WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова та історія (розвиток мови) - Курсова робота

Мова та історія (розвиток мови) - Курсова робота

4) антиномія інформаційної та експресивної функцій мови. Багато нових слів і виразів з'являються внаслідок суперечності між стандартним і експресивним началами в мовленнєвій діяльності. Так, наприклад, слово автомобіль з часом звузило своє вживання за рахунок експресивнішого синоніма машина, а в наш час набуло поширення ще експресивніше тачка (Сідай у мою тачку, підвезу). Див. ще: моряки корабель називають посудиною, студенти гуртожиток общагою, англійці метро іменують поряд з underground"підземка" ще й експресивнішим tube"труба". Російські жартівливі оказіоналізми типу мало людёв, сколько звез-дей, сказамши; все пропато, поломато, и тропинка за-топтата також є наслідком прагнення експресивніше передати інформацію. Таким чином у мові розвиваються різноманітні синонімічні засоби. Слід мати на увазі, що всі метафори та метонімії також виникають як експресивні індивідуальні новотвори. З індивідуально-експресивних явищ мовлення бере свій початок і фразеологія;

5) антиномія коду і тексту (мови і мовлення). Суперечність між кодом і текстом полягає в тому, що збільшення кодових одиниць зумовлює скорочення тексту, а зменшення — подовження (збільшення обсягу) тексту. Код не може нескінченно збільшуватися, бо людський мозок не зміг би його запам'ятати, а дуже довгий текст ускладнив би спілкування. Тому ці дві протилежні тенденції постійно діють у мові і таким чином збагачують мовні виражальні засоби. З одного боку, описові номінації замінюються однослівними (електричний поїзд електричка, Літературна газета Літературка, рос. зачетная книжка зачетка), а з іншого — однослівні назви одержують розгорнуті синонімічні перифрази (продавець працівник прилавка, лікарі люди в білих халатах, нафта чорне золото, рос. Япония страна восходящего солнца). Як приклад скорочення коду можна назвати усунення з української літературної мови багатьох термінів спорідненості і свояцтва та заміна їх описовими зворотами (вуй дядько по матері, стрий дядько по батькові, зовиця чоловікова сестра тощо).

Усі названі антиномії є конкретним виявом загального закону розвитку — суперечності між потребами спілкування і мовними можливостями. Отже, мова — це вічно живий конфлікт.

Внутрішні причини мовних змін виявляються в таких тенденціях мовного розвитку:

1) тенденція до економії мовних засобів і зусиль мовців. Вона простежується на всіх рівнях мови.Із бмеженої кількості фонем будується необмежена кількість слів, максимально використовуються мовні форми (багатозначність слів, багатозначність відмінкових форм тощо). Так, у східнослов'янських мовах відбулась уніфікація закінчень давального, орудного і місцевого відмінків множини. Різні відміни іменників мали різні відмінкові закінчення:

Д. столомъ полемъ сынъмъ

О. столы поли сынъми

М. стол>хъ полихъ сынъхъ

Нині всі іменники незалежно від відміни, до якої вони належать, у цих відмінках мають відповідно закінчення -ам, -ами, -ах (укр.: столам, столами, столах; полям, полями, полях; синам, синами, синах).

Очевидно, сюди потрібно віднести і всі випадки так званого вирівнювання за аналогією. Так, в давньоруській мові була група атематичних дієслів, куди входили быти, дати, Ьсти, відати і имЬти, з особливими дієвідмінюваними формами: имамь, имаши, имать, имамъ, имате, ймуть. Оскільки ця група була невеликою, то деякі з цих дієслів за аналогією до всіх інших стали набувати форм типу маю, маєш., має, маємо, маєте, мають. Роль явища аналогії на семантичному рівні детально описана українським мовознавцем 0. О. Тара-ненком [Тараненко 1980]. У мові знаходить свій вияв і тенденція до економії зусиль мовців (у мовознавстві існує навіть теорія мінімального зусилля). "Постійну суперечність між потребами спілкування людини та її прагненням звести до мінімуму свої розумові та фізичні зусилля можна розглядати як рушійну силу мовних змін. Тут, як і в інших випадках, поведінка людини підпорядкована законові найменшого зусилля, відповідно до якого людина витрачає свої зусилля лише тією мірою, якою це необхідно для досягнення певної мети" [Мартине 1963: 532—533]. Ілюстрацією цієї тенденції є фонетичні процеси асиміляції, дисиміляції, діерези, протези, епентези, гаплології, сингармонізму, скорочення довжини слів у деяких мовах тощо. Однак економія у чомусь одному нерідко спричинює появу нових засобів вираження в чомусь іншому. Економія зусиль може виявлятися тією мірою, якою зберігається комунікативна придатність мови;тенденція до вираження різних значень різними формами. Ця тенденція є протилежною попередній — економії мовних засобів. Яскравим прикладом вияву її є відштовхування від омонімії. Так, в українській мові є омонімічна пара лічити "називати числа в послідовному порядку" і лічити "вживати заходи для припинення якогось захворювання". Нині помітна тенденція до формального розмежування цих значень: у другому випадку стала вживатися форма лікувати. Подібні факти, яких виявлено багато, описані Л. А. Бу-лаховським у статті "Із життя омонімів" [Булаховсь-кий 1978: 330—342];

  1. тенденція до обмеження складності мовних одиниць. Обсяг сприйняття довжини слова дорівнює оперативній пам'яті (7+2 склади). У мовах довжина слів, як правило, не перевищує 9 складів, а морфемна структура — 9 морфем;

  2. тенденція до абстрагування мовних елементів. Конкретні мовні одиниці стають абстрактними: на основі конкретних значень розвиваються абстрактні значення в лексиці, на основі повнозначних слів — абстрактніші службові, на основі семантико-граматич-них іменних класів — формалізована (абстрактна) категорія роду тощо.

Вчені називають і менш важливі тенденції. Усі вони спрямовані на вдосконалення мовного механізму і збереження мови в стані комунікативної придатності. Дехто з мовознавців уважає, що всі або більшість із перелічених тут тенденцій не можна вважати внутріш-ньомовними. Б. М. Головін не визнає інтрамовного характеру тенденцій мінімальних зусиль і складності мовних одиниць. "Якщо механізм мови змушений весь час пристосовуватися до фізіологічних особливостей людського організму, а людський організм, безумовно, щось зовнішнє щодо мови як знакової системи спілкування, — це означає, що перед нами не внутрішні, а зовнішні причини мовного розвитку, дуже подібні до різних спеціальних впливів на мову за своєю первинністю щодо неї. "Необхідність поліпшення мовного механізму" і "необхідність збереження мови у стані комунікативної придатності" не можуть, очевидно, бути в самій мові — вони виникають у суспільстві і ним підтримуються, а це означає, що й вони не можуть розглядатися як "внутрішні причини" мовного розвитку; достатньо нагадати добре відомий факт припинення мовного розвитку в тих випадках, коли мова перестає вживатися і зникають дві згадані вище необхідності" [Березин, Головин 1979: 247]. По суті, взагалі заперечуються внутрішньомовні чинники лінгвальних змін.

Loading...

 
 

Цікаве