WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Основні напрями в мовознавстві - Курсова робота

Основні напрями в мовознавстві - Курсова робота

Реферат на тему

Основні напрями в мовознавстві

другої половини XIX ст.

ПЛАН

  1. Натуралістична концепція Шлейхера.

  2. Інші предаставники лінгвістичного натуралізму.

  3. Психологічний напрям

  4. Олександр Потебня – відомий представник психологічного напрямку.

  5. Використана література

Порівняльно-історичне мовознавство другої половини XIX ст. супроводжувалося вдосконаленням прийомів лінгвістичного аналізу, розширенням наукових горизонтів. Встановлюються зв'язки мовознавства з іншими науками, формуються нові школи: натуралізм, психологізм, молодограматизм.

1. Натуралістична концепція Шлейхера.

Першим напрямом, який виник у надрах порівняльно-історичного мовознавства, був натуралізм.

Натуралізм напрям, який поширював принципи і методи природничих наук на вивчення мови і мовленнєвої діяльності.

Виникнення натуралістичної школи зумовлене бурхливим розвитком у середині XIX ст. природничих наук. Основоположником натуралізму став німецький мовознавець Август Шлейхер (1821—1868) — професор Єнського університету. Основними працями Шлейхера є "Мови Європи в систематичному огляді" (1850), "Морфологія церковнослов'янської мови" (1852), "Про морфологію мови" (1859), "Підручник литовської мови" з хрестоматією і словником (1856— 1857), "Порівняльно-історичні дослідження" (1848), "Німецька мова" (1860), "Компендіум порівняльної граматики індоєвропейських мов" (1861).

Натуралістична концепція мови найповніше і найчіткіше викладена у працях "Теорія Дарвіна і мовознавство" (1863) і "Значення мови для природної історії людини" (1865). У них у концентрованому вигляді

подано теоретичні погляди Шлейхера, в яких синтезовано ідеї Боппа, Гумбольдта і Дарвіна.

Шлейхер вважає, що "встановлені Дарвіном для видів тварин і рослин закони можуть бути застосовані в головних своїх рисах до організмів мов". Цю тезу автор підкріплює окремими положеннями. Так, зокрема, він переносить запозичену з біологічної систематики класифікацію рослин і тварин (рід, вид, підвид, різновид, особина) на класифікацію мов: Роду відповідає прамова, виду — мова певного етносу,'підвиду — діалект, різновиду — говірка, особині — мовлення окремих людей.

Розвиток мови, за Шлейхером, відбувається за законами, які не мають винятків (поняття законів розвитку мови вперше ввів у мовознавство саме Шлейхер). Учений переносить на мову закон мінливості видів і 'закон боротьби за існування. На його думку, в мовознавстві навіть легше, ніж у природознавстві, простежити зміну мов, установити походження нових форм із колишніх, оскільки є давні пам'ятки писемності, які засвідчують факти мов, що існували більше двох тисячоліть тому (санскрит, давньолатинська та ін.). Як весь органічний світ розвивався з одноклітинних організмів, так само й мови світу беруть свій початок від найпростіших мов. Відмінності між мовами зумовлені відмінностями життєвих умов народів, які користуються тією чи іншою мовою.

Положення Дарвіна про боротьбу за існування в рослинному і тваринному світі, згідно з яким виживають найпристосованіші, найжиттєздатніші види, знаходить своє підтвердження на матеріалі історії мов: "у теперішній період життя людства переможцями у боротьбі за існування виявляються переважно мови індоєвропейського племені; поширення їх безперервно триває, тоді як багато інших мов уже витіснено".

Оскільки мова — це природний організм, то людина безсила суттєво щось змінити в ній, так само як не може змінити будову людського організму.

Життя мови, за переконанням Шлейхера, складається з двох періодів: доісторичного та історичного (цю тезу вчений запозичив у Гегеля). У доісторичному періоді мова розвивається від простої до складної, збагачується новими формами (тут Шлейхер іде за Гумбольдтом, який стверджував, що всі вищі форми мови виникли з простіших: аглютинативні з ізолюючих, а флективні з аглютинативних). В історичному періоді відбувається регрес, розпад мови (звуки "зношуються", зникає багатство форм, простежується тенденція до спрощення). Це період старіння і поступового вмирання мови. Цим твердженням Шлейхер заперечує Гумбольдту, який вважав, що мова постійно вдосконалюється. Він, як і романтики, стверджував, що морфологічно складні давні класичні мови (санскрит, давньогрецька, латинська) були найдосконалішими. Ця концепція ґрунтувалася на матеріалі індоєвропейських мов, які змінювалися від синтетизму до аналітизму.

Морфологічні типи мов, на думку Шлейхера, відповідають різним епохам у розвитку землі: кристал — кореневі (ізолюючі) мови, рослинний світ — аглютинативні мови, тваринний світ — флективні мови.

Під впливом природничих наук Шлейхер створив свою теорію родовідного дерева. Його заслугою є те, що він чітко сформував поняття індоєвропейської прамови, тобто мови, від якої походять усі індоєвропейські мови. Такою мовою він цілком резонно вважав не санскрит, як вважали до нього, а мову, яка існувала до появи писемності і зникла, але яку на основі живих мов та пам'яток писемності мертвих мов можна реконструювати. Санскрит, слушно доводить він, не індоєвропейська прамова, а найстаріша представниця індоєвропейської родини мов. Згідно з його теорією родовідного дерева колись єдина мова (прамова) внаслідок розселення мовців по різних територіях розпалася на частини, а ті частини в свою чергу розпадалися далі. На схемі родовідного дерева показано етапи цього розпаду. схема уже застаріла, але принцип генетичної класифікації використовують і нині. Теперитеорію родовідного дерева синтезували з теорією хвиль Й. Шмідта, за якою індоєвропейська мова існувала на великій території, не була єдиною, а складалася з низки діалектів. Нові мовні явища, що виникали на певній території, поширювались, як хвилі від кинутого у воду каменя.

Шлейхер вважав: що далі на схід живе народ, то більш давньою є його мова, а що далі на захід, то менше давніх рис і більше новоутворень вона має.

Для Шлейхера індоєвропейська мова була цілком реальною. Метою компаративних досліджень він вважав реконструкцію індоєвропейської прамови. Рекон-струюючи на основі фонетичних законів праформи, він настільки був упевнений, що відтворює реальну прамову, що навіть написав цією "мовою" байку "Вівця і коні". Компаративісти наступних поколінь, знаючи про індоєвропейську мову значно більше, ніж Шлейхер, ніколи не пробували повторити його експеримент. Сучасні вчені вважають, що поки що немає процедури синхронізації реконструйованих праформ (реконструйовані праформи можуть стосуватися різних епох існування прамови). Та й прамова не була однорідною, а складалася з діалектів і говірок. Зрештою, реконструювати можна те, що має залишки (сліди) в сучасних мовах, а те, що зникло, реконструювати неможливо.

Шлейхер, на відміну від інших лінгвістів, розрізняв мовознавство і філологію. Мовознавство відносив до природничих наук, а філологію — до історичних. Мовознавця він порівнював із ботаніком (вивчає все, що є в мові), а філолога (літератора) — із садівником (доглядає за мовою, культивує все краще в ній).

2. Інші предаставники лінгвістичного натуралізму.

Натуралістичну концепцію мови, крім Шлейхера, розвивали німецькі вчені Моріц-Карл Рапп (1803— 1883), який написав праці "Фізіологія мови" (1840), "Порівняльна граматика як природнича наука" (1852); Макс Мюллер (1823—1900), відомий своїми "Лекціями з науки про мову" (1861), в яких дуже спрощено трактував мовну діяльність ("Мозок виділяє думку, як печінка виділяє жовч"), та американський лінгвіст Вільям-Дуайт Уїтні (1827—1894), який у 1875 р. опублікував дослідження "Життя і ріст мови".

Натуралістична концепція, зокрема ідеї Шлейхера, справили вплив на компаративістів наступного покоління — молодограматиків, які сприйняли його положення про розвиток мови, в тому числі поняття мовного закону, однак відмовилися від стадіальної теорії та від ідеї "розпаду" мов.

У мовознавстві залишилися сформульовані Шлейхе-ром принципи порівняльно-історичного дослідження, концепція родовідного дерева, робочі прийоми реконструкції праформ, зокрема позначення зірочкою (*) незасвідчених реконструйованих форм (їх стали використовувати всі компаративісти). Інші положення, зокрема пояснення причин розвитку мови тільки біологічними чинниками, характеристика індоєвропейських мов як найдосконаліших, відрив розвитку мов від історії суспільства, зазнали критики. Адже мову не можна прирівнювати до організму, який народжується, росте, розвивається, старіє і вмирає. Смерть мов має не біологічний, а соціальний та історичний характер. Як зазначив О. Потебня, "організм живе самостійно, а слово тільки в устах людини". Мова може загинути тільки разом із народом — її носієм.

3. Психологічний напрям

Під впливом ідей Гумбольдта й у зв'язку з інтенсивним розвитком психології в середині XIX ст. виник психологічний напрям у мовознавстві.

Психологічний напрям сукупність течій, шкіл, концепцій, які розглядають мову як феномен психологічного стану і діяльності людини чи народу.

Loading...

 
 

Цікаве