WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → " Діалектизми у творі Марії Матіос ""Солодка Даруся""" - Курсова робота

" Діалектизми у творі Марії Матіос ""Солодка Даруся""" - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет України

"Київський політехнічний інститут"

Видавничо- поліграфічний інститут

Кафедра видавничої справи та редагування

КУРСОВА РОБОТА

з сучасної української літературної мови

на тему

"Діалектизми у творі Марії Матіос

"Солодка Даруся"

Виконав: Науковий керівник:

студент групи СР-42 Фіголь Н. М.

Москаленко Є. М.

Київ

2006

Зміст

Вступ

РозділІ. Вивчення діалектизмів на сучасному етапі та в історичному розрізі

1.1 Походження діалектів та розвиток української мови

1.2. Діалектизми як лексика обмеженого функціонування

РозділІІ. Аналіз використання діалектизмів у творі Марії Матіос"Солодка Даруся

1.1 Лексичні діалектизми

1.2 Граматичні діалектизми

1.3 Фонетичні діалектизми

1.4 Словотвірні діалектизми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Народ безперервно творить свою мову. Залежно від його історії мова народна може мати більш або менш виявлені місцеві відміни. Мова народу з розвитком його культури набуває особливого вияву — літературної мови. Виникнувши на основі народної мови, літературна мова весь час живиться джерелами народних говорів. Ось чому глибоке знання народної мови,— хоча б одного з її діалектів,— має виняткове значення і для творчого володіння літературною мовою.

Як відомо, діалектизми — це характерні для територіальних діалектів мовні особливості, що кваліфікуються як відхилення від літературної норми. Діалектизми виділяються на всіх рівнях мови — акцентуаційному, фонетичному, словотвірному, фразеологічному, лексичному та граматичному [12].

Діалект, або говір, існує як загальне — вияв мови народу, а разом з тим і як часткове, окреме,— вияв місцевих, специфічних рис. Перші риси завжди абсолютно переважають, другі можуть виявлятися кількісно дуже невиразно. Між загальними рисами і суто місцевими (міфічними) в говірці чи діалекті є свій певний зв'язок, який носіями діалекту, як правило, не помічається.

Залежно по від формування та історичного розвитку діалектне дроблення мови народу може бути дуже різноманітним. Найменш дрібною одиницею в діалектних виявах мови є говірки — мова окремого населеного пункту чи навіть окремої місцевості. Спільні діалектні риси говірок певної місцевості становлять діалект, або говір. Діалекти певної місцевості, що мають спільні специфічні риси і свої особливості формування, являють собою теж своєрідний діалектний вияв мови народу й називаються діалектною групою, або наріччям.

Мова народу не є застиглим утвором, вона постійно перебуває в процесі розвитку, являючись одним з важливих виявів його історичного буття і розвитку. Перейнята від попередніх етнічних формувань, мова змінюється разом з утворенням і розвитком народу, стаючи вже іншою, обслужуючи наступні покоління. Отже, мова невідривна від народу і його культури.

На протязі історії народу змінюються не тільки окремі риси мови, а, навіть, і її будова, іншими стають і форми її виявлення. Так, на початкових етапах розвитку мови виявляється більша її діалектна роздрібненість [14]. З розвитком суспільства, особливо ж за доби капіталізму, коли формуються нації, коли утворюються національні літературні мови, мова народу стає складнішою у своїх виявах. Крім розмовної мови, що може бути як більш загальною, так і окремою, місцевою, суто діалектною, існує ще літературна мова в її писемній і розмовній формі.

Літературна мова завжди виростає на основі розмовної певних центрів чи місцевостей, вбираючи в себе елементи й інших діалектів (зокрема лексичні). Найбільше ж вбирає в себе діалектні елементи мова художньої літератури. Літературна мова, якого б ступеня вона не досягала, весь час живиться розмовною мовою переважно одного якогось центру (чи центрів) або певної місцевості. В цьому виявляється її сила і новизна.

Діалекти живуть не тільки як вияв сьогоднішньої мови народу, тобто як розмовна мова певної місцевості, але і в тому, що вини виступають живильною силою для літературної мови протягом всього її історичного буття. За багато десятиліть або й навіть століть діалектні сили в літературній мові настільки змінюються, що тільки науковий аналіз може відкрити їх сліди [11]. Проте ці діалектні сили живуть у літературній мові. Про це свідчать і попередні періоди розвитку літературної мови, що виявляється, наприклад, у різних діалектних основах, у джерелах живлення мови окремих письменників чи навіть течій та напрямів.

Слова діалектного вжитку, що позначають поняття, для передачі яких у загальнонародній мові вживаються назви, утворені від іншої непохідної основи, називаються лексичними діалектизмами. Критерієм для виділення цієї найчисленнішої групи лексики є її семантична спільність у межах означуваних понять зі словами загальнонародної мови і відмінність від них у матеріальній оболонці. Серед них виділяють власне лексичні діалектизми (це своєрідні дублети до загальновживаних слів: трускавки (полуниці), маржина (худоба) тощо) та етнографічні діалектизми (назви місцевих реалій і понять, що невідомі або не використовуються поза межами певного говору чи групи споріднених говорів). З цієї причини етнографічні діалектизми звичайно не мають відповідників у загальнонародній мові, а означувані ними реалії й поняття або передаються описово, або позначаються тими самими словами, що й у говорах: плачинда (вид печива), гачі (вид штанів) тощо.

Процес взаємодії літературної мови і територіальних діалектів у сфері лексики є складним і тривалим. На думку дослідників [11], у наш час народні говори ще активно функціонують, але суспільно-економічними і культурними умовами життя вже не стимулюються, а навпаки, поволі нівелюються, певною мірою непомітно деформуються і поступово наближаються до літературної мови. Цей складний і тривалий процес зумовлений сучасними формами виробництва, наявністю в селах і містечках великої кількості інтелігенції, впливом школи, преси, художньої літератури, радіо, телебачення тощо [9]. Водночас народні говори ще активно функціонують й істотно впливають на літературну мову. Поряд з іншими джерелами, територіальні діалектизми і тепер залишаються одним із джерел збагачення лексичної системи літературної мови [12]. Так, наприклад, повертаються до літературного вжитку слова блават (волошка), линва (мотузка, канат), філіжанка (чашка), карафа (графин), вивірка (білка), вивільга (іволга), зимний (холодний) та ін. [10]. Цей список можна продовжити ще більшою кількістю яскравих діалектних лексем, які, на наше глибоке переконання, тільки збагатили б лексичний запас літературної української мови. Тому цілком погоджуємося з думкою А. Матвієнка , що "усталення вживання слів і словоформ як діалектизмів, їх відповідне опрацювання у нормативних словниках і граматиках (з відповідними кваліфікаціями) є передумовою поступового переходу цих діалектизмів до нормативних, збагачення за їхній рахунок структури і виражальних можливостей літературної мови" [10].

Темою цього дослідження є використання діалектизмів у творі сучасної української письменниці Марії Матіос "Солодка Даруся".

Ця тема є недослідженою, оскільки роман щойно побачив світ, отож вона є дуже актуальною. За опрацювання мовознавчої літератури про діалектизми головну увагу звернено на взаємодію діалектної та літературної мови і застосування діалектизмів у сучасній літературній мові. Серед головних мовознавчих джерел дослідження слід згадати праці Жилка Ф. Т., Бевзенка С. П., Жовтобрюха М. А., Кобилянського Б. В., Дзендзелівського Й. О. та ін.

Мета роботи – провести дослідження застосування діалектизмів у сучасній українській літературній мові (на прикладі окремого твору).

Об'єктом дослідження є роман Марії Матіос "Солодка Даруся".

Предмет дослідження – діалектичний склад твору письменниці сучасної української літератури Марії Матіос "Солодка Даруся".

РозділІ. Вивчення діалектизмів на сучасному етапі та в історичному розрізі

1.1 Походження діалектів та розвиток української мови

Українська мова належить до групи слов'янських мов у системі індоєвропейських. Слов'яни населяли здавна значну територію Середньої і Східної Європи. Численні пам'ятки їх матеріальної культури засвідчені з II тисячоліття до нашої ери. Протягом дуже довгого часу тривала етнічна й мовна спільність слов'ян, хоч вони й мали певні діалектно-племінні відмінності в мові [10]. На початку І тисячоліття нашої ери внаслідок особливостей історичного розвитку спочатку виділяються східні й західні слов'яни, а пізніше південні. Порушується і колишня мовна їх спільність, але певні і досить важливі зміни в мові слов'ян продовжували бути ще спільними.

Східні слов'яни, чи, принаймні, частина їх, за свідченням візантійських, римських та інших джерел, були відомі в VI ст. нашої ери під назвою анти, які тоді займали значну територію Східної Європи від Карпат до Сіверського Дінця і від пониззя Дунаю до Азовського моря. В VII ст. загальна назва анти для східних слов'ян зникає, не знаходимо її і в історичних джерелах тих часів. Натомість пізніше, вже в IX ст., поширюється нова назва рос, роси, русь, яка з місцевої, племінної, стає загальною для східних слов'ян.

Склад і територія східнослов'янських племен наукою достатньо ще не досліджені [4]. Частина східнослов'янських племен, що згадуються в давньоруському літописі "Повісті временних літ", простежуються, за археологічними даними, з IV—V ст. нашої ери і навіть ще раніше. Племена східних слов'ян, як це можна судити з археологічних даних, були досить міцними й історично тривалими об'єднаннями населення, мали свою територію, стійкі традиції родоплемінних зв'язків, свої особливості культури і певні діалектні відмінності в мові, що становили окремі, хоч і дуже близькі, племінні мови.

Loading...

 
 

Цікаве