WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Метод лінгвістичної географії. Зіставний метод. Структурний метод у лінгвістичних дослідженнях - Курсова робота

Метод лінгвістичної географії. Зіставний метод. Структурний метод у лінгвістичних дослідженнях - Курсова робота

Розвиток типології був підготовлений ученими XVIII ст. (праці з філософії мови Р. Декарта, Г.-В. Лейбніца, Й.-Г. Гердера, універсальна граматика Пор-Рояля). Справжнє типологічне дослідження мов виникло в 1809 p., коли Ф. Шлегель поділив мови на дві групи — мови з афіксами і мови з флексіями. Пізніше А. Шлегель виділив аморфний тип, а флективні мови поділив на два підтипи — синтетичний і аналітичний. В. фон Гумбольдт, крім названих, виділив як окремий тип інкорпоруючі (полісинтетичні) мови американських індіанців. Ця класифікація, в основу якої покладено способи вираження граматичних значень і за якою всі мови поділяються на чотири типи — кореневі (аморфні, ізолюючі), аглютинативні, полісинтетичні (інкорпоруючі) і флективні, стала найбільш відомою і традиційною.

Пізніше з'являються інші типології, в основу яких покладені різні ознаки (наявність чи відсутність тонів, система голосних, порядок слів у реченні тощо). За таким підходом, що одержав назву характерологічного, одна й та сама мова залежно від основи класифікації потрапляє в різні типи. Так, Е. Сепір в 1921 р. запропонував типологію мов, в основу якої покладено способи вираження в мові різних типів значень; техніку поєднання морфем; наявність чергування звуків; рівень складності граматичних форм, ступінь синтезу слова. За цією класифікацією існує 21 тип мов.

Учені Празької лінгвістичної школи опрацювали типологію різних мовних рівнів, серед яких найвідомішою стала фонологічна типологія М.С. Трубецького. Г.А. Климов запропонував контенсивну типологію (на основі способів вираження суб'єктно-об'єктних відношень у реченні). Відома синтаксична типологія І.І. Мещанинова, за якою мови поділяються на номінативні й ергативні. Варто згадати квантитативну типологію Дж. Грінберга, котрий запропонував 10 індексів, за якими можна дати кількісну характеристику ступеня синтетичності, дериваційних потенцій мови тощо. Позитивним у квантитативній типології Дж. Грінберга є те, що в ній кожна з мов займає в класифікації певне місце відповідно до статистичного показника ознаки, за якою класифікуються мови.

Мовні універсали (від лат. universalis -загальний") — суттєві властивості, важливі характеристики, наявні в усіх мовах або в більшості з них.

Мовні універсали визначають на основі трьох параметрів: 1) спільність властивостей усіх мов на відміну від мови тварин; 2) сукупність змістових категорій, що виражаються певними засобами в мові; 3) спільність властивостей самих мовних структур. Прикладом мовної універсалії першого типу може бути така: на людській мові можна легко породжувати й сприймати нову інформацію; а другого — в усіх мовах виражені відношення між суб'єктом і предикатом, категорії посесив-ності, оцінки, множинності. Найбільша кількість уні-версалій належить до третього типу: в мові не може існувати менше 10 і більше 80 фонем; якщо в мові є троїна, то обов'язковою є й двоїна; якщо є протиставлення приголосних за твердістю — м'якістю, то немає політонії голосних; якщо слова тільки односкладові, то вони одноморфемні і в мові наявний музикальний наголос; якщо є флексія, то є й дериваційний афікс; якщо суб'єкт і об'єкт стоять перед дієсловом, то в мові є відмінки; якщо є прийменник і немає післяйменника, то іменник у родовому відмінку розміщується після іменника в називному відмінку; якщо є категорія відмінка, то є й категорія числа.

Універсалії показують, що може бути в мові і чого не може бути в мові, тобто вони визначають ті обмеження, які накладаються на мову, і демонструють спільність принципів побудови всіх мов. Очевидно, універсалії зумовлені особливостями фізіологічної будови мовленнєвого апарату (фонетичні універсалії) й існуванням єдиних для всього людства способів осмислення дійсності.

Крім синхронічних, про які йшлося вище, виділяють діахронічні універсалії. Наприклад: найпізніший дієслівний час — майбутній; спочатку виникають вказівні, особові й питальні займенники, а потім зворотні, присвійні, неозначені й заперечні. Діахронічний характер мають переважно лексико-семантичні універсалії: в усіх мовах слова із значенням "тяжкий" (вага) набувають значення "трудний", слова із значенням "гіркий" (смак) — "сумний, болісний, печальний", слова із значенням "солодкий" (смак) — "приємний" тощо.

Мовні універсалії поділяють на дедуктивні (встановлюються шляхом припущення, обов'язкові для всіх мов) та індуктивні (встановлюються емпірично і є в усіх відомих мовах); абсолютні (які не мають винятків) і статистичні (позначають явища високого ступеня ймовірності, але не охоплюють усі мови; їх називають фреквенталіями); прості (елементарні), які стверджують наявність або відсутність чогось (у всіх мовах є X) і складні (імплікаційні), які стверджують певну залежність між різними явищами (якщо в мові є X, то в ній є й У).

Знання універсалій необхідне мовознавцям, які працюють у галузі ареальної лінгвістики, типології та історичної реконструкції. Говорити про ареальне зближення, генетичну близькість чи запозичення мовного явища можна лише тоді, коли доведено, що це не є універсалією.

Отже, зіставний метод має велике практичне значення. За його допомогою виявляють збіг і розбіжності в зіставлюваних мовах, що є дуже цінним для теорії та практики перекладу й методики навчання іноземних мов, розкривають конкретні специфічні особливості мови, які важко, а то й неможливо помітити при її "внутрішньому" вивченні, встановлюють спільні закономірності, властиві всім мовам, що дає змогу глибше збагнути будову людської мови загалом. На основі зі-ставного методу створені зіставні граматики різних мов і перекладні словники. Проблемам зіставного мовознавства присвячений спеціальний журнал "Съпоставително езикознание", що виходить у Софії (Болгарія).

3. Структурний метод

Для встановлення структури мови і систематизації її одиниць використовують структурний метод.

Структурний метод — метод синхронного аналізу мовних явищ лише на основі зв'язків і відношень між мовними елементами.

Цей метод виник у 20-х роках XX ст. як антитеза порівняльно-історичного. Поштовхом до появи цього методу і взагалі структурного напряму в мовознавстві стали праці Ф. де Соссюра і І. О. Бодуена де Куртене. Основні ідеї теорії структуралізму можна звести до таких положень: 1) реальним є не окремий факт (звук, морф, слово та ін.), а реальною є мова як система; система не є сумою, що складається з елементів, вона визначає ці елементи; 2) відношення домінують над елементами; основними є опозиційні відношення; 3) оскільки в мові основним є відношення, то для вивчення мови можна застосовувати математичні методи.

Мета структурного методу — вивчення мови як цілісної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені й пов'язані строгою системою лінгвальних відношень. Структурний підхід до вивчення мови не тільки доцільний, а й необхідний, оскільки спрямований на вивчення внутрішньої організації самого механізму мови. Тільки загальним напрямком філософських і взагалі наукових ідей XIX ст. пояснюється те, що мовознавство спочатку вивчало розвиток мови, а не її структуру. Девіз структурного методу — несуперечливий, об'єктивний і економний опис мовних фактів.

Структурний метод реалізується в таких чотирьох методиках: дистрибутивній, безпосередніх складників, трансформаційній і компонентного аналізу.

Використана література

  1. Ярцева В. Н. Теория и практика сопоставительного исследования языков // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — 1986.

  2. Методы сопоставительного исследования языков. — М., 1988.

  3. О принципах и методах лингвистического исследования. — М., 1966.

  4. Степанов Ю. С. Методы и принципы современной лингвистики. — М., 1975.

  5. Иванова Л. П. Методы лингвистических исследований. — К., 1995.

5

Loading...

 
 

Цікаве