WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова та історія (розвиток мови) - Курсова робота

Мова та історія (розвиток мови) - Курсова робота

Синтаксис на відміну від морфології характеризується високим ступенем проникності. Саме в тому вбачають причину подібності синтаксичної структури речення в багатьох мовах світу. Правда, в тих мовах, де основне навантаження вираження граматичних значень лежить на синтаксисі, як то маємо в китайській мові, синтаксичні запозичення обмежені.

Отже, ступінь проникності обернено пропорційний ступеневі системності мови. Здатність до запозичення тим більша, чим слабші системні відношення. Системність зумовлює стійкість, бо сила взаємозв'язку елементів системи перешкоджає проникненню чужого елемента. Це і є причиною того, що найбільше запозичень є на лексико-семантичному рівні мови.

Мовні контакти — один із найсильніших зовнішніх чинників розвитку мови. Вони зумовлюють не тільки запозичення на всіх рівнях мовної структури, а й конвергентний розвиток мов, утворення допоміжних спільних мов і навіть мовну асиміляцію. Причини цих перетворень криються не в структурі взаємодіючих мов, а у вагомості певної мови, що залежить передусім від рівня економічного, політичного й культурного розвитку її носіїв, а також їхньої войовничості, фанатичності, заповзятості (див. про це: [Аврорин 1975: 152; Мартіне 1972: 81—82]).

Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними відмінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.

Серйозні контактно зумовлені зрушення починаються з двомовності, тобто з функціонування двох мов на одній території, в одному й тому ж етнічному середовищі. У двомовних групах людей дві мовні системи вступають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, числа, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов (особливо за шовіністичної мовної політики уряду панівної нації) мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мовна, а значить і етнічна, асиміляція (див. про це: [Мартине 1972: 86]).

Часто тривалі мовні контакти спричинюють конвергентний розвиток контактуючих мов. Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Унаслідок конвергентного розвитку декількох мов виникають так звані мовні союзи, тобто "особливі типи ареально-історичної спільності мов, які характеризуються певною кількістю подібних чи спільних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок тривалого й інтенсивного контактування і конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору" [Лингвистический энциклопедический словарь 1990: 617].

Термін мовний союз уведений у науковий обіг М. С. Трубецьким у 1923 р. (стаття "Вавілонська і змішування мов"). За Трубецьким, до мовного союзу належать ті мови, які суттєво подібні у морфологи та синтаксисі, рідше — у фонетиці і мають спільний фонд культурних слів, але не пов'язані системою звукових відповідників і корінною (споконвічною) елементарною лексикою. Таким чином, мовні союзи характеризуються певною спільною для мов, що до них входять, незалежно від їх походження сукупністю структурно-типологічних і деколи й матеріальних особливостей. Як зауважує болгарський мовознавець В. Георгієв, мовний союз — це рух мов до інтеграції, який зупинився на півдорозі [Георгиев 1972: 40], це, образно кажучи, набута спорідненість.

Як приклад звичайно наводять балканський мовний союз. До нього належать грецька, албанська, румунська, болгарська, македонська, сербська, хорватська і частково турецька мови. Ці мови характеризуються, як правило, такими спільними ознаками: а) збігом форм родового та давального відмінків; б) наявністю постпозитивного артикля; в) відсутністю інфінітивної форми дієслова; г) описовим утворенням форми майбутнього часу (за допомогою дієслова зі значенням "хотіти"); ґ) утворенням числівників від одинадцяти до дев'ятнадцяти за зразком "один + на + десять"; д) наявністю зредукованого голосного. Крім цього, названі мови помітно прямують від синтетичної до аналітичної будови і мають багато спільного в лексиці.

З інших мовних союзів можна назвати західноєвропейський, гімалайський, поволзький (волго-камський) і кавказький.

Тривале й інтенсивне контактування мов може призвести до асиміляції однієї з мов, тобто до її втрати, але втрачена мова не зникає безслідно. Сліди витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат.

Субстрат (термін Дж. Асколі) мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди мови корінних жителів у мові-переможниці чужинців; сліди витісненої місцевої мови.

Наприклад, кельтський (галльський) субстрат для французької мови, фракійський субстрат для румунської мови, іберійський субстрат для іспанської мови, дравідський субстрат для індійських мов, фінський субстрат для російських говірок півночі європейської частини Росії.

Суперстрат (термін В. Вартбурга) мова-надоснова, елементи якої розчинилися в мові, над якою вона нашарувалася; сліди мови чужинців у мові-переможниці корінних жителів.

Так, скажімо, латинська мова стала суперстратом для мов Західної Європи, німецька для чеської, мова норманських завойовників для англійської, германська мова франків для французької, тюркська мова волзько-камських болгар для слов'янської болгарської та ін.

Близьким до перелічених є термін адстрат.

Адстрат (термін М. Бартолі) сукупність рис мовної системи, які з'явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів.

На відміну від субстрату і суперстрату цей тип мовної взаємодії є нейтральним: при ньому не відбувається асиміляції етносу і розчинення однієї мови в іншій; це своєрідний прошарок між двома мовами. Як приклад можна навести білорусько-литовський, словенсько-італійський та інші адстрати.

Сучасний стан будь-якої мови — це результат її довговічної історії, де різноманітні мовні впливи відбилися в ній у вигляді субстратних, суперстратних та адстратних нашарувань. Так, скажімо, в англійській мові можна виявити сліди неіндоєвропейської іберійської мови перших поселенців на Британських островах, кельтської мови бритів і гаелів, латинської мови поселенців перших століть нашої ери, західногерман-ської мови англів, саксів, фризів, ютів, які завоювали Британію в V—VI ст., північногерманської мови скандинавських вікінгів, які владарювали в Англії в X ст., французької мови норманських феодалів, які підкорили Британію в XI ст.

Внутрішні причини мовних змін

Внутрішні причини мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей (антиномій) основними є такі:

1) антиномія позначувального і позначуваного. План вираження (позначувальне) і план змісту (позначуване) мовного знака перебувають у стані нестійкої рівноваги (див. асиметричний дуалізм мовного знака С. О. Карцевського в темі "Знакова природа мови"), що зумовлює розвиток багатозначності й омонімії, з одного боку, і синонімії — з іншого;

  1. антиномія норми і системи. Не все потенційно закладене в структурі мови дозволяє норма. Наприклад, у мовленні дітей, які утворюють похідні слова за продуктивними словотвірними моделями, трапляються такі оказіоналізми, як малюваю, випру, догну, що приведені у відповідність до їх твірних основ малювати, випрати, догнати. Норма таких форм не допускає, як не допускає змінювання запозичених слів типу кіно, піаніно. Боротьба між нормою і системою призводить до змін, які полягають у тому, що заборонена форма стає нормативною. Ще недавно в українській мові, як тепер у російській, слово пальто належало до невідмінюваних іменників, однак у мовленні пересічних носіїв мови воно змінювалося. Нині відмінювання іменника пальто є кодифікованою нормою. У сучасній російській мові норма не дозволяє утворення дієприкметників майбутнього часу від дієслів доконаного виду (*напишущий, *построящий), дієприкметників умовного способу (*написавший бы, *построивший бы) та дієприслівників від окремих дієслів (*тря, *могя, *жня, *берегя, *пекя), хоч деякі з таких форм трапляються не тільки в усному мовленні, а навіть у художній літературі. Так, у М. Гоголя є такі фрази, як "человек, не предъявящий паспорт", "казак, желавший бы..." та ін.;

  2. антиномія мовця і слухача. Мовець намагається скоротити і спростити мовлення (усічує слова, вживає еліптичні конструкції тощо), тоді як слухач потребує якомога повнішого виражання думки, інколи й надлишкової інформації. Внаслідок такої антиномії змінюється форма слів, їх категоріальне значення (спаси бо(і)г —> спасибі, автомобіль —> авто, телевізор —> телик, метрополітен —> метро) та синтаксичні конструкції. У мовознавстві навіть існує думка, що одні мови, наприклад, французька, орієнтовані на слухача, а інші (зокрема, німецька) — на мовця [Балли 1955: 60];

Loading...

 
 

Цікаве