WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Фонологічна система мови - Курсова робота

Фонологічна система мови - Курсова робота

Диференційні й інтегральні ознаки в різних мовах не збігаються. Так, зокрема, проривність <ґ> в українській і німецькій мовах є диференційною ознакою (пор.: укр. грати "виконувати що-небудь на музичному інструменті" і ґрати "загорожа із переплетених металевих прутів", гніт "гноблення" і ґніт "шнур, що використовується для горіння в освітлювальних приладах"; нім. Hans "власне ім'я Ганс" і Gans "гуска"). Вібрантність фонеми <р> і плавність фонеми <л> для української мови є диференційними ознаками (рак — лак, рама — лама, рай — лай, рук — лук, ром — лом та ін.), тоді як для японської мови — інтегральними (заміна <р> на <л> не зумовлює зміну значення слів). Та й самі інтегральні ознаки подібних фонем у різних мовах не збігаються (пор. вимову <р> в українській, німецькій, французькій та англійській мовах).

Як диференційні використовуються такі ознаки фонем:

  1. ознаки за способом творення звуків: проривність, фрикативність, зімкнено-прохідність, африкатив-ність тощо;

  2. ознаки за місцем творення звуків: передньоязиковість, задньоязиковість, середньоязиковість, губність (лабіальність), глотковість (фарингальність), горловість (ларингальність) тощо (приклади до (1) і (2) див. вище щодо фонем російської мови <д> і <г>);

  3. м'якість і твердість (укр. лин [лин] — линь [лин'], стан [стан] — стань [стан'], син [син] — синь [син'], п'ят [пйат] — п'ять [пйат'], рис [рис] — рись [рис'], біла [б'їла] — біля [б'їл'а]; рос. мел [м'эл] — мель [м'эл'], вон [вон] — вонь [вон'], топ [топ] — топь [топ'], кров [кроф] — кровь [кроф'], быт [быт] — быть [быт'], бит [б'ит] — бить [б'ит'], вяз [в'ас] — вязь [в'ас']);

  4. довгота і короткість (англ. cart [ka:t] "віз" — cut [kAt] "різати", port [po:t] "порт" —pot [pot] "горщик", seat [si:t] "сидіння (місце)" — sit [sit] "сідати", meat [mi:t] "м'ясо" — mitifmit] "рукавичка", leave [li:v] "відходити, від'їжджати" — live [liv] "жити"; нім. ihm [i:m]

"йому" — іт [іт] "в", Beet [be:t] "клумба" — Bett [bet] "ліжко"; чеськ. pas "пояс" — pas "паспорт");

  1. навальність (носовий характер) — неназальність (ротовий характер) (англ. sing [sir] "співати" — sin [sin] "гріх", thing [Gill] "річ" — thin [0m] "тонкий");

  2. відкритість — закритість (фр. fait [fe] "факт", fee [fe] "фея").

У мовах світу використовується загалом 12 ознак (див. с 230—231). Отже, фонему можна операционально представити як низку диференційних й інтегральних ознак.

Усе розглянуте стосується парадигматичного аспекту фонем, де кожна фонема як постійна одиниця (інваріант) протиставляється всім іншим фонемам у фонологічній системі й характеризується певним набором диференційних та інтегральних ознак. При розгляді фонем у парадигматиці абстрагуються від змін, яких зазнають фонеми в реальному мовленні. У мовленнєвому потоці (в синтагматиці) фонеми потрапляють у різні позиції, які можуть бути сильними і слабкими. Сильними позиціями називають такі відрізки звучання, в яких протиставлення і розрізнення слів досягає найбільшої міри. Слабкими вважають такі позиції, де протиставлення є неповним або зовсім зникає. Наприклад, для голосних у слов'янських мовах сильною є позиція під наголосом, а слабкою — ненаголошена позиція. Пор.: укр. сёла [сёла] і села [сеила]; рос. вол і воловой [въллвбх], вал і валовой [въллвох], ток і токовой [тъклвб;], так і таковой [тъклвб!]. Для приголосних сильною є позиція перед голосними і сонорними (рос. голос, колос, зной, сниться), слабкою — перед іншими приголосними (укр. просьба [прбз'ба], боротьба [бо-род'ба]; рос. сдать [здат'], легко [л'еихко]).

Сильні й слабкі позиції в різних мовах не збігаються. Так, зокрема, позиція кінця слова для приголосних російської, польської і німецької мов є слабкою (рос. луг [лук] — лук [лук], гриб [гр'ип] — грипп [гр'ип]; польськ. grad [grat] "град" — grat [grat] "стара річ", pod [pot] "під" —pot [pot] "піт"; нім. Rad [rat] "колесо" — Rat [rat] "ратуша", Bund [bunt] "союз" — bunt [bunt] "пістрявий", Tod [tot] "смерть" — tot [tot] "мертвий"). В українській і англійській мовах кінець слова є сильною позицією (укр. Обійдемось без ваз і Обійдемось без вас, У мене гриб і У мене грип, Важ хліб і Ваш хліб; англ. bag[bseg] "сумка, портфель" і back [baek] "спина", wide [waid] "широкий" і white [wait] "білий", hard [ha:d] "твердий, сильний, важкий" — heart [ha:t] "серце").

Таким чином, у мовленні виступають уже не фонеми, а їх представники, позиційно зумовлені звуки, які називаються варіантами фонем, або алофонами. Так, [еи] в слові село [сеило] є алофоном фонеми <е>, [т] в рос. слові сад [сат] є алофоном фонеми <д>, а [ф] в слові травка [трафкъ] — алофоном фонеми <в>.

Варіанти фонем, або алофони, потрібно відрізняти від варіацій. Варіації — це індивідуальні, територіальні і позиційні видозміни фонем, які не впливають на смисл, не утруднюють розуміння (сприймання). Так, кожному індивіду притаманні певні особливості вимовляння звуків (тембр, шепелявість, гаркавлення тощо). Інколи особливі орфоепічні "норми" охоплюють мовців певної території (полтавське пом'якшене [л], дуже заднє й трохи підвищене [а], наближене до [о], бойківське обнижене [и], що нагадує [ы] російської мови, львівське шепеляве м'яке [сш], покутське наголошене [и], наближене до [є] тощо). Яскравим прикладом позиційних варіантів може слугувати перехід [и] в [ы] в російській мові після прийменників і префіксів на приголосний (идейный — безыдейный, Я с Ирой [йа сь'іроі]), а також так звані акомодовані голосні (укр. няня [н'ан'а]; рос. мял [м'ал], мять [м'ат'] тощо). На противагу варіантам, які призводять до утворення омофонів (див. вищенаведені рос. гриб і грипп, луг і лук, нім. Rad і Rat, Bund і bunt та ін.), варіації — це "невинні відтінки", які не впливають на розуміння. Якщо варіанти — це звучання сигніфікативно слабких позицій, то варіації — це звучання перцептивно слабких позицій.

Отже, фонема як недоступна безпосередньому сприйняттю абстрактна одиниця протиставляється звукові як конкретній одиниці, в якій фонема матеріально реалізується в мовленні. У філософському плані відношення фонеми і звука можна визначити як відношення сутності та явища. Одній фонемі можуть відповідати кілька звуків (алофонів), кожен з яких співвідноситься з певною позицією так, що різні алофони, як правило, не трапляються в одній і тій же позиції. Алофони однієї фонеми утворюють ряди звуків, які чергуються позиційно і перебувають між собою у відношенні контрасту (рос. [о — л — ъ] в словах воды [воды], вода [влда], водяной [въд'эиноа]), де кожен елемент можливий тільки в певній фонетичний позиції. Тому фонему можна визначати як ряд звуків, які позиційно чергуються. Ряди можуть бути паралельними для одних позицій і перехресними для інших. У другому випадку має місце нейтралізація фонем (збіг різних фонем в одному алофоні: рос. фонеми <а> і <о> збігаються в першому складі перед наголошеним складом в алофоні [л], а в інших ненаголошених складах — в алофоні [ъ]).

Loading...

 
 

Цікаве