WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Застосування математичних методів у мовознавстві - Курсова робота

Застосування математичних методів у мовознавстві - Курсова робота

Крім статистичних методів, у мовознавстві застосовують методи теорії інформації, математичної логіки, теорії ймовірностей і теорії множин.

3. Застосування математичних теорій.

Дані теорії інформації використовуються для найекономнішої передачі інформації засобами мови. Кожна мова має значну кількість надлишкової інформації. Щоб переконатися в цьому, варто звернутися до феномену телеграми: незважаючи на скорочення слів і усунення деяких службових слів, її зміст залишається зрозумілим. У мовленні, зокрема, в одній фразі повторюється (інколи по п'ять і більше разів) вказівка на рід, число, відмінок, вживаються підряд синоніми, та сама думка часто дублюється (уточнення, що починаються словами тобто, інакше, іншими словами тощо) та ін. Встановлено, що, наприклад, російська мова має 39,8 % надлишкової інформації, англійська — 30,7 %. Різним ступенем надлишковості характеризуються стилі тієї самої мови. Найбільша надлипіковість притаманна діловому стилю, менша — публіцистичному і художньо-белетристичному і найменша — непідготовленому усному мовленню. Надлипіковість інформації в мові не можна розцінювати як недолік. Часто надлипіковість при перешкодах на каналі зв'язку є допоміжним засобом сприйняття повної інформації.

З математичної логіки мовознавство запозичило символічну мову. Так, зокрема, знак с означає входження, п — перетин, и — поєднання, л — і, v — або, + — функцію, а, в, с — змінні, > — більше, < — менше, - — подібно. Використання елементів математичної логіки вплинуло на збагачення прийомів дослідження мови — алгоритмізацію, графічні обчислення, матричне визначення істинності функцій складних висловлень тощо. Застосування логіко-математичних методик і прийомів моделювання зумовило появу різних видів логіко-математичного моделювання мови, мисленого експерименту і гіпотетико-дедуктивного способу дослідження.

Усе в мові підпорядковується не жорстким, а ймовірнісним закономірностям. Тому цілком природно, що в дослідженні мовних одиниць використовують теорію ймовірностей1. Під ймовірністю розуміють відношення в середньому спостережуваного числа вдалих результатів до загального числа експериментів (подій).

Найпростіше питання, яке допомагає з'ясувати теорія ймовірностей, — частотність звуків у мовленні.

Якщо огрублено ототожнити звук з буквою, то в будь-якому російському тексті на 1000 букв і пробілів буде 175 пробілів, 90 — о, 62 — а, 53 — т, 45 — с, 40 — р, 38 — в ... і тільки 2 — ф. Цей тип ймовірності називається середньою ймовірністю. Подібні дослідження використовують для складання друкарських кас, для опису особливостей окремих мов, різних стилів однієї мови або індивідуального авторського стилю.

Однак звуки в мовленні розташовуються не як-небудь, а більш-менш визначеними для кожної мови способами (приголосний + голосний + голосний чи приголосний + голосний + приголосний тощо). У більшості мов світу переважає проміжний тип — приголосний + голосний. Знання таких закономірностей дає змогу визначити ймовірність появи в мовленнєвому ланцюжку голосного чи приголосного. Так, якщо взяти перший тип мов, до яких належать полінезійські, де після приголосного, як правило, йдуть два голосних, то після першого навгад вибраного приголосного ймовірність, що наступним звуком буде голосний, практично дорівнює 1. Знання цих обмежень важливе для дешифрування тексту. Цей тип ймовірності, де у кожному новому експерименті враховується результат попереднього експерименту, називають умовною ймовірністю.

Другий тип, як і перший, не відображає суті мовних явищ. При такій інтерпретації виходить, ніби всі приголосні в середньому однаково часто поєднуються з голосними. У мовленні на суто фонетичну сполучуваність накладаються ще й інші обмеження, викликані тим, що деякі можливі звукосполучення мають зміст і є морфемами, а інші не мають змісту і не є морфемами (пор.: смола і жмола, хмола, вмола). Ймовірність перших різко зростає, а ймовірність других різко знижується, по суті дорівнює нулю. Цей тип ймовірності називається індуктивною ймовірністю. Для функціонування мови саме він має особливе значення, оскільки людина, сприйнявши декілька звуків, очікує певне, а не будь-яке продовження. Індуктивна ймовірність виражає очікування того чи іншого мовного елемента з погляду людини, яка розуміє зміст мовленнєвого ланцюжка.

Аспект мови, до якого застосовують теорію ймовірностей, називається теоретико-ймовірнісним.

Теорію множин використовують для дослідження класів мовних елементів, які складають уже не мовленнєвий ланцюжок, а парадигматику мови. Множину трактують як сукупність об'єктів, об'єднаних якоюсь спільною ознакою. Ознака, яка об'єднує об'єкти у складі множини, може бути якою завгодно. Так, скажімо, всі фонеми певної мови, усі словоформи певного тексту, всі тексти української мови можна інтерпретувати як окремі множини. Об'єкти, що складають певну множину, називають елементами. Позначають множину фігурними дужками. Наприклад, запис А = {х, у,..., z) читається так: існує множина А, яка складається з елементів х, у,.... z.

Множину задають двома способами: простим перерахуванням її елементів або вказівкою на ознаку цих елементів. Наприклад: А = {ґ, к, х, ґ, к', х'} або А є множина задньоязикових приголосних української мови.

Множина може складатися не тільки з багатьох, а й з одного елемента (наприклад, множина середньоязикових складається з одного звука [j]), може бути й порожньою (наприклад, множини довгих і коротких голосних в українській мові). Елементом множини може бути інша множина (дзвінкі приголосні — підмно-жина множини приголосних, а приголосні — підмно-жина множини звуків). Належність елемента множині записується так: х є А, що читається: "елемент х належить до множини А", а належність підмножини множині записується, як А с М (множина А є підмножи-ною множини М). Дві і більше множин можуть мати спільні елементи. У такому разі говорять, що ці множини перетинаються (наприклад, множини губних приголосних і дзвінких приголосних). Поділ множин на підмножини, які не перетинаються, є класифікацією елементів.

Розглянемо фонеми як множину. В мові кожна фонема протиставлена всім іншим. Для опису системи фонем будь-якої мови достатньо 12 ознак, причому кожна з цих ознак може бути наявною або відсутньою. Таким чином, множина буде складатися з 2і *, тобто 4096 елементів. Кожен елемент — це певне поєднання однієї ознаки з декількома іншими з дванадцяти. Отже, 12 членів однієї множини можуть поєднуватися 4096 різними способами і утворювати таку кількість під множин. Скільки є можливих підмножин, стільки може бути і фонем, оскільки кожна під множина — це певне поєднання ознак фонем.

Аспект мови, до якого застосовують теорію множин, називають теоретике-множинним.

Отже, сучасне мовознавство характеризується прагненням поєднати і розумно комбінувати різні загаль-нонаукові та спеціальні лінгвістичні методи. Це позитивно впливає на розвиток лінгвістики, оскільки різні методи доповнюють один одного і разом ефективніше допомагають вивчити такий складний феномен, як мова.

Використана література

  1. Жирмунский В. М. О некоторых проблемах лингвистической географии // Вопр. языкознания. — 1954. — № 4.

  2. Чагишева В. И. Лингвистическая география как метод исследования языка // Вопр. общ. языкознания. — Л., 1967.

  3. — Т. 45. — № 6.

  4. Методи структурного дослідження мови. — К., 1968.

  5. Апресян Ю. Д. Идеи и методы современной структурной лингвистики. — М., 1966.

  6. Проблеми та методи структурної лінгвістики. — К., 1965.

  7. Плотников Б. А. Дистрибутивно-статистический анализ лексических значений. — Минск, 1979.

  8. Харрис 3. Совместная встречаемость и трансформация в языковой структуре // Новое в лингвистике. — 1962. — Вып. 2.

  9. Трансформационный метод в структурной лингвистике. — М., 1964.

  10. Гулыга Е. В., Шендельс Е. И. О компонентном анализе значимых единиц языка // Принципы и методы семантических исследований. — М., 1976.

  11. Кузнецов А. М. От компонентного анализа к компонентному синтезу. — М., 1986.

  12. Перебийніс В. С. Статистичні методи для лінгвістів. — К., 2002.

  13. Головин Б. Н. Язык и статистика. — М., 1970.

  14. Лесохин М. М., Лукьяненков К. Ф., Пиотровский Р. Г. Введение в математическую лингвистику. — Минск, 1982.

  15. Носенко И. А. Начала статистики для лингвистов. — М., 1981.

2

Loading...

 
 

Цікаве