WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Дискурс - Курсова робота

Дискурс - Курсова робота

З розумінням дискурсу як ієрархічно конструйованої складної структури, що складається з трьох рівнів, а саме формально-семіотичного, когнітивно- інтерпретованого, і соціально-інтерактивного (Сусов), видається можливість покласти в засаду типології особистостей трирівневу репрезентацію дискурсу. Кожний з рівнів на етапі породження дискурсу характеризує мовну особистість у термінах "готовностей" реалізувати ті або інші дискурсні здатності (Караулов), а на рівні перцепції - реалізованих дискурсних здатностей особистості.

Дискурсні здатності особистості, що реалізуються на першому рівні, містять у собі основні дії й операції семіотичної діяльності. Дискурсні здатності другого рівня відповідають за адекватне відображення в дискурсі фрагментів реального або мислимого світу. Дискурсні здатності третього рівня орієнтовані на доречність використання вербалізованих актів у соціальній взаємодії людей. Цілком очевидно, що кожний з рівнів по-своєму репрезентує мовну особистість, але при її характеристиці як цілісного суб'єкта дискурсу вони знаходяться в стосунках додатковості .

Як приклад можна розглянути авторитарний спосіб організації дискурсу, тобто авторитарний дискурс.

Соціально-рольовий статус, породжений ієрархічно сформованими політичними, економічними, державними, сімейними стосунками, є умовою здійснень подієвого панування, керівництва, керування, організації, контролю сформованих політичних, економічних, державних, сімейних стосунків. Недарма авторитарний спосіб взаємодії в першу чергу асоціюється з такими поняттями, як "начальник", "підлеглий". У суспільній свідомості також міцно викорінилося поняття авторитарного стилю взаємодії "начальства" із "підлеглими" як адміністративно-командного, командно-наказового, командно-бюрократичного, казармено-деспотичного. Як відомо, авторитарний спосіб взаємодій характерний насамперед для інституційної сфери спілкування, яка визначається сукупністю соціальних інститутів - державних інстанцій науки, культури, освіти, провадження і т.п. [21, 300]

Не виключено, що він може бути перенесений цілком або частково й у неінституційні сфери спілкувань - родина, відпочинок, дозвілля, побут. Цілком природно, що такий перенос авторитарного способу взаємодії із інституційної сфери спілкування в інші притаманний у першу чергу особистості авторитарного складу, тобто стосовно до авторитарного соціально-психологічного типу. Проте досвід повсякденного спілкування свідчить про те, що у визначених життєвих ситуаціях неавторитарний тип особистості може використовувати елементи авторитарного способу взаємодій. Проте, авторитарна мовна поведінка неавторитарної особистості буде кваліфікуватися як авторитарна, а сама особистість - як авторитарна мовна особистість.

Таким чином, можна запевнити, що типовий авторитарний дискурс у своєму мовленнєвоактивному уявленні містить у собі наступні мовні акти: категорично орієнтовані директивні акти без права свободи на альтернативну дію з боку адресата, акти позитивної самооцінки, включаючи акти хвастощів, акти негативної оцінки партнера, включаючи акти негативної оцінки його діяльності, компетентності, акти приниження, образи, загрози, іронії, глузування.

ВИСНОВКИ

Розглядаючи мову як основну і єдину форму життєдіяльності людини, спосіб розвитку і становлення особистості в процесі комунікації не можна не торкатися таких моментів в участі мови, які безпосередньо відтворюють динаміку розвитку комунікативного процесу, виявляючи при цьому особистісний початок кожного окремого етапу комунікації. Основна властивість комунікативного фокуса - його зміна, перехід з однієї фази розвитку в іншу.

Мова як засіб осмисленої комунікації містить у своїй структурі одиниці, що здатні виконувати розумову і комунікативну функції. Мінімальною мовною одиницею, що сполучає в собі дві основні функції мови, є пропозиція. Вона має потенційну здатність виразити конкретну думку і передати конкретне повідомлення. Пропозиція реалізує ці потенції в текстах, дискурсах.

Таким чином мовлення розглядається як спосіб комунікації; текст—як цілісна семіотична форма організації комунікації; комунікація—як процес інформаційного обміну; дискурс—як комунікативна подія, ситуація, що включає текст та інші складові.

Запропонована у роботі класифікація діалогічних дискурсів, типологія дискурсів, формування їх векторів, способи організації дискурсу та типологія мовних особистостей дозволяє нам проаналізувати основні підходи і теорії в розумінні проблеми дискурсу в сучасній теорії комунікації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Язык, личности, дискурс. Межвузовский сборник научных трудов /Под ред. И.Сусова. – Тверь: тверской государственный университет, 1990. – 136 с.

  2. Актуальні проблеми сучасного літературознавства і мовознавства: Збірник праць. – К.: НМК ВО, 1991. – 360 с.

  3. Методологические основы новых направлений в мировом языкознании /Под ред. С.Ермоленко, Ю.Жлуктенко, Т.Линник. – К.: Наукова думка, 1991. – 380 с.

  4. Колшанский Г. Коммуникативная функция и структура языка. – М.: Просвещение, 1984. – 200 с.

  5. Караулов Ю. Русский язык и языковая личность. – М.: Наука, 1987. – 263 с.

  6. Дридзе Т. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. – М.: Наука, 1985. – 310 с.

  7. Сорокин Ю. Психологические аспекты изучения текстов. – М.: Высшая школа, 1985. – 168 с.

  8. Славгородская Л. Научный диалог. – М.: Наука, 1986. – 168 с.

  9. Соколов А. Проблемы научной дискуссии: логико-гноселогический анализ. – М.: Наука, 1980. – 157 с.

  10. Ярошевский М. Дискуссия как форма научного общения. – М.: Просвещение, 1977. – 150 с.

  11. Пушкин А. Прагмалингвистические характеристики дискурса личности //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Аренал, 1989. – С. 45-54.

  12. Сухих С. Языковая личность в диалоге //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Арсенал, 1989. – С. 82-87.

  13. Зернецкий П. Динамические аспекты семантики и прагматики дискурса //Личностные аспекты языкового общения. – Калинин: Арсенал, 1989. – С. 75-81.

  14. Дейк Т. Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Наука, 1989. – 335 с.

  15. Сусов И. Деятельность, сознание, дискурс и языковая система //Языковое бщение: Процессы и единицы. – Калинин: Арсенал, 1988. – С. 7-16.

  16. Головахо Е. Структура групповой деятельности. – М.: Наука, 1979. – 138 с.

  17. Сухих С. Аспект отношения в диалоге //Высказывание и дискурс в паралингвистическом аспекте. – К.: Наука, 1989. – С. 89-95.

  18. Аврорин В. Проблемы изучения функциональной стороны языка. – Л.: Наука, 1975. – 276 с.

  19. Ахманова О. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия, 1969. – 607 с.

  20. Брунер Дж. Онтогенез речевых актов. – М.: Прогресс, 1984. – 3-230 с.

  21. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения //Новое в зарубежной лингвистике. – 1985. – Вып. 16. – С. 276-303.

Loading...

 
 

Цікаве