WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Структуралізм як історичний напрям мовознавства - Курсова робота

Структуралізм як історичний напрям мовознавства - Курсова робота

Помітним внеском Празької лінгвістичної школи в синтаксичну теорію є вчення Матезіуса про актуальне членування речення (див. тему "Синтаксичний рівень"). Матезіус висловлює думку про принципову відмінність між формальним членуванням речення (виділення підмета і присудка), яке показує його граматичну структуру, і поділом речення на тему і рему, який виявляє його "функціональну перспективу".

Серед оригінальних ідей пражців — теорія "мовних контактів і мовного союзу (об'єднання мов за подібністю, що зумовлена контактуванням, взаємовпливами) Трубецького й типологічні ідеї Скалічки. Скалічка обґрунтував необхідність структурного порівняння мов незалежно від їхніх генетичних зв'язків. Оглядаючи типологічні студії попередніх часів, він указує на їхню прямолінійність, огрубления. Наявність одного з типологічних явищ (флексії, аглютинації тощо) не виключає наявності інших, однак вони можуть неоднаково комбінуватись у різних мовах, а це якраз і характеризує відповідні мови. Можна говорити про суто флективний, суто аглютинативний тип і т. д. як про деякі ідеальні еталони, яким різною мірою відповідають конкретні мови. Скалічка вказав також на те, що морфологічна структура — не єдина основа для типології. Він один із перших проводив зіставні дослідження фонологічних структур різних мов.

Уявлення про наукові здобутки Празької школи не будуть повними, якщо не згадати вчення Карцевського про асиметрію мовного знака, викладеного у статті "Про асиметричний дуалізм мовного знака" (1929), основна ідея якого зводиться до того, що "знак і значення не покривають один одного повністю. їх межі не збігаються в усіх точках: один і той самий знак має декілька функцій, одне й те саме значення виражається декількома знаками. Будь-який знак є "омонімом" і " синонімом " одночасно ".

Отже, для вчених Празької лінгвістичної школи характерне максимально широке розуміння об'єкта лінгвістики (цим празький структуралізм вигідно відрізняється від інших шкіл структуралізму). Вони не відмовилися від вивчення семантики, історії мови, зовнішньолінгвістичної проблематики. Скалічка у статті "Копенгагенський структуралізм і Празька школа" (1948) виділяє три проблеми мовознавства: "1) відношення мови до позамовної дійсності, тобто проблему семасіологічну; 2) відношення мови до інших мов, тобто проблему мовних відмінностей; 3) відношення мови до її частин, тобто проблему мовної структури".

Празька лінгвістична школа стала помітним явищем в історії мовознавства. її вплив на розвиток світової науки про мову завжди був відчутним. Основні ідеї пражців не втратили своєї актуальності й нині. За зразком Празької лінгвістичної школи було створено лінгвістичний осередок у Данії, який, щоправда, відійшов від дослідницького спрямування й методики дослідження празьких структуралістів.

3. Копенгагенський структуралізм (глосематика)

Однією з найоригінальніших структуральних течій є копенгагенський структуралізм.

Копенгагенський (датський)_струкгуралізм, або глосематика (від грец. glossema, род. відм. glossematos "слово"), — лінгвістична течія структуралізму, яка мала на меті створення універсальної лінгвістичної теорії; трактує мову як абстрактну структуру й описує її суто формальними способами без звертання до її субстанцій (реального змісту і звучання).

Тривалий час був найвпливовішим і найавторитетнішим структуральним напрямом. Виник у 1931 р. внаслідок об'єднання датських мовознавців у лінгвістичне товариство, так званий Копенгагенський осередок. Засновником осередку був Луї Єльмслев (1899— 1965) — директор Інституту лінгвістики і фонетики при філософському факультеті Копенгагенського університету. Крім Єльмслева, до осередку входили Вігго Брьондаль (1887—1942), Ганс Ульдалль (1907—1957), Кнут Тогебю (1918—1974), Ганс Сьоренсен (нар. 1911).

Теоретичними джерелами цього напряму було вчення Соссюра і логістична теорія мови Уайтхеда, Рассела та Карнапа. Із теорії Соссюра копенгагенці запозичили ідею про розрізнення мови та мовлення, розуміння мови як системи знаків, положення про те, що мова — це форма, а не субстанція і в мові нема нічого, крім відмінностей (чиста структура відношень), а також про те, що мова повинна розглядатися в самій собі й для себе. Неопозитивізм (ідеї Уайтхеда, Рассела, Карнапа та ін.) вплинув на розвиток структуралізму взагалі, однак послідовне вираження його принципи знайшли саме в глосематиці. Навіть Єльмслев визнав, що визначене ним поняття структури як чистої форми і чистих відношень запозичене в Карнапа: "За Карнапом, кожне наукове твердження повинно бути твердженням про співвідношення, які не передбачають опису самих елементів, що входять у співвідношення". Важливою передумовою створення загальної теорії мови як системи обчислень було те, що внаслідок розвитку математичної теорії виникло поняття математики як знакової системи, яка конструюється відповідно до певних формальних правил.

Програма копенгагенських структуралістів була викладена Брьондалем у першому номері журналу копенгагенського осередку "Лінгвістичні праці" (1939). Метою лінгвістики, зазначається в праці, є створення загальної (логічної) граматики, в якій мова повинна розглядатися в панхронічному аспекті, тобто повинні досліджуватися загальнолюдські чинники, що діють на кожній стадії розвитку кожної окремої мови.

Свою лінгвістичну теорію копенгагенські структуралісти назвали глосематикою для того, щоб акцентувати на принциповій відмінності їхньої теорії від традиційного мовознавства.

Творцем глосематики вважають Луї Єльмслева — автора багатьох праць, у яких розвинуто ідеї цієї мовознавчої течії. Найважливішими з них є "Мова і мовлення" (1942), "Основи лінгвістичної теорії" (1943), "Метод структурного аналізу" (1950), "Пролегомени1 до теорії мови" (1943). Остання праця найповніше розкриває глосематичну теорію. У ній ідеться не про якусь конкретну мову (датську, англійську, німецьку тощо), а про мову загалом як певну систему, тобто даються положення, що повинні підходити до будь-якої мови незалежно від генеалогічної й типологічної класифікацій. Іншими словами, Єльмслев робить спробу створити загальну теорію мови.

Лінгвістика, на думку Єльмслева, має досліджувати мову не як механічне поєднання позамовних (фізичних, фізіологічних, психологічних, логічних, соціологічних) явищ, а як самодостатнє ціле, структуру sui generis (своєрідну). Водночас лінгвістична теорія повинна нехтувати відхиленнями в мовленні і шукати "постійне, яке лежить в основі змін", те, що робить мову мовою, якою б вона не була. Лінгвістична теорія має відповідати трьом вимогам: несуперечливості, простоті й повноті (вичерпності).

Точні науки пішли значно вперед порівняно з соціальними, бо мають справу тільки з відношеннями між речами, з функціями. Такий самий підхід повинен бути й щодо мови. Тому метою глосематики є опрацювання такого методу опису мови ("алгебри" мови), "який оперував би невизначеними єдностями" і став основою створення дедуктивної теорії мови.

Об'єктами дослідження є тексти. Необхідно створити процедурний метод, за допомогою якого можна було б описати не тільки якісь конкретні датські тексти, а й усі тексти, навіть уявні. "Користуючись інструментом лінгвістичної теорії, — зауважує Єльмслев, — ми можемо вилучити з вибірки текстів запас знань, який знову можна використати на інших текстах. Ці знання стосуються не тільки і не стільки процесів або текстів, із яких вони вилучені, а системи, або мови, на основі якої побудовані всі тексти певної природи і з допомогою якої ми можемо побудувати нові тексти". Однак індуктивний аналіз даних проводиться лише на початковому етапі, далі — вже дедуктивний.

Лінгвістична термінологія Єльмслева не має нічого спільного з традиційною лінгвістичною термінологією (немає таких термінів, як родовий, давальний і т. д. відмінки, керування, прилягання тощо; немає специфічних термінів для фонетики, морфології, синтаксису). Він уводить загальні, універсальні терміни, що ґрунтуються на відношеннях між мовними елементами, тому їх можна застосувати і до фонем, і до морфем, і до слів, і до речень: 1) взаємозалежності, за яких один член передбачає існування іншого і навпаки, називаються інтердепенденціями (англ. interdependence "взаємозалежність"); 2) однобічні залежності, за яких один член передбачає існування іншого, але не навпаки, називаються детермінаціями (англ. determination "визначення"); 3) вільніші залежності, в яких обидва члени є сумісними, але жоден із них не передбачає існування іншого, називаються констеляціями (англ. constelation "сузір'я"). Елементи залежностей Єльмслев називає об'єктами, а сам аналіз — діленням. Аналіз тексту полягає в поетапному членуванні. Об'єкт, що аналізується, — це клас, інші об'єкти, які встановлено наступним членуванням, — сегменти класу, а об'єкти третього членування — сегменти сегментів. Класи у мовленні — ланцюжки, а сегменти цих класів — частини ланцюжків. Класи в системі — парадигми, а сегменти класів у системі — члени парадигми. Таку процедуру в цілому Єльмслев називає дедукцією. Єльмслев, намагаючись перетворити лінгвістику на точну науку, бере за основу методики досліджень метод дедукції, який притаманний математичним наукам. Індукція, яка не допускає формулювання загальних понять, за його переконанням, не може забезпечити несуперечливий і простий опис. Як образно висловився автор "Пролегоменів", індукція "звичайно є ближчою до поезії, ніж до чистої науки".

Loading...

 
 

Цікаве