WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.) - Курсова робота

Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.) - Курсова робота

Поливанов увійшов в історію мовознавства як оригінальний теоретик, соціолінгвіст, творець теорії мовної еволюції, основоположник історичної фонології^ Він заклав лінгвістичні й методичні основи навчання росій-ської мови як іноземної. Для його вчення характерний системний підхід до вивчення мовних явищ, що поєднувався з їх психологічною й антропоцентричною інтерпретацією, прагненням розкрити причиново-наслідкові відношення в мовних процесах, намаганням пов'язати лінгвістику з потребами суспільства.

і Учений був переконаний, що мовознавство повинно стати соціологічною наукоюГ7До проблем соціолінгвістики він відносив інтерпретацію мови як соціального історичного феномену, опис мови та її діалектів із соціолінгвістичного погляду, вивчення причинових зв'язків між соціально-економічними і мовними явищами, обґрунтування мовної політики.

Причини змін у мові Поливанов убачав у "ліні людській або — що є те саме — у прагненні до економії трудової енергії". Однак він не заперечував і ролі соціальних чинників, які, на його думку, впливають не прямо, а опосередковано. Так, зокрема., економічно-політичні зміни призводять до змін контингенту носіїв мови, а це стає причиною появи так званого соціального субстрату мови. Суспільні зрушення відображаються тільки в лексиці і фразеології, але не у фонетиці й граматиці.

До чинників мовних змін Поливанов відносив і контактування мов. Він визнавав можливість змішування і схрещування мов, розрізняючи в цьому процесі гібридизацію, під якою розумів сходження неспорідне-них мов, і метизацію, тобто вторинне сходження споріднених мовД,

У питанні мовного будівництва Поливанов був прибічником рівноправ'я мов. Щодо свідомого впливу на мову займав помірковану позицію.^Вважав, що декретами нічого ввести в мову неможливо,.' Змінити в мові можна лише те, що відповідає закономірностям і що не належить системі. Іншими словами, зміни можуть стосуватися лише графіки й орфографії. Допускав також і свідомі зміни у словнику. Літературна норма, на його думку, може формуватися цілком свідомо.

Оригінальною є поливанівська класифікація лінгвістичних дисциплін. Він поділив їх на три групи:

  1. дисципліни, які вивчають минуле мови (історіо-логія);

  2. дисципліни, які вивчають теперішній стан мови;

  3. дисципліни, які вивчають майбутнє мови (прогностика).

Справжній лінгвіст повинен відповідати певним вимогам: бути творцем мовних культур; мовним політиком, прогнозистом; "загальним лінгвістом і, зокрема, історіологом; істориком культури". Слід зауважити, що Поливанов указував на важливість прогностичної лінгвістики тоді, коли її, власне, не було.

6. Іван Іванович Мещанинов

(1883—1967). Йому належить особливе місце у мовознавстві 20—40-х років. Хоч він був марристом, однак неординарний талант дослідника допоміг йому вийти за межі "нового вчення про мову" і створити оригінальну лінгвістичну теорію. За освітою — юрист (закінчив юридичний факультет Петербурзького університету в 1907 р.) й археолог (закінчив у 1910 р. Археологічний інститут). Досліджував археологію Давнього Сходу. Був директором Інституту антропології, археології і етнографії АН СРСР (1933—1937). Перші мовознавчі праці опублікував у 1929 р. З 1939 до 1950 р. очолював Інститут мови і мислення імені М. Я. Марра АН СРСР. Відомими працями Мещанинова є "Вступ до яфетидології" (1929), "До питання про мову" (1934), "Нове вчення про мову. Стадіальна типологія" (1936), "Загальне мовознавство" (1940), "Члени речення і частини мови" (1945), "Дієслово" (1949).

У сучасному мовознавчому світі Мещанинов знаний як творець знаменитої синтаксичної типології мов, побудованої на глибокому вивченні індоєвропейських, кавказьких, тюркських, монгольських і палеоазіатських мов. В основу цієї класифікації покладено структуру синтаксичних конструкцій, а саме способи вираження суб'єкта і предиката. На основі цього критерію він виділив 3 основні типи мов: пасивний, ергативний і номінативний.

У пасивному типі мов, до якого належать інкорпоруючі мови (алеутська, чукотська, нівхська, індіанська мова немепу), дієслово не має категорії перехідності/неперехідності дії, а словесний комплекс, представляючи єдине ціле, включає до свого складу різні частини. Тут абсолютно однаково виражаються предикативні й посесивні відношення між володарем і тим, чим він володіє. Частини мови слабо диференційовані, дієслівні форми утворюються від іменних основ.

В ергативних мовах, до яких належать іберійсько-кавказькі (грузинська, абхазька, адигейська, лезгинська та ін.), баскська, мови деяких народів Азії й

Америки, речення з перехідними і неперехідними дієсловами мають різну структуру: суб'єкт при неперехідному дієслові оформляється як об'єкт при перехідному, а суб'єкт при перехідному дієслові стоїть в особливому (ергативному) відмінку.

У номінативних мовах, до яких належать індоєвропейські фінно-угорські, тюркські та семіто-хамітські, єдино можливою формою підмета є називний (номінативний) відмінок незалежно від перехідності/неперехідності дієслова. Тут суб'єкт рівнозначний підмету, предикат — присудку, а об'єкт — додатку.

Синтаксична класифікація мов Мещанинова прийнята світовою лінгвістикою.

Намагаючись творчо розвинути маррівську теорію єдиного глотогонічного (стадіального) процесу, Мещанинов розподілив виділені ним типи за стадіями. Найстарішим типом назвав пасивні мови, а найновішим — номінативні. Це суто декларативне, нічим не підтверджене положення. Зрозуміло, що таких стадій у розвитку мов не було.

У праці "Члени речення і частини мови" Мещанинов детально проаналізував співвідношення членів речення і частин мови, а також простежив способи вираження синтаксичних відношень у словосполученні та реченні (узгодження, керування, прилягання, інкорпорація). Щодо частин мови, то дослідник вважає, що принципи їх класифікації є універсальними, але конкретні системи можуть бути різними в різних мовах.

Вагомим внеском ученого у світове мовознавство є його вчення про поняттєві категорії. Ці категорії, на відміну від граматичних, можуть не мати формального вираження. Вони притаманні не окремим словам і системам їхніх форм, а широким класам слів. Це універсальні категорії, властиві всім або більшості мов світу (наприклад, категорії статі, темпоральності, пер-сональності тощо). Завдяки своїй універсальності вони дають можливість з одних і тих самих позицій описувати різносистемні мови і виявляти їхню (категорій) специфіку вираження в кожній із мов. Заслуга Мещанинова в тому, що він на прикладі поняттєвих категорій показав автономність семантики і синонімічність лексичних і граматичних засобів: лексика та граматика нерідко виконують одні й ті самі функції (певна поняттєва категорія в одній мові може виражатися формально й набувати статусу граматичної категорії, а в іншій — лексичними засобами).

Використана література

  1. Алпатов В. М. История лингвистических учений. — М., 1998. — С 227—265.

  2. Л. А. Булаховский и современное языкознание. — К., 1987.

  3. Зиндер Л. Р., Маслов Ю. С. Л. В. Щерба — лингвист-теоретик и педагог. — Л., 1982.

Loading...

 
 

Цікаве