WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Українська мова серед інших слов’янських мов - Курсова робота

Українська мова серед інших слов’янських мов - Курсова робота

Якщо порівняти чисельність слов'янських народів і країни їхнього розселення на початку й у 80-ті роки XX ст., то очевидними є певні зміни.

1. Кількість слов'янських народів зросла від 12 до 14, хоч кашуби згадуються вже не як окремий народ, а як частина поляків з виразно специфічним діалектним мовленням. Окремими слов'янськими народами стали:

  • македонці, які почали формуватися в VII ст. на основі слов'янських племен смолян, струменів, сагудатів, драгувитів, берзитів та інших, що зайняли історичну область Македонію і змішалися там з романізованими нащадками іллірофракійців і греками, але до XX ст. не мали своєї національної держави;

  • боснійці (муслімани), які сформувалися на основі сербських і хорватських племен, ставши фактично самостійними і незалежними від сербських земель з XII ст., і виявилися найбільш потуречиними (омусульманеними) з усіх слов'ян;

  • чорногорці, у формуванні яких основну участь узяло слов'янське плем'я дуклян, які після утворення в XIV ст. окремої чорногорської держави із своєю православною церквою відокремилися від сербів.

2. Чисельність слов'янських народів зросла приблизно на 125,89 млн. осіб, що становить майже 79%, але приріст слов'ян був нерівномірним, оскільки народи зазнали різних втрат населення у Другій світовій війні. Так, представників деяких народів (наприклад, росіян і поляків) стало більше приблизно удвічі, а деяких — лише в півтора рази. Це стосується, наприклад, білорусів, значна частина яких зрусифікувалася, українців, які, крім інтенсивної русифікації, зазнали великих втрат унаслідок голодомору 1932— 1933 рр. Істотне зменшення серболужичан зумовлене тим, що вони вже багато віків розселені серед німців, котрі ще з X ст. захопили слов'янські землі колишніх полаб'ян, до складу яких входили і давні лужичани.

3. Порівняно з початком XX ст. у 80-ті роки втратили свою державу чорногорці, отримавши статус республіки в складі федеративної Югославії. Такого самого статусу набули серби, хорвати, словенці та македонці.

На початку XXIст. слов'янське населення збільшилося приблизно на 5 млн. Але значно важливіші зміни відбулися в системі національно-державних утворень слов'ян. З розпалом СРСР, СФРЮ і ЧССР утворилося 13 національних держав: Російська Федерація, Україна, Білорусь, Польща, Чехія, Словаччина, Болгарія, Македонія, Сербія, Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія. Отже, більшість сучасних слов'янських народів має незалежні держави, що сприяє самобутньому розвитку їхніх етнокультурних традицій і національних мов. Протиріччя, які виникають між окремими слов'янськими народами внаслідок активних перехідних (переважно диференційних) процесів, не можуть істотно вплинути на існуючу між слов'янами етнічну, культурну, ментальну та мовну близькість.

2. Етнічна близькість слов'ян

Про це свідчать такі чинники:

1. Компактність і тривалість заселення найдавніших слов'янських земель. Праслов'яни заселяли землі зі сходу на захід від басейну Середнього Дніпра до басейну Вісли, а з півдня на північ — від рубежів Правобережного Лісостепу до Полісся. Ця територія не була моноетнічною, бо сюди в давнину проникали й інші племена і народи (наприклад, кельти, іллірійці, фракійці, готи, волохи, мадяри, тюрки та ін.). Однак такі міграції були нетривалими або пізніми, тому не могли істотно вплинути на етномовну єдність праслов'ян і близькість давніх слов'янських племен та народів. Так само розширення територій праслов'ян і давніх слов'ян від Адріатичного моря до Уралу і від узбережжя Балтійського моря до Північного Надчорномор'я суттєво не впливало на збереження слов'янської етномовної близькості.

2. Антропологічна сумісність населення. Беззаперечним є той факт, що всі слов'янські народи належать до європеоїдної раси. Як зазначав Прокопій Кесарійський у VI ст., характеризуючи склавинів і антів, "за зовнішнім виглядом вони не відрізняються одні від інших. Вони дуже високого зросту й велетенської сили. Колір шкіри й волосся в них дуже білий або золотистий і не зовсім чорний, але всі вони темно-червоні", тобто руді або русі. Такі антропологічні ознаки слов'ян були визначальними протягом багатьох століть праслов'янського розвитку, і лише після другого Великого переселення народів у середині І тис. н. е. внаслідок історичного розширення слов'янських земель відбулося масове змішування праслов'ян, а потім давніх слов'ян з іншими етносами, що зумовило часткову антропологічну диференціацію західно-, східно- і південнослов'янських народів.

3. Подібність способу життя слов'ян, їх матеріальної й духовної культур. Опис слов'ян (склавинів й антів) зробив у VI ст. учасник військових походів на північ і схід Прокопій Кесарійський, автор книги "Війна з готами": "Ці племена, склавини й анти, не керуються волею однієї людини, а з давніх-давен живуть у народоуправлінні (демократії), і тому в них щастя і нещастя в житті вважається спільною справою. І в усьому іншому в обох цих варварських племен усе життя й закони однакові. Вони вважають, що один тільки бог, творець блискавок, є владикою над усіма, і йому приносять у жертву биків і здійснюють інші священні обряди. Живуть вони в жалюгідних хижах, на великій відстані один від одного, і часто міняють місця проживання. Вступаючи в битву, більшість з них іде на ворогів зі щитами і дротиками в руках, панцерів же вони ніколи не надівають... Спосіб життя у них, як у массагетів, грубий, без будь-яких зручностей, завжди вони покриті брудом, але по суті вони не погані і зовсім не злісні, а в усьому зберігають гунські звичаї".

Характеристику способу життя слов'ян, їх матеріальної та духовної культур дав візантійський письменник VI — початку VII ст. Маврикій Стратег: "Племена склавинів і антів схожі за своїм способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов'ю до свободи: їх ніяким чином не можна схилити до рабства чи підлеглості у своїй країні...

У них велика кількість всілякої худоби і плодів земних..., особливо проса й пшениці" (за А. Супруном і А. Калитою).

Про спільні етнічні витоки слов'янських народів свідчать фольклор, звичаї та обряди, давні вірування, прийняте ними християнство та ін.

Очевидною є також однаковість або схожість мов у слов'янських племен і народів. Подібність між слов'янськими мовами у фонетиці, лексиці, морфології, синтаксисі та в проміжних рівнях настільки значна, що представники різних слов'янських народів можуть порозумітися між собою і без перекладача. А ті відмінності, які спостерігаються між сучасними слов'янськими мовами, є наслідком їх природного розвитку.

4. Загальноприйнята самоназва слов'яни, словени. Інші народи називали слов'ян по-різному (наприклад, германці й романці — венедами). Цей етнонім є давнім і невипадковим для сукупності слов'янських племен, адже, крім загальної для них самоназви, трапляються ще споріднені етноніми: склавини (переважно південнослов'янські племена), словенці (на крайньому заході південнослов'янських земель), словаки (на сході західнослов'янських земель), словінці (на півночі західнослов'янських територій), новгородські словени (на півночі східнослов'янських земель у Європі).

Існують і географічні назви (переважно гідроніми) з архаїчною основою

С л о в- / С л а в- у Середній Наддніпрянщині (пор. праслов'янську назву Дніпра Славута, Славутич), яка стала твірною для етноніма слов'яни (як Буг для бужани, Лаба для полаб'яни, Вісла для вісляни). І навіть після розпаду в VI ст. праслов'янської єдності, внаслідок чого в західноєвропейських джерелах різняться венеди (західні слов'яни), анти (східні слов'яни) і склавини (переважно південні слов'яни), спільний для слов'ян етнонім ствердився як загальновживаний.

5. Взаємодопомога у визвольній боротьбі проти загарбників. Слов'яни завжди приходили на допомогу одні одним. Так, 1380 р. у Куликовській битві разом з росіянами проти монголо-татарських загарбників боролися і представники українського та білоруського народів. У Грюнвальдській битві об'єднана польсько-литовсько-російська армія на чолі з польським королем Владиславом II Ягеллом (Ягайлом) оточила й розгромила війська германського Тевтонського ордену, зупинивши його просування на схід. У 1621 р. під Хотином польсько-українські війська Я. Ходкевича й П. Сагайдачного перемогли турецьку армію султана Османа II, а 1673 р. — польські війська Я. Собеського розгромили турецьку армію. У звільненні від турецько-османського ярма велику допомогу південнослов'янським народам надали російські війська. Прикладом слов'янського військового братерства є спільна боротьба поляків, чехів, словаків, українців, білорусів, росіян, сербів, хорватів та інших народів за визволення від німецько-фашистських загарбників у Другій світовій війні.

Loading...

 
 

Цікаве