WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Граматична характеристика вільного поєднання в структурі простого речення - Курсова робота

Граматична характеристика вільного поєднання в структурі простого речення - Курсова робота

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше до кваліфікації форм підрядного синтаксичного зв'язку послідовно застосований синтаксичний підхід, який полягає в орієнтації не на морфологічне вираження ад'юнкта, а на його синтаксичну позицію (валентно /невалентно зумовлену) щодо синтаксичної домінанти, і згідно з цим принципом запропоновано критерії диференціації таких важкорозрізнювальних форм підрядного прислівного синтаксичного зв'язку, як слабке керування й вільне поєднання у відмінковому вияві. На основі дослідження широкого фактичного матеріалу уточнено межі поширення власне-вільного поєднання та окреслено сферу функціонування вільного поєднання у відмінковому вияві.

Теоретичне значення роботи полягає в уточненні наукових концепцій, що стосуються проблем кваліфікації й класифікації синтаксичних зв'язків, у комплексному аналізі природи й зон поширення вільного поєднання як форми підрядного синтаксичного зв'язку, у поглибленні аргументів, які свідчать про взаємозв'язок формально-граматичного та семантико-синтаксичного аспектів синтаксису, а також у доповненні студій, присвячених категорійному й некатегорійному використанню відмінків, що сприятиме подальшому опрацюванню питань функціональної граматики.

Практичне значення одержаних результатів мотивується тим, що її матеріали можуть бути використані для наступного опрацювання загальнотеоретичних проблем синтаксису; узагальнення, висновки, методика аналізу й фактичний матеріал знайдуть застосування при написанні посібників і підручників з граматики та укладанні спецкурсів і спецсемінарів з функціонального синтаксису.

Апробація роботи. Окремі розділи й дисертаційна праця загалом обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Основні теоретичні положення й практичні результати було викладено на Міжнародній науково-теоретичній конференції „Граматичні читання – IV" (Донецьк, 2007), Міжнародній науковій конференції „Имя и слово (проблемы семантико-прагматического взаимодействия в славянских языках)" (Брест, 2007), V Міжнародній науковій конференції „Актуальні питання менталінгвістики" (Черкаси, 2007), Міжнародній науковій конференції „Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі" (Кам'янець-Подільський, 2007), Всеукраїнській науковій конференції „Іван Ковалик і сучасне мовознавство" (Івано-Франківськ, 2007), а також на науково-звітних конференціях професорсько-викладацького складу Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2005-2007).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 10 публікаціях, 7 з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, списку умовних позначень, п'ятьох розділів, висновків, списку використаної літератури (247 позицій), списку використаних джерел та одного додатку. Повна кількість сторінок роботи становить 238, основний текст дослідження викладено на 195 сторінках, додаток охоплює 11 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, схарактеризовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, висвітлено їхню апробацію, вказано джерела фактичного матеріалу та окреслено структуру роботи.

У першому розділі „Сутність вільного поєднання та його статус у системі синтаксичних зв'язків української мови" аргументовано використання терміна „вільне поєднання" натомість традиційного „прилягання", висвітлено чинники, які зумовлюють встановлення підрядного синтаксичного зв'язку в тій чи тій формі, проаналізовано й переглянуто наявні в мовознавстві погляди на кваліфікацію вільного поєднання, окреслено специфічні ознаки цієї форми підрядного зв'язку, показано її дериваційну природу, визначено критерії диференціації слабкого керування й вільного поєднання у відмінковому вияві.

У лінгвістиці відомі випадки використання терміна „прилягання" не лише на позначення однієї з форм підрядного синтаксичного зв'язку. Так, І.І. Мєщанінов, Т.П. Ломтєв та ін. уживають його у двох значеннях: у вузькому – для позначення зв'язку слів, що не характеризуються синтаксично зумовленим морфологічним оформленням і сполучаються між собою за семантичними ознаками, та широкому, маючи на увазі будь-яке контактне розташування слів у реченні. Видається доцільним надати перевагу терміну „вільне поєднання", запропонованому І.Р. Вихованцем, оскільки така номінація точніше відбиває природу цієї форми підрядного синтаксичного зв'язку – встановлення його на основі зовнішнього взаєморозташування компонентів, адже в основі дефініції „вільне поєднання" лежить вказівка на відсутність у компонентів будь-яких передумов для сполучення. Відповідно натомість терміна „відмінкове прилягання" логічним буде використовувати „вільне поєднання у відмінковому вияві".

Студіюванням природи підрядного зв'язку займалося чимало лінгвістів. Завдяки напрацюванням В.В. Виноградова, І.Р. Вихованця, Н.Л. Іваницької, Г.О. Золотової, М.В. Мірченка, Л.Д. Чеснокової, Н.Ю. Шведової та інших було обґрунтовано комплекс лексико-граматичних властивостей слова, які зумовлюють його підрядний зв'язок. Цей комплекс становлять: 1) морфологічний чинник; 2) лексичний; 3) лексико-граматичний; 4) синтаксичний, або структурний. Однак на сучасному етапі дослідження закономірностей поєднання слів усе більше науковців схиляється до розгляду цього питання у світлі теорії валентності. Відповідно до концепцій М.Д. Степанової, Г. Хельбіга, С.Д. Кацнельсона, І.Р. Вихованця, А.П. Загнітка оперуємо поняттям валентності як двоплощинним – таким, що виявляється на власне-семантичному й формально-синтаксичному рівнях. Семантична валентність полягає в здатності предикатних слів (що є єдиними носіями валентності) передбачати наявність певної кількості контекстних партнерів з відповідними семантичними ознаками. Формально-синтаксична ж валентність ґрунтується на оформленні відкритих позицій відповідними компонентами, що представлені визначеними морфолого-синтаксичними засобами.

Підґрунтям сполучуваності слів у різноманітних синтаксичних побудовах є взаємодія активної валентності опорних компонентів (передбачає здатність слова прогнозувати семантико-синтаксичні позиції для посідання їх іншими словоформами) та пасивної валентності ад'юнктів (виявляється в призначенні певної словесної форми заповнювати відповідні гнізда, відкриті активною валентністю опорного компонента). Генетично здатністю прогнозувати місця для відповідних актантів наділені дієслова, вони є первинними носіями активної валентності. Прикметники набувають її у зв'язку з виконанням неспеціалізованих синтаксичних функцій – за переміщення в предикативну або напівпредикативну позицію; іменники успадковують її від твірних дієслів і предикативних прикметників, а також, подібно до прикметників, переміщуючись у предикативну зону. Отже, принципового значення набуває той факт, що активна валентність є властивістю певного компонента не безпосередньо, а як такого, що посідає певну синтаксичну позицію в структурі речення, а саме – позицію предиката на семантико-синтаксичному рівні чи позицію присудка на формально-граматичному рівні. Це дає підстави наголошувати на тому, що валентні характеристики певної словоформи потрапляють у залежність від її функціональної позиції у реченні. Таким чином, за дослідження підрядного зв'язку принципового значення набуває функціонально-синтаксична позиція компонентів, від якої залежать їхні валентні характеристики, а отже, й форма підрядного синтаксичного зв'язку, що встановлюється між синтаксичною домінантою й ад'юнктом.

Таким чином, кваліфікуючи й диференціюючи форми синтаксичного зв'язку, орієнтуємось не на морфологічне вираження ад'юнкта, а на його синтаксичну позицію щодо синтаксичної домінанти. Враховуючи цей принцип, а також спостереження над особливостями компонентів у конструкціях з реалізацією підрядного синтаксичного зв'язку у формі вільного поєднання, маємо вагомі підстави твердити про її невалентний характер, тобто в побудовах з вільним поєднанням ад'юнкт не посідає позицію, відкриту семантико-синтаксичною валентністю синтаксичної домінанти, а встановлення підрядності між ними є наслідком процесів редукції, конденсації, трансформації тощо, напр.: Зорі злякано дивилися в очі близькому Дневі... (Ю. Дараган) ← Зорі дивилися в очі близькому Дневі + Цей погляд був зляканий; Об обрій погляд свій оббий − і видивиш свою країну в тяжкій короні багряній (В. Стус) ← Об обрій погляд свій оббий − і видивиш свою країну + Країна у короні (← Країна вбрана у корону) і т. д.

З огляду на те, що детермінантний зв'язок є одним з виявів підрядного синтаксичного зв'язку, поряд з прислівним та опосередкованим, немає підстав кваліфікувати форму його реалізації як специфічне явище. Адже всі ознаки підрядного детермінантного зв'язку – незумовленість ад'юнкта валентністю синтаксичної домінанти, його вираження незмінним словом чи відмінком у некатегорійному значенні, відсутність морфологічних показників зв'язку, його синтаксична слабкість та встановлення на підставі семантики компонентів – засвідчують, що він (підрядний детермінантний синтаксичний зв'язок) встановлюється у формі вільного поєднання.

Loading...

 
 

Цікаве