WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Лексико-семантична система мови - Курсова робота

Лексико-семантична система мови - Курсова робота

Хоч позначувані тут явища (стать дитини і послідовність народження) є універсальними, але в різних мовах вони неоднаково розподілені між словами. У малайській мові їх не розмежовують, у російській мові слова диференціюють стать дитини, а в угорській — і стать, і послідовність народження дитини. Пор. ще: рос. любить, укр. любити і кохати, болг. любя і оби-чам, нім. liebenі habengem, англ. like, love. He збігаються в українській і російській мовах назви кольорів (у німецькій мові немає назви для голубого кольору), назви спорідненості і свояцтва в українській, болгарській, німецькій і англійській мовах тощо. Отже, семантичний простір по-різному членується в мовах, кількість клітин у межах лексико-семантичного поля не збігається, а тому й не збігаються значення слів-відпо-відників.

Лексико-семантичне поле має своє ядро і периферію. У ядрі містяться найважливіші слова, вони пов'язані між собою сильними семантичними відношеннями й утворюють синонімічні, антонімічні і родо-видові групи. На периферії містяться функціонально менш важливі слова, які, як правило, належать і до іншого лексико-семантичного поля.

У межах лексико-семантичного поля виділяють лек-сико-семантичні групи. Так, скажімо, в темпоральному лексико-семантичному полі виокремлюють: 1) назви неточних часових відрізків (час, пора, період, епоха, ера тощо); 2) назви точних часових відрізків (секунда, хвилина, година, доба, тиждень, місяць, рік, століття тощо); 3) назви пір року (весна, літо, осінь, зима); 4) назви частин доби (ранок, південь, вечір, ніч); 5) назви місяців (січень, лютий і т.д.); 6) назви днів тижня (понеділок, вівторок і т.д.).

У середині лексико-семантичних груп виділяють ще тісніше пов'язані семантичні об'єднання (їх називають лексико-семантичними категоріями) — синоніми, антоніми, конверсиви, гіпоніми.

Синоніми — слова однієї й тієї ж частини мови, значення яких повністю чи частково збігаються. Синонімія відображає в мові властивості об'єктивного світу, через що є лінгвістичною універсалією.

У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші — на їх повній чи частковій взаємозамінності в тексті, треті — на їх оцінно-стилістичній характеристиці.

За ступенем синонімічності (тотожності, близькості значень і здатності взаємозаміщуватися і нейтралізуватися в тексті) синоніми поділяються на абсолютні, або повні (мовознавство лінгвістика, коцюба кочерга, рос. префикс приставка, фр. прикметники пиіаисип "ніякий"), і часткові (вивіз експорт, друг товариш, рос. линия черта, англ. biglarge, фр. revueparade, нім. schwerkompliziert). Відповідно до виконуваних функцій синоніми поділяються на ідеографічні, або семантичні (гарний чудовий чарівний, рос. прохладный холодный студеный ледяной,англ. mistakeerrorsliplapse, фр. petitminime), стилістичні (говорити глаголати патякати, рос. глаза очи бельма, нім. GesichtAntlitz, фр. visagemuseau) і змішані, або семантико-стилістичні (йти плестися (розм.) "йти повільно, стомлено"). Ступінь синонімічності слів тим вищий, чим більше в них спільних позицій, у яких можуть нейтралізуватися їх семантичні відмінності.

Серед слів з протилежним значенням — антонімів — також можна виділити декілька груп, що різняться між собою характером протиставлення: 1) антоніми, які виражають контрарну протилежність, тобто такі, які перебувають в градуальній опозиції, через що між ними можна вставити слово, яке позначає щось середнє {молодий старий, високий низький; між ними можна вставити середнього віку, середньої висоти); 2) антоніми, які виражають доповнювальні, комплементарні відношення. Тут заперечення одного члена дає значення іншого (живий мертвий, істинний хибний); 3) антоніми, які виражають контрадикторну протилежність; один із членів, що вживається з заперечним префіксом не-, не має точної семантичної визначеності (молодий немолодий); 4) антоніми з векторною протилежністю (входити виходити, приїжджати виїжджати, одягатися роздягатися, вмикати вимикати). Як правило, в працях, присвячених антонімії, говорять про антонімічні пари, однак нерідко трапляються антонімічні тріади (минуле сучасне майбутнє).

Близьким до антонімії є явище конверсії. Лексичні конверсией — це пари слів, які виражають зворотні відношення. Відображаючи одну й ту ж дію чи відношення, конверсиви вживаються в співвідносних конструкціях відповідно з прямою і зворотною рольовою структурою: те, що в першому слові розглядається з погляду А, у другому — з погляду В, тобто суб'єкт і об'єкт міняються в реченні ролями. Наприклад: Петро продає книжки Андрієві Андрій купує книжки в Петра; Брат старший від сестри Сестра молодша від брата. Див. ще такі конверсиви, як давати брати, вручати приймати, передувати йти за ним, здавати (квартиру) наймати, попередник послідовник тощо.

На відміну від синонімів і антонімів один із кон-версивів уживається в тексті, а інший лише зберігається в пам'яті. Навмисне зіштовхування обох конверси-вів у тексті використовується у випадку потреби підкреслити чи виділити якусь думку: Чесний програш достойніший від нечесного виграшу.

Якщо до антонімії близьким явищем є конверсія, то до синонімії — гіпонімія (її ще називають квазісиноні-мією), що охоплює родо-видові відношення в лексико-семантичній системі. Гіпонімія як родо-видове відношення — це сукупність семантично однорідних одиниць, які належать до одного класу. Так, наприклад, видові поняття яблуко, груша, апельсин, банан, ківі тощо (гіпоніми) об'єднуються одним родовим поняттям (гіпе-ронімом) фрукти. Гіпонімія характеризується прива-тивною опозицією: видові назви завжди є семантично багатші від родових. Саме тому на відміну від синонімії, яка допускає взаємозаміну, гіпонімія характеризується односторонньою заміною гіпоніма на гіперонім, але не навпаки: У лісі з'явились підберезники —> У лісі з'явились гриби; Артистці вручили троянди —> Артистці вручили квіти.

Гіпонімія — це найбільш фундаментальні парадигматичні смислові відношення, за допомогою яких структурується словниковий склад мови. На основі гі-понімії лексичні одиниці об'єднуються в тематичні й лексико-семантичні групи і поля. Саме тому, що панівними в лексико-семантичній системі є родо-видові відношення, превалюючим типом опозицій тут є інклюзивні, тобто відношення слабкого (немаркованого) і сильного (ознакового, маркованого) члена. Це надає лексико-семантичній системі домінантно-підпорядкованої впорядкованості (послідовне включення слів нижчого рівня абстракції до вищого), що не характерно для граматичних абстракцій.

Розподіл слів за парадигматичними об'єднаннями — яскраве свідчення системної організації лексики. Підтвердженням цього є досвід укладання ідеографічних словників, серед яких одним з найдавніших (вийшов у 1852 р.) і найвідоміших є тезаурус Штера-Марка Роже (Роджета) — "Roget's Thesaurus of English Words and Phrases", де вся лексика поділена на 6 класів, 24 підкласи, 1000 тем, а в межах кожної теми виділені лексико-семантичні групи і лексико-семантичні категорії.

Очевидно, до парадигматичних слід віднести і відношення між значеннями полісемантичного слова, в іншій термінології, внутріпіньослівні відношення, хоч у деяких лінгвістичних працях їх виділяють як окремі відношення на одному рівні з парадигматичними і синтагматичними (див.: [Общее языкознание: Внутренняя структура языка 1972: 417—445]).

Loading...

 
 

Цікаве