з європейськими найменуваннями при допомозі застосування переносів, значна повторність назв в середині країни – обумовили цілісність сучасної топонімічної системи США.

2.1 Принцип графічного подібності (транслітерація)

Зазвичай лінгвісти рекомендують орієнтуватися на фонетику імені при передачі топонімів. При цьому вони виходять з того, що усна мова є первинною, а писемна другорядною. 14, с. 37].

Д. І.Єрмолович вважає, що це справедливо лише в плані історії мови, але далеко не завжди – у реальній Міжмовній комунікації. Часто має місце зворотне – знайомство з іменами і назвами в чужій мові відбувається за допомогою письмових джерел [3, с. 111].

При запозиченні топонімів їх передача може орієнтуватися і на графічну форму. Можливе просте перенесення графічної форми топоніма без зміни тексту одною мовою в текст іншою мовою.

Таке частіше за все практикується, коли мови користуються загальною графічною основою писемністю. Подібної практики дотримуються в більшості країн, що користуються латинською графікою. Адже письмовий вигляд топоніма виконує ще й функцію юридичної ідентифікації. У західноєвропейських мовах топоніми, запозичені з однієї мови в іншу, як правило, не змінюють правопис: так зручніше читачам, які завдяки цьому підходу можуть легко орієнтуватися в будь-яких письмових джерелах [3, c. 112].

Брак практики прямого переносу полягає в тому, що ті, хто говорять іншою мовою, часто не можуть визначити за написання, як вимовляється іншомовний топонім.

Розглянемо тепер принцип транслітерації.

Про транслітерацію говорять тоді, коли мови користуються різними графічними системами (наприклад, англійська та російська, але літери (або графічні одиниці) цих мов можна поставити в відповідність одна одній, і згідно з цим відповідностями відбувається міжмовна передача топонімів [3, с. 113].

Оскільки, наприклад, латинська абетка і кирилиця мають спільну основу, то більшість букв цих двох алфавітів можуть бути поставлені у відповідність одна одній з урахуванням тих звуків, які вони регулярно позначають.

Транслітерація має як переваги, так і недоліки [3, с. 114].

Переваги очевидні – письмовий варіант топоніма не спотворюється, його носій має універсальну, незалежну від мови ідентифікацію.

Перекладачі з російської на західноєвропейські мови знають, як важко відновити вихідну форму топоніма, дану їм в українській транскрипції, тобто з орієнтацією на звучання, а не на написанні імені (наприклад, Х'юстон – Houston або Huston?). При транслітерації ще більшою мірою, ніж при прямому перенесенні, запозичувальна мова нав'язує топоніму вимову за власними правилами. Особливо яскраво ця тенденція проявляється стосовно античних та інших історико-міфологічних назв, читання яких у західноєвропейських мовах майже стовідсотково наслідує правила іншої мови.

Розглянемо тепер, як на практиці здійснюється передача топонімів з англійської мови.

Допустима і реально має місце практика прямого переносу імені, тобто написання його латинськими літерами. Пряме перенесення дуже рідко практикувалося, зокрема, в радянський період, але і тоді це допускалося в спеціальних наукових текстах, у тому числі медичних.

Цікаво простежити еволюцію у підходах, які практикувалися газетою "Фінансові вісті". У перші роки свого видання ця газета жорстко дотримуються принципу транскрипції у перекладі іншомовних назв (в тому числі і топонімів) засобами російської графіки. Так, найменування американської авіакомпанії TWA передавалися як "Ті-Дабл'ю-Ей". Але пізніше, як і багато хто інші видання, газета відмовилася від цього принципу і перейшла до прямого переносу топонімів) [3, с. 117].

Принцип транслітерації нерідко застосовувався в перекладацькій практиці XVIII ХІХ в.в., коли міжмовні та міжкультурні контакти носили багато у чому відношеннях безсистемний, фрагментарний характер.

Якщо освічена частина українського суспільства в ХІХ в. добре володіла французькою та німецькою мовами, то, наприклад, англійська мова була мало кому відома, контакти з англомовної культурою зводилися в основному до знайомства з писемними джерелами, і часто через французьке або німецьке посередництво. Не знаючи, як читаються в оригіналі ті чи інші імена, перекладачі вдавалися або до транслітерації, або до транскрипції за правилами читання французької або німецької мови [3, с. 118].

Сьогодні транслітерація в чистому вигляді в українській мовній практиці не застосовується. Справа в тому, що в англійській мові багато літер латинського алфавіту або змінили своє звукове значення, або читаються нестандартно в певних поєднаннях і словах. Тому транслітерація їх українськими літерами, якщо її проводити послідовно, буде породжувати варіанти цих імен, мало схожі при читанні на оригінали.

2.2 Принцип фонетичного подібності (транскрипція)

Оскільки звукова система мови первинна, а письмова другорядна, що логічно при запозиченні топоніма керуватися принципом досягнення фонетичною близькості до оригіналу [3, с. 124].

Іншими словами, при передачі топонімів перш за все ставиться завдання як можна точніше передати засобами тобто мови перекладу звучання вихідної назви. Цей принцип отримав назву транскрипції, і він є головним сучасним принципом передачі топонімів на українську мову [3, с. 125].

При цьому мета, до якої повинна прагнути система транскрипції, полягає не в тому, щоб якомога ближче передати звучання іншомовного імені літерами, скільки в тому, щоб дотриматись принципу взаємної однозначності між фонемами оригіналу та їх графічними відповідностями в приймаючій мовою.

Ця мета далеко не завжди досяжна. Фонологічні системи різних мов, як правило, настільки специфічні, що їх звуки неможливо поставити під взаємну відповідність.

Часто запозичена мова нав'язує імені інший наголос. В українській передачі багатьох топонімів з англійської мови наголос часто зміщується на останній або передостанній склад (Лівінгстон, Флорида).

Така постановка наголосу не є результатом якоїсь "несвідомості" мовців. Вона викликана внутрішніми законами ритміки української мови і носить мимовільний характер. Для того, щоб поставити в цих іменах наголос на перший склад (за аналогією з вихідною мовою), той, хто говорить повинен зробити свідоме зусилля. При цьому не виключається, що співрозмовники вважають, що подібна вимова (Лівінгстон, Флорида)є навіть снобістською [3, с. 127].

Loading...

 
 

Цікаве