WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Методи лінгвістичних досліджень.Описовий метод. Порівняльно-історичний метод - Курсова робота

Методи лінгвістичних досліджень.Описовий метод. Порівняльно-історичний метод - Курсова робота

Реферат на тему

Методи лінгвістичних досліджень.

Описовий метод. Порівняльно-історичний метод

ПЛАН

1. Поняття про методи наукового дослідження

2. Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу

3. Описовий метод

4. Порівняльно-історичний метод

5. Використана література.

Однією з ключових проблем загального мовознавства є проблема методології, тобто методів дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого розвитку створила власні (спеціальні) методи. Як правило, зміна наукової парадигми супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє той аспект мови як об'єкта дослідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови

1. Поняття про методи наукового дослідження

Метод (від грец. methodos "шлях дослідження, пізнання") — система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності.

1Методологія (від метод і грец. logos "слово, вчення") — 1) вчення про наукові методи пізнання; 2) сукупність методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки її об'єкта. У радянській науці цей термін переважно вживався в іншому (вужчому) значенні: філософська основа вчення, дослідження.

Термін метод не однозначний: його застосовують у загальнонауковому, філософському значенні, у спеціально-науковому (що стосується окремої галузі науки — фізики, хімії, математики, історії, літературознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збігається зі значенням терміна методика.

У загальнонауковому, філософському значенні термін метод означає шлях пізнання і витлумачення будь-якого явища дійсності. Загальнонаукові методи пізнання базуються на знанні універсальних законів природи, суспільства і мислення. Це методи пізнання предмета в розвитку, в зв'язку і взаємозалежності явищ як єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення, причини і наслідку, необхідності й випадковості, сутності та явища, одиничного, особливого й загального тощо.

У спеціально-науковому значенні слово метод означає шлях пізнання і витлумачення явищ, який використовується в певній конкретній науці (математичні методи, соціологічні методи, лінгвістичні методи та ін.). Кожен такий метод має свою "ділянку" дослідження, своє коло вимог, свою мету. Наприклад, порівняльно-історичний метод застосовують до вивчення споріднених мов. Його метою є відкриття закономірностей розвитку цих мов. Структурний метод використовується при синхронічному вивченні будь-якої мови і має на меті дослідження структурної організації мови.

Спеціальні дослідницькі методи перебувають в тісному зв'язку із загальнонауковими, залежать від них, видозмінюються під їх впливом. Філософська методологія виростає з філософської теорії, світогляду; вона є сукупністю настанов на те, з якою метою, що і як вивчати, і рекомендує конкретні методи вивчення мови. Конкретна наука має також наукову теорію і свою методологію — вчення про цілі, предмет дослідження і конкретні методи дослідження. Від філософії через її методологію проходить лінія зв'язку з теорією і з методологією конкретної науки, через що зв'язок між філософською методологією і спеціальними методами певної науки не є прямим, але очевидний. Лінгвістична теорія є тим місточком, який поєднує філософську і конкретно-наукову методологію. Правда, трапляються випадки, коли, прикриваючись правильними загальнометодологічними положеннями, вчений може будувати антинаукові теорії шляхом використання хибних методів. Як приклад можна навести палеонтологічний метод М. Я. Марра. Заперечуючи порівняльно-історичний метод як ненауковий, Марр запропонував замінити його пошуками в усіх індоєвропейських мовах чотирьох елементів (сал, йон, бер, рош), від яких нібито утворені всі слова. Внаслідок такого "наукового" підходу були витворені фантастичні етимології слів і теоретичні міфи.

Роль спеціально-наукових методів у розвитку конкретних наук є надзвичайно важливою. Дуже часто навіть виникнення науки пов'язують з появою методу. Так, зокрема, існує два погляди щодо часу виникнення науки про мову: 1) мовознавство виникло тоді, коли мова стала об'єктом наукового розгляду, тобто за декілька століть до нашої ери (у Давньому Римі, Давній Греції і Давній Індії); 2) наука про мову виникла тоді, коли було відкрито порівняльно-історичний метод, тобто в першій чверті XIX ст. Що ж стосується нового напряму в науці, то його також, як правило, пов'язують із виникненням нового (власного) методу, бо саме метод формує підходи до аналізу фактів. Так, порівняльно-історичне мовознавство пов'язане з порівняльно-історичним методом, структурне — зі структурним, психолінгвістика — зі спеціальними психолінгвістичними методами, лінгвогеографія — з ареальним методом. Переважання відповідного методу в певну епоху багато в чому визначає загальний характер розвитку лінгвістичної науки, бо метод завжди перебуває в тісному зв'язку з теорією (можна стверджувати про існування єдності "метод — теорія"). Не буде перебільшенням, коли скажемо, що методом створюється предмет дослідження. Водночас потрібно зазначити, що зміна теорії (парадигми в науці) не заперечує наявних до цього наукових методів.

Кожен спеціальний дослідницький метод втілюється в певну систему логічних дій ученого, стандартизованих прийомів збору, обробки й узагальнення фактів. Таку систему прийомів, яку слід називати методикою наукового дослідження, нерідко називають методом. За висловом Б. М. Головіна, якщо метод — це шлях, який прокладають до істини, то методика — інструменти, потрібні для розчищення цього шляху.

2. Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу

У дослідженні мовних фактів використовують за-гальнонаукові методики дослідження — індукцію і дедукцію, аналіз і синтез.

Індукція (від лат. inductio "наведення, збудження") — прийом дослідження, за якого на підставі вивчення окремих явищ робиться загальний висновок про весь клас цих явищ; узагальнення результатів окремих конкретних спостережень.

Наприклад, вивчаючи диференційні ознаки фонем у мовах світу, Р.О. Якобсон дійшов висновку, що всі диференційні ознаки фонем можна звести до дванадцяти пар (див. тему "Фонологічна система мови"). Більшість мовознавчих досліджень якраз ґрунтується на індуктивному підході до вивчення мовних фактів. Лінгвісти починають досліджувати мовні явища з розгляду одиничних об'єктів, йдучи від конкретного до загального.

Дедукція (лат. deductio, від deduco "відводжу, виводжу")— форма достовірного умовиводу окремого положення із загальних. На основі загального правила логічним шляхом з одних положень як істинних виводиться нове істинне положення.

В основі дедукції — аксіома: все, що стверджується стосовно всього класу, стверджується стосовно окремих предметів цього класу. Дедуктивний підхід набув особливого поширення в математиці. Всі теореми виводяться логічним шляхом за допомогою дедукції з невеликої кількості вихідних положень — аксіом. У мовознавстві дедуктивний підхід необхідний, а інколи — єдино можливий (якщо потрібно дослідити явища, які не можна безпосередньо спостерігати, тобто у випадках так званого "чорного ящика", коли про певні явища роблять дедуктивні висновки, правильність яких перевіряють на основі того, що маємо на вході і на виході "чорного ящика"). Саме таким чином вивчають, наприклад, механізм сприйняття і породження мовлення.

Із дедукцією пов'язане поняття гіпотези (в науці існує навіть термін гіпотпетико-дедуктпивний метод).

Гіпотеза (від герц, hynothesis "основа, припущення") — спосіб пізнавальної діяльності, побудови вірогідного, проблематичного знання, коли формулюється одна з можливих відповідей на питання, що виникло а процесі дослідження; одне з можливих розв'язань проблеми. Суть гіпотези полягає у висуненні припущення щодо внутрішньої структури об'єкта, форми зв'язків між його елементами і його експериментальній перевірці. Гіпотеза доти залишається припущенням, здогадом, поки не пройшла перевірку. Доведена гіпотеза, тобто перевірена на багатьох фактах, стає науковою теорією.

Loading...

 
 

Цікаве