WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика - Курсова робота

Мова і культура. Соціолінгвістика. Інтерлінгвістика - Курсова робота

Вивчення мовної ситуації дуже важливе для вироблення правильної мовної політики.

Мовна політика свідомий і цілеспрямований вплив, який має на меті сприяти ефективному функціонуванню мови в різних сферах Ті застосування; сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів щодо розв'язання мовних проблем у соціумі, державі; сукупність політичних і адміністративних заходів, спрямованих на надання мовному розвитку бажаного спрямування.

Термін мовна політика має два значення:

  1. мовна політика як сукупність заходів, спрямованих на певний мовний розвиток (уведення нових або збереження старих мовних норм, уніфікація і стандартизація літературних форм, реформи в галузі орфографії і пунктуації тощо);

  2. мовна політика як частина національної політики певної держави (зміна чи збереження наявного функціонального розподілу мов у багатомовному суспільстві). Щодо другого значення в мовознавстві і політології вживають термін національно-мовна політика. Національно-мовна політика спирається на певне теоретичне й ідеологічне обґрунтування, на вироблені в суспільстві концепції з національного питання.

Держава впливає на мовну ситуацію через ідеологічні, законодавчі, адміністративні, фінансово-економічні важелі. Вона визначає соціальний статус і соціальні функції мов. Вплив мовної політики держав у всі епохи зводився до нав'язування скореним народам мови завойовників, до ігнорування прав на розвиток і функціонування мов національних меншин, до орієнтації країн, які звільнилися від колоніальної залежності, на мови колишніх метрополій. Не була винятком національно-мовна політика і в радянській імперії, де поступово звужувалися суспільні функції всіх національних мов унаслідок функціональної експансії російської мови. Було навіть обґрунтовано теорію про перспективні й неперспективні мови. До ерших відносили російську та ще декілька мов, до других — усі молодописемні мови. Української мови в цій класифікації взагалі не згадували. Адміністративно-репресивний державний апарат свідомо спла-новував лінгвоцид і етноцид, незважаючи на те що конституція СРСР проголошувала рівноправність народів та їх мов. Подібна ситуація була і в Австро-Угорській імперії, де, всупереч проголошеній конституцією 1867 р. рівноправності, чехи, словаки, українці, серби, хорвати, словенці зазнавали на собі політичної і мовної дискримінації. Як бачимо, змістом національно-мовної політики є різноманітні заходи, які проводить уряд з метою розвитку одних мов і стримування розвитку інших.

Отже, вплив суспільства на мову обмежується впливом на взаємовідношення мов у багатомовній державі і впливом на нормативно-стилістичну систему мови, термінологію, графіку й орфографію. Суспільство не може вплинути на зміни структурних рівнів мови.

Інтерлінгвістика

Із соціолінгвістикою тісно пов'язана інтерлінгвістика.

Інтерлінгвістика особлива лінгвістична дисципліна, яка вивчає міжнародні мови як засіб комунікації в багатомовному світі.

Термін інтерлінгвістика ввів у 1911 р. Ж. Мейс-манс. До того часу інтерлінгвістика існувала як теорія лінгвопроектування, започаткована працями Р. Декарта і розвинена Г.-В. Лейбніцом. У XVII—XIX ст. стали опрацьовувати філософські мови для заміни природних мов, які начебто є недосконалими. Згодом були спроби спростити й удосконалити природну мову. Переважна більшість проектів створення штучної мови була позбавлена матеріальної подібності з природними (такі мови називають апріорними). Лише з другої половини XIX ст. спеціалісти в галузі лінгвопроектування починають орієнтуватися на створення штучних мов на зразок природних (апостеріорних) мов як допоміжного засобу спілкування поряд з національними мовами.

Першою відомою штучною мовою був волапюк (термін штучно утворений від world"світ" і speak"розмовляти"), створений у 1879 р. в Німеччині И. Шлейєром. Через 8 років польський лікар Л. Заменгоф створив тучну мову есперанто (від лат. spero"сподіватися"), що стала найпоширенішою з усіх міжнародних штучних мов завдяки ЇЇ простоті порівняно з природними мовами. У ній використано лише 11 закінчень, що вказують на частину мови, число, знахідний відмінок, час дієслова, умовний і наказовий спосіб, 40 суфіксів і прийменників. Слова всі побудовані з латинських, грецьких, германських і слов'янських коренів. У граматиці є тільки 16 правил.

На есперанто існує оригінальна література, є чимало перекладів творів класиків світової літератури, в тому числі й Т. Шевченка.

Після есперанто з'явилися інші штучні мови, серед яких найвідомішими стали ідо (1907), окциденталь (1922) та інтерлінгва (1951).

Пошук штучних мов для міжнародного спілкування не є випадковим. Згідно з останніми даними, у світі нині більше 4 мільярдів людей користуються 6 тисячами мов, що є серйозною перешкодою для прогресу, оскільки різномовна інформація, яка накопичується в геометричній прогресії, стає важко доступною. Саме тому комунікація в сучасному світі і перспективи мовної політики є надзвичайно актуальними проблемами не тільки інтерлінгвістики, а й інших суміжних суспільних наук.

Існує дві думки щодо подолання труднощів спілкування в багатомовному світі. Одні вчені стверджують, що це станеться внаслідок створення універсальних портативних електронних перекладачів, інші — внаслідок прийняття міжнародної мови. Перший шлях є важким і проблематичним. Другий передбачає декілька варіантів: 1) створення єдиної всесвітньої штучної мови; 2) використання однієї чи декількох природних мов; 3) комбіноване використання природних і штучних мов (див. про це: [Свадост 1968]).

Доречно згадати поширювану в СРСР псевдонаукову теорію злиття націй та мов і витворення єдиної мови світу шляхом їх (мов) схрещування. Як свідчить історія мовних контактів, при глибокому взаємопроникненні двох мов не виникає третя, а одна мова перемагає, вбираючи лише окремі елементи іншої; переможена мова зникає. Зникнення будь-якої мови є величезною втратою для всієї світової культури, бо втрачається один з досвідів пізнання, один з аспектів світобачення, одна з мовних картин світу. Мова для кожного народу є найдорожчим скарбом, його національним духом, його історією. Тому так переконливо і гуманно звучать слова дагестанського письменника Расула Гамзатова: "Для мене мови народів — як зорі на небі. Я не хотів би, щоб усі зорі злились в одну величезну, яка б займала півнеба, зірку. Для цього є сонце. Але хай сяють і зорі. Хай у кожної людини буде своя зірка".

На сучасному етапі інтерлінгвістика значно розширила коло проблем. До кола її зацікавлень, крім створення допоміжних міжнародних мов, належать опрацювання принципів і методів створення штучних мов, дослідження закономірностей їх функціонування і розвитку, вивчення процесів взаємодії національних мов, розв'язання проблеми мовних інтернаціо-налізмів та міжнародної стандартизації наукової і технічної номенклатури. Останнім часом предметом інтерлінгвістики стало опрацювання лінкосу — мови для можливих контактів з інопланетянами, яка спеціалізується на передачі математичних знань і основ механіки.

Використана література

Семчинський С В. Загальне мовознавство. — К., 1996. — С 256— 319.

Кодухов В. И. Общее языкознание. — М., 1974. — О 168—185.

Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 27—87.

Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 50—70.

Общее языкознание: Формы существования, функции, история языка/ Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1972. — С. 419—596.

Беликов В. И., Крысин Л. П. Социолингвистика. — М., 2001.

Бондалетов В. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.

Белл Р. Т. Социолингвистика: Цели, методы и проблемы. — М., 1980.

Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. — М.,1978.

Новое в лингвистике. Социолингвистика. — М., 1975. — Вып. 7.

Вайнрайх У. Языковые контакты. — К., 1979.

Принципы и методы социолингвистических исследований. — М., 1989.

Loading...

 
 

Цікаве