WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Повоєнне мовознавство в СРСР. Українське мовознавство у 20-80-х рр. - Курсова робота

Повоєнне мовознавство в СРСР. Українське мовознавство у 20-80-х рр. - Курсова робота

Крім української, досліджують інші слов'янські мови, а також германські, романські, тюркські й арабську мови (помітним явищем не тільки в українському, а й у світовому мовознавстві є дослідження з орієнталістики А. Кримського).

На початку 30-х років інтенсивний розвиток українського мовознавства було призупинено. Розпочалась боротьба офіційної комуністичної політики проти української мови й культури. Широкого масштабу досягли репресії щодо провідних діячів української науки, літератури, мистецтва. Безпідставно були репресовані В. Ган-цов, М. Гладкий, О. Курило, С. Смеречинський, М. Сулима, К. Німчинов, О. Синявський, О. Ізюмов, М. Йоган-сен, Н. Малеча, Н. Солодкий, Б. Ткаченко, Г. Сабалдир, згодом А. Кримський та ін. Адміністративно насаджували марризм. Хто не поділяв маррівського вчення, потрапляв до числа буржуазних мовознавців. Розгорнувся масовий пошук "помилок" у працях лінгвістів попередніх років. З'являються публікації з критикою мовознавців. Самі назви статей у журналі "Мовознавство" засвідчують жорстокий терор на лінгвістичній ниві: "Добити ворога" (С. Василевський), "Проти буржуазного націоналізму й фальсифікації" (Г. Сабалдир), "Націоналістичні перекручення в питаннях українського словотвору" (П. Горецькии), "Національне шкідництво в синтаксисі сучасної української літературної мови" (П. Горецькии, І. Кириченко), "Термінологічне шкідництво і його теоретичне коріння" (О. Фінкель), "Націоналізм в етимології" (Н. Ліперовська). У 1934 р. опубліковано брошуру К. Німчинова "Проти націоналістичного шкідництва в синтаксисі української літературної мови". Серед авторів "викривальних" статей є й ті, хто згодом був репресований і розстріляний.

Автори замовлених і часом не зі своєї волі написаних статей вдавалися до далеко не наукової лексики і фразеології з явними ознаками стилю судового вироку. Так, С. Василевський у статті "Добити ворога" пише: "Кримський, Курило, Тимченко, Сулима та інші сумлінно виконували замовлення свого умираючого класу — буржуазії, [...] за "чистою наукою" Тимченка, Кримського та інших ховалися фашистські інтервенціоністські плани", а Г. Сабалдир у статті "Проти буржуазного націоналізму і фальсифікації" виносить такий присуд: "Нариси" С. Смеречинського — "твір ворожий, що його негайно треба з н и щ и т и, бо важко, мабуть, найти виразніший націоналістичний твір в українському мовознавстві [...], де так чітко й войовниче сформульовано ідеї українського фашизму в мовознавстві". Ці статті, звичайно, не мають жодного стосунку до науки.

Серед нечисленних вартісних праць ЗО—40-х років можна назвати "Історію форм української мови" М. Грунсь-кого і П. Ковальова (1931), "Історичний коментарій до російської літературної мови" (1936) і "Російська літературна мова першої половини XIX ст." (т. І, 1941) Л. Булаховського та "Вступ до мовознавства" М. Калиновича (1940). Власне наукові проблеми досліджували мовознавці, які опинилися в еміграції: Є. Онацький, П. Ковальов, Ю. Шевельов, І. Огієнко, В. Чапленко та ін.

У 50-ті роки після дискусії щодо маррівського "нового вчення про мову" наступило деяке пожвавлення в українському мовознавстві. З'являються дослідження з порівняльно-історичного мовознавства. Помітним явищем став вихід двотомного "Курсу сучасної української мови" за редакцією Л. Булаховського (1951) та "Історичної граматики української мови" О. Безпалька, М. Бойчука, М. Жовтобрюха, С. Самійленка й І. Та-раненка (1957) та двотомного "Курсу історії української літературної мови" (1958—1961).

У 60-ті роки XX ст. пожвавився інтерес до вивчення пам'яток української мови, зокрема було видано "Граматику" І. Ужевича, "Лексикон" П. Беринди, "Лексис" Л. Зизанія, лексикографічні праці Є. Слави-нецького, А. Корецького-Сатановського, "Словник української мови" П. Білецького-Носенка та ін. Ця робота тривала і в 70-ті роки.

Знаменними подіями в українській лексикографії було видання шеститомного "Українсько-російського словника" (1953—1963), тритомного "Російсько-українського словника" (1968), двотомного "Словника мови Т. Г. Шевченка" (1964). На 50—60-ті роки припадає зародження української лінгвостилістики й інтенсивні дослідження діалектів української мови, що згодом вилилося в укладення "Атласу української мови".

Із "хрущовською відлигою" 60-х років посилилася увага мовознавців до культури української мови (з 1967 р. став виходити міжвідомчий збірник "Культура слова"), до нових напрямів дослідження мови (структурна і математична лінгвістика, пов'язана зі школою В. Перебийніс). У 60—80-ті роки активізувалося дослідження міжмовних контактів (Ю. Жлуктенко, В. Акуленко, В. Семчинський, О. Ткаченко), розвивається славістика (О. Мельничук, В. Русанівський), германістика і романістика (Ю. Жлуктенко, Б. Задорожний, Г. Почепцов, О. Чередниченко), досліджуються балтійські (А. Непокупний), тюркські (О. Гаркавець), фінно-угорські (П. Лизанець, О. Ткаченко) та інші мови, закладаються підвалини української акцентологічної школи (В. Скляренко, В. Винницький).

Важливими подіями в українському мовознавстві 70—80-х років є вихід "Словника української мови" в одинадцяти томах (1970—4980), "Етимологічного словника української мови" в семи томах (вийшло чотири томи, 1982, 1985, 1989, 2003), "Атласу української мови" у трьох томах (1984, 1988, 2001), а також п'ятитомного курсу "Сучасна українська мова" (1969—1973), в якому узагальнено здобутки досліджень на той час усіх структурних рівнів української мови. Негативним моментом українського мовознавства цього періоду є псевдосоціолінгвістичні дослідження, в яких у час тотальної русифікації українського етносу і стрімкого звуження суспільних функцій української мови стверджувався її "нечуваний розквіт".

Найвидатнішими постатями українського мовознавства 20—80-х років є А. Кримський, М. Грунський, М. Ка-линович, Є. Тимченко, Л. Булаховський, О. Мельничук.

6. Діячі української лінгвістики

Агатангел Юхимович Кримський (1871—1942) — видатний сходознавець, мовознавець, літературознавець, фольклорист, етнограф, історик, письменник і перекладач. У 1918 р. обраний академіком УАН. З 1921 до 1929 р. був директором Інституту української наукової мови. Володів майже 60 мовами. Опублікував до 1000 наукових праць, найголовнішими з яких є "Нарис з історії української мови", написаний у співавторстві з О. Шах-матовим (1922, 1924), "Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася" (1922), "Нарис історії українського правопису до 1927 р." (1929), "Українська граматика..." (1907), "Історія Персії та її письменства" (1923). У працях "Філологія і погодінська гіпотеза..." (1904), "Деякі непевні критерії для діалектологічної класифікації староруських рукописів" (1906), "Давньокиївський говір" (1906) спростував псевдонаукову шовіністичну теорію Погодіна — Соболевського про російський етнічний склад населення Києва і Київщини за часів Київської Русі та неавтохтонність на цій території українського етносу. Досліджував українські говори. Низку праць присвятив розвитку й нормалізації української мови. Був науковим редактором "Російсько-українського словника" у трьох томах (1924—1933). Кримського по праву вважають основоположником української орієнталістики. Написав багато праць зі сходознавства (досліджував історію, мову, літературу семітів, арабів, персів і тюрків). У 1941 р. був репресований, помер у в'язниці.

Микола Кузьмич Грунський (1872—1951) — професор Київського університету (у 1919—1920 pp. був ректором). Досліджував походження старослов'янського письма, мову давніх пам'яток старослов'янської писемності, історію слов'янських мов. Відомими є такі його праці: "Пам'ятки і питання давньослов'янської писемності" у двох томах (1904—1906), "Нариси з історії розробки синтаксису слов'янських мов" у двох томах (1910— 1911), "Білоруська мова в її минулому та сучасному вивченні" (1930), "Граматика давньоцерковносло-в'янської мови" (1906), "Українська граматика" (1918), "Вступ до слов'янського мовознавства" (1941), "Українська мова" (1926; у співавторстві з Г. Сабалдирем) та ін. У статті "Основи та проблеми сучасної лінгвістики" зробив критичний огляд тогочасних мовознавчих концепцій з позицій порівняльно-історичного мовознавства.

Михайло Якович Калинович (1888—1949) — відомий мовознавець, літературознавець і перекладач, академік АН УРСР з 1939 p., професор Київського університету. Викладав вступ до мовознавства, порівняльну граматику індоєвропейських мов, санскрит, готську мову, історію давньої індійської літератури. У 1930—1944 pp. очолював Інститут мовознавства Академії наук і відділ загального мовознавства в цьому ж інституті до 1949 р. Найбільше прислужився українському словникарству: був головним редактором "Російсько-українського словника" (1948), автором багатьох публікацій з теорії та історії лексикографії. У "Вступі до мовознавства" (1940, перевидано 1947) вніс багато нового в теорію слова, використавши матеріал різних європейських і пів-денноазіатських мов, чим заклав підґрунтя зіставної лексикології в нашому мовознавстві. Іншим об'єктом зацікавлень ученого була проблема походження мови ("Походження мови", 1946).

Євген Костянтинович Тимченко (1866—1948) — один із організаторів Української академії наук, її дійсний член із 1919 р., член-кореспондент АН СРСР з 1929 р. Об'єктом його зацікавлень були питання української літературної мови, її історії. В "Українській граматиці" (1907, 2-е доповнене видання — 1917) детально описав фонетику, морфологію та словотвір української мови, а в "Курсі історії українського язика" (1927, 2-е доповнене видання — 1930) широко залучив матеріал слов'янських та інших індоєвропейських мов, діалектні дані і на цьому тлі розглянув історію української мови. Цінними є його дослідження з синтаксису відмінків української мови, результати яких викладено у працях "Функції генітива в південноруській мовній області" (1913), "Льо-катив в українській мові" (1924), "Номінатив і датив в українській мові" (1925), "Вокатив і інструменталь в українській мові" (1926), "Акузатив в українській мові" (1928). Досліджував учений і проблеми діалектології, якій присвятив кілька праць, зокрема "Причинки до української діалектології" (1908) і "Одна діалектна особливість вживання морфеми ся" (1948).

Loading...

 
 

Цікаве