WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Проміжні рівні мови - Курсова робота

Проміжні рівні мови - Курсова робота

Реферат на тему

Проміжні рівні мови

ПЛАН

1. Морфонологічний проміжний рівень мови

2. Словотвірний проміжний рівень мови

3. Фразеологічний проміжний рівень мови

Використана література

Основні рівні мови — фонологічний, морфологічний, лексико-семантичний і синтаксичний — не існують ізольовано один від одного. Вони взаємодіють, унаслідок чого на їх стику виникають проміжні рівні — морфонологічний, словотвірний і фразеологічний.

1. Морфонологічний проміжний рівень мови

Морфонологічний рівень — проміжний між фонологічним і морфологічним. Особливістю проміжних рівнів є те, що мовна одиниця одного рівня функціонує в іншому рівні. У цьому разі фонологічна одиниця (фонема) виконує допоміжну морфологічну функцію у складі морфеми, тобто йдеться про морфологічне використання фонологічних засобів мови.

Проблема використання фонем як допоміжного морфологічного засобу стала предметом дослідження особливої лінгвістичної науки — морфонології.

Морфонологія (із морфофонологія) розділ мовознавства, який вивчає фонологічну структуру морфем і використання фонологічних відмінностей із морфологічною метою.

Якщо фонологія вивчає фонеми в системі мови та їх функції, а морфологія — морфеми і словоформи, то морфонологія вивчає фонеми в їх співвідношенні з морфемами і словоформами, встановлює основні варіанти морфем і правила їх перетворення на інші варіанти.

У сучасному мовознавстві термін морфонологія вживається у двох значеннях — вузькому і широкому. Морфонологія у вузькому значенні вивчає варіювання фонем у морфах однієї морфеми, тобто чергування фонем: друг дружній, страх страшити, сотня сто, день дня, веселий весілля, черниця чорний тощо.

Морфонологія у широкому значенні досліджує фонологічний склад морфем і способи їх розрізнення; видозміни морфем при їх сполучуваності в процесах формотворення і словотворення, тобто стикові зміни морфем.

Вивчення морфонології у широкому значенні започаткував М. С. Трубецькой. Він вважав, що морфонологія — це: 1) вчення про фонологічну структуру морфем; 2) учення про комбінаторні звукові зміни, які відбуваються в морфемах при їх поєднанні; 3) вчення про ряди чергувань, які виконують морфологічну функцію. Відповідно до широкого розуміння морфонології, як морфонологічну характеристику слова розглядають ті його формально-структурні особливості, які є наслідком поєднання морфем у слові і виявляються в чергуванні фонем, що входять до складу морфеми.

Фонеми, які чергуються в морфах однієї морфеми, називаються морфонемами. Термін морфонема запропонував у 1927 р. польський мовознавець Г. Ула-шин і визначив її як фонему в семасіолого-морфологіч-ній функції. Майже одночасно з Улашином цей термін став уживати Трубецькой, але в нього він укладав дещо інший зміст — "складний образ двох чи декількох фонем, здатних взаємозамінюватися в межах однієї і тієї самої морфеми залежно від умов морфологічної структури" або як "складне уявлення про всі члени (два чи більше) чергування". Як приклади можна навести такі морфонеми: е/і (веселий весілля), е/0 (палець пальця), е/о (женити жонатий, шести шостий), о/и (кров кривавий), к/ч/ц (мука мучний муці), д/дж (радити раджу), з/ж (возити вожу), х/ш (рухати рушу). У кореневих морфемах наведених споріднених слів при спільному корені є різні фонеми. З погляду фонології, фонеми служать для розрізнення значень, а в цьому разі це правило не спрацьовує (пор. кум чум, кола чола, ком чом, з одного боку, і рука рученька, мокнути мочити — з іншого).

Отже, поняття "морфонема" є абстракцією. Як фонема є абстрактною одиницею і реально представлена в мовленні алофонами, так і морфонема є абстрактною одиницею, яка конкретно реалізується у вигляді фонем, що взаємно заміщуються в морфемах при словозміні та словотворенні. Різниця тільки в тому, що фонема є узагальненням найменшої сегментної одиниці мови, а морфонема не є особливою сегментною одиницею, а тією самою фонемою, тільки розглянутою під іншим кутом зору. Очевидно, це стало причиною того, що деякі мовознавці заперечують існування такої одиниці загалом. Так, скажімо, О. О. Реформатський уважав поняття морфонеми фікцією. На його погляд, те, що називають морфонемою, власне є фонемою, розглянутою у складі морфеми.

Фонологія і морфонологія вивчають одну й ту саму сегментну одиницю. Як стверджує С. В. Семчинський, вони мають один об'єкт дослідження, але різний предмет вивчення [Семчинський 1996: 188]. Предметом сучасної морфонології є вивчення функцій фонем у морфемах, дослідження спеціалізації фонологічних чергувань у різних ділянках граматики (у словозміні іменних частин мови чи дієслова, у словотворенні тощо); встановлення того, які групи фонем залучаються до чергування, в якій позиції слова (на початку, в середині чи в кінці) відбуваються чергування, якими вони є — історичними чи живими, продуктивними чи непродуктивними.

Предмет вивчення морфонології є дуже перспективним, оскільки привертає увагу до нових проблем, передусім до проблеми фонетичного чергування як додаткового способу вираження певного граматичного значення. Функція морфонологічних явищ полягає в посиленні диференціації форм на морфологічному рівні. Наприклад: вузький вужчий, низький нижчий; показати покажчик, пекти піч; лука на луці, берег на березі, луг луже, день дня, вогонь вогню; рухати рушу, крутити кручу, возити вожу. Тут чергування фонем є допоміжним засобом вираження таких граматичних значень, як ступінь порівняння, частиномовне категоріальне значення (дія — предметність), відмінкові значення та значення особи. Наведені чергування не зумовлені фонетичним оточенням (хоча колись вони були фонетично зумовленими: виникли ще в доісторичний період як наслідок І та II палаталізацій і переходу передньоязикових приголосних у шиплячі перед [j]). Зумовлені фонологічним оточенням чергування не належать до морфонології.

У сучасних мовах морфонологічні явища виявляються при зіставленні форм одного парадигматичного або словотвірного ряду: укр. сіль, солі, солі, сіль, сіллю,

солі; водити, воджу, водиш; рос. хочу, хочешь, хочет, хотим, хотите, хотят; нім. Байт Всійте, HandHcinde, BlattBlatter, DorfDorfer, GutGiiter, tragentrdgt, nehmennimmtnahmgenommen, backenbacktbuckgebacken; укр. село сільський, веселий весілля, страх страшний страшити, сон сонний снитися, жати женці жнець.

Однак не всі типи чергувань, які виконують морфологічну функцію, відносять до морфонології. Так, зокрема, не існує єдиного погляду щодо тих чергувань, які представляють внутрішню флексію, як, наприклад, англ. foot"нога" — feet"ноги", tooth"зуб" — teeth"зуби", нім. Vogel"птах" — Vogel"птахи", Bruder"брат" — Bruder"брати", Tochter"дочка" — Tochter"дочки". Одні вважають, що морфонологія вивчає всі типи чергувань із морфологічним навантаженням (ті, що служать єдиним засобом граматичного розрізнення форм, і ті, які функціонують разом з іншими граматичними засобами — суфіксами, закінченнями тощо), інші — лише ті, які є допоміжним засобом. Оскільки в останньому випадку чергування є основним і єдиним способом вираження граматичного значення числа, то, на думку прибічників другої точки зору, їх не можна віднести до морфонологічних явищ. Дискусійним залишається і питання про належність до морфонологічних засобів наголосу (у мовах із нефіксованим і рухомим наголосом нерідко зміна граматичної форми слова за допомогою афікса чи флексії супроводжується зміною наголосу): укр. земляземлі, молодиймолодь; рос. село сёлъсъкий, профессор профессора тощо.

Loading...

 
 

Цікаве