WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ–ХХ ст. - Курсова робота

Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ–ХХ ст. - Курсова робота

У підрозділі 4.3 "Дослідження впливу субстрату на структуру мови в студіях європейських лінгвістів другої половини XX ст." висвітлено особливості тлумачення мовознавцями зазначеного періоду (Б.О. Серебренников, В.І. Абаєв, В. Маньчак, М.Е. Рут, О.С. Кубрякова, О.К. Матвєєв, О.В. Востріков, О. Б. Ткаченко та ін.) проблеми включення в мову-реципієнт субстратних елементів. Проаналізовано конкретні інтерпретації історико-мовних процесів. Аналіз студій мовознавців довів, що системна організація та внутрішня семантика граматичної будови роблять морфологічний і синтаксичний рівні серед інших менш уразливими для субстрату (Н.Б. Мечковська), але не повністю закритими для проникнень (Б.О. Серебренников, О.О. Реформатський та ін.). О. Б. Ткаченко зазначив, що зміни в граматиці трапляються, але вони непомітні відразу. Для цього потрібен тривалий та тісний контакт мов, які взаємодіють. У цьому разі дослідження впливу субстратної мови стає значно легшим тоді, коли вона зникає лише на одній частині території та продовжує існувати на іншій. Свідченням цього можуть бути вігезимальні числівники французької та давньофранцузької мов (Б.О. Серебренников, В.О. Виноградов, О.С. Кубрякова).

Відрізняти субстрат від запозичення вважали доцільним В.І. Абаєв, Т.П. Ломтєв, М.Е. Рут, О.Б. Ткаченко, О.В. Востріков та ін. Негативно до питання про лексичний субстрат ставився О.О. Реформатський. В. Маньчак наголошував на тому, що для визначення вагомості субстратного впливу на лексичну систему слід звертатися не до словників, а до текстів. Цінність ономастичної та апелятивної лексики для субстратних досліджень підкреслювали Ю.В. Откупщиков та О.К. Матвєєв. Фонетичні наслідки дії субстрату можуть відбуватися як у парадигматиці, так і в синтагматиці (О. В. Востріков); вони можуть відбитися як у запозиченні окремих фонем (напр., ə в низці балканських мов), так і у вигляді системних явищ (напр., галльський субстрат у французькій мові) (О.Б. Ткаченко).

Для зручності в розмежуванні різновидів субстратного впливу та його наслідків В.О. Виноградов пропонував дотримуватися типологізації субстратних явищ: 1) таутогенний субстрат зумовлений мовою тієї ж генеалогічної групи; 2) ізогенний субстрат зумовлений мовою тієї ж сім'ї, але іншої мовної групи; 3) аліагенний субстрат передбачає вплив мови, що належить до генетично відмінної сім'ї. З точки зору хронології контактів, за С.О. Мизніковим, субстрат може бути дійсним, або повним, неповним та адстратним. Він зауважував, що, лише зіставляючи види та типи субстрату, можна отримати найповніше уявлення про природу субстрату.

Підрозділ 4.4 "Мовознавці другої половини XX ст. про роль субстрату всхіднослов'янському глотогенезі" присвячено розкриттю здобутків насамперед українських та російських мовознавців у галузі досліджень субстрату в східнослов'янських мовах. Зазначено, що здебільшого дослідники другої половини ХХ ст. розглядали східнослов'янські мови як наслідок інтеграції праслов'янської групи діалектів з трьома макросубстратами: іранським для протоукраїнських, балтійським для протобілоруських та фінно-угорським для проторосійських діалектів. Наведено гіпотези В.І. Абаєва, В.Фенкера, В.І. Литкіна, Б.О. Ларіна, О.Б. Ткаченка, О.В. Вострікова, В.В. Сєдова, О.І. Іліаді, Г.П. Півторака, О.В. Царука. З'ясовано, що у встановленні субстратних слідів у фонетичній, граматичній та лексичній системах східнослов'янських мов лінгвісти враховували не лише відповідні процеси в субстратних мовах, а й ареальний та хронологічний чинники. На початку XXI ст. Ю.Л. Мосенкіс зробив спробу довести наявність в українській мові залишків часів трипільської культури. Історичний шлях формування українців і української мови представлено також у К.М. Тищенка.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Зв'язок теорії субстрату та порівняльно-історичного методу полягає в тому, що 1) принципи субстратних досліджень ґрунтуються на засадах порівняльно-історичного методу (його онтологічного компонента), а одержані результати доводять чи спростовують правомірність припущень у галузі досліджень споріднених мов; 2) завдання, що розв'язуються за допомогою теорії субстрату, відповідають завданням порівняльно-історичного методу і, отже, лежать у межах його телеологічного компонента; 3) субстратні дослідження ґрунтуються на використанні прийомів та процедур операціонального компонента порівняльно-історичного методу (генетичного ототожнення фактів, лінгвістичної реконструкції, хронологізації й локалізації мовних явищ).

2. У мовознавстві є декілька варіантів лінгвістичного тлумачення мовного субстрату. У трактуванні Г.І. Асколі субстрат є найголовнішим чинником лінгвістичних змін у разі інтерференції між мовами, що виявляється в стійкості елементів переможеної мови (фонологічних, граматичних та лексичних) та в їхній адаптації до структури мови-реципієнта. Найбільш узвичаєним у мовознавстві ХХ ст. є тлумачення субстрату як залишків (сукупності рис мовної системи) однієї з мов, що взаємодіють, у структурі мови-переможниці внаслідок процесу інтенсивної мовної взаємодії (білінгвізму), так і самої переможеної мови (С.В. Семчинський, О.Б. Ткаченко, О.В. Востріков та ін.). Цілком слушною є думка В.І. Абаєва про те, що субстрат не є суто лінгвістичним поняттям. О.О. Селіванова бачить у субстраті наслідок етнічної асиміляції та змішування мов прибульців і корінного населення через стадію двомовності.

3. Поняття субстрату є тісно пов'язаним з явищем контамінації, що супроводжує процес взаємодії мов (Г. Шухардт, Г.І. Асколі, І. О. Бодуен де Куртене та ін.). У ХХ ст. проблему мовного субстрату в одній площині з питанням про змішування мов розглядали М. Дж. Бартолі, Б. Террачині, Дж. Бонфанте та інші неолінгвісти, хоч подекуди спостерігалися спроби спростувати їхню єдність (К. Мерло). Значну увагу було приділено з'ясуванню індивідуального аспекту двомовності (В. Пізані).

4. Численні спроби експлікувати певні мовні інновації за теорією етнічних впливів були притаманні європейським лінгвістам 20-х – 60-х рр. ХІХ ст. (Я.Г. Бредсдорф, М.І. Надєждін, К. Каттанео, Б. Бьонделлі, К. Нігра та ін.). Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. теорія субстрату стала важливим методологічним інструментом під час з'ясування двох провідних питань: 1) генезису мов, та 2) причин розбіжностей між собою споріднених мов. У цей час теорії субстрату відповідала певна модель, згідно з якою усвідомлювалося виникнення індоєвропейських мов на неіндоєвропейському мовному матеріалі (Г. Гірт). Для доказів субстрату залучалися дані різних мовних рівнів: синтаксису (Г. І. Асколі, Ю. Покорний), лексики (П. Кречмер, В. Бертольді), фонетики (Г. Гірт, А. Мейє). Романісти найбільш докладно досліджували кельтський (Ж. Вандрієс, А. Доза), італійський (Б. Террачині, К. Мерло, М. Л. Вагнер), етруський (К. Мерло) субстрати. В українському та російському мовознавстві 70-х рр. ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст. теорією субстратних впливів було з'ясовано такі історико-фонетичні процеси, як виникнення цокання в російській мові та польського мазурення (О.О. Шахматов, В.І. Чернишов, І.О. Бодуен де Куртене, П. М. Селіщев), а також низку інших явищ у говорах російської та інших слов'янських мов.

5. У теорії Г. І. Асколі визначальним доказом наявності субстрату є критерій хорографічної конгруенції, якому підпорядковані критерії внутрішньої та зовнішньої конгруенції. Останні два слугують перевіркою надійності субстратної гіпотези в кожному конкретному випадку. Західноєвропейські лінгвісти неоднозначно ставилися до субстратних методик Г.І. Асколі. Так, для Г. Гірта першочерговим є критерій зовнішньої конгруенції. ВА. Мейє критерій хорографічної конгруенції долається, адже для доказу субстрату не потрібен докладний аналіз; достатньо дослідити загальні лінії. Його теорія спрямованості мовних змін (на матеріалі французької мови) була поширена в ученні В. Брьондаля про "ідіому". Згідно з теорією спрямованості мовних змін, мовний субстрат діє в мові, що на нього напластувалася, у формі тенденцій незалежно від часу та простору. Ці тенденції виявляються на більш пізних етапах розвитку мови. Після В. Брьондаля до цієї теорії звернувся Ю. Покорний (кельтський субстрат у синтаксисі ірландської мови). У 20-і – 40-і рр. ХХ ст. новим кроком у розвитку теорії субстрату стали дослідження неолінгвістів. Вони запропонували більш гнучку теорію осередку інновації, що мав знаходитися в межах початкової іншомовної території: хорографічний критерій Г. І. Асколі було перетворено із статичного в динамічний (М. Дж. Бартолі, Б. Террачині).

Loading...

 
 

Цікаве