WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.) - Курсова робота

Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.) - Курсова робота

Повчальними й актуальними для українського сьогодення є думки Пєшковського про значення єдності літературної мови для консолідації нації й роль у цьому процесі шкільного вчителя: "Притягуючи дитину шляхом нормування її мови до національного центру — Москви, шкільний учитель оберігає внутрішню, духовну єдність нації, як солдат на фронті оберігає територіальну єдність її. І наскільки ця охорона ще важливіша від військової, ясно з того, що територіальний розпад не виключає можливості подальшого злиття, а духовний розпад — навіки".

4. Лев Володимирович Щерба

(1880—1944) — видатний теоретик мови, фонетист, лексиколог, лексикограф, граматист і методист. Закінчив у 1898 р. гімназію в Києві, а в 1903 р. — Петербурзький університет. Учень Бо-дуена де Куртене, засновник Санкт-Петербурзької фонологічної школи. Ще до жовтневого перевороту створив у Петербурзькому університеті фонетичну лабораторію.

Свою фонологічну теорію він виклав у працях "Російські голосні в кількісному і якісному відношенні" (1922) і "Фонетика французької мови" (1937). На відміну від Бодуена де Куртене фонему визначав не психологічно, а на основі фонетичних критеріїв як клас близьких за фізичними властивостями (фізичною подібністю) звуків, як звуковий тип, здатний диференціювати слова і їх форми. Так, у російському слові вода [влда] звуки [л] і [а] розглядає як різновиди однієї фонеми <а>. Реально вимовлювані звуки кваліфікує як варіанти (відтінки) фонеми, тобто як те конкретне, в якому реалізується загальне (фонема).

У праці "Про частини мови в російській мові" (1928) Щерба викладає власне розуміння частин мови. Заперечує формальний підхід до визначення частин мови, якого дотримувалася Московська лінгвістична школа: частини мови виділяли за морфологічними ознаками. На його думку, частини мови — не морфологічні і не синтаксичні класи, але їх не можна також виділяти лише на основі семантичного критерію, тобто слід враховувати всі три критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний. Уперше в мовознавстві Щерба виокремлює як частину мови категорію стану (слова типу треба, важко, жаль, рад тощо).

Велику теоретичну цінність має стаття Щерби "Про троякий аспект мовних явищ і про експеримент у мовознавстві" (1931). Замість соссюрівської дихотомії "мова — мовлення" він запропонував трихотомію "мовленнєва діяльність — мовний матеріал — мовна система". Мовленнєва діяльність — це говоріння і слухання; мовний матеріал — "сукупність усього, що говорилося і розумілося", тобто тексти, які є результатом мовленнєвої діяльності; мовна система — слова і граматика, ідеальний опис яких "повинен вичерпувати знання певної мови". Мовна система "не наукова абстракція", а "те, що об'єктивно виявляється в індивідуальних мовленнєвих системах, які виникають під впливом цього мовного матеріалу. Отже, в мовному матеріалі й треба шукати джерело єдності мови всередині суспільної групи".

Таким чином, за Щербою, мовна система виводиться лінгвістами з мовного матеріалу. Таке розуміння системи різко відрізняється від еоссюрівсько-го, згідно з яким мовна система існує в мозку людини. Основне завдання лінгвіста, на думку Щерби, — узагальнення фактів мовлення і виведення з них системи мови, тобто створення словника і граматики, адекватних дійсності, причому слід уникати схематизму і формалізації.

Причини мовних змін Щерба вбачає у зовнішніх чинниках, хоча не ігнорує й внутрішніх: "Інтереси розуміння й говоріння прямо протилежні, й історію мови можна представити як постійне виникнення цих суперечностей та їх подолання".

У цій самій статті Щерба наголошує на важливості експерименту в мовознавчих дослідженнях. Результати аналізу тексту необхідно перевірити експериментально. Експеримент може бути двох видів: звернення до інформанта й експеримент на собі (самоспостереження, інтроспекція). "Індивідуальна мовленнєва система є виявом мовної системи, а тому дослідження першої є пізнанням другої цілком законно і вимагає лише поправки у вигляді порівняльного дослідження низки таких індивідуальних мовних систем". В експерименті велику цінність, на думку Щерби, мають негативні результати: "вони вказують або на неправильність постульованого правила, або на необхідність якихось обмежень, або на те, що правила більше немає, а є тільки факти словника та ін.".

Чимало важливих теоретичних проблем порушує Щерба у праці "Чергові проблеми мовознавства", опублікованій уже посмертно (1945). Він розглядає питання мовних розладів (афазій), мови жестів, двомовності, взаємозв'язків між різними мовними рівнями, розрізнення активної і пасивної граматики та ін. Зокрема, оригінальною є його класифікація двомовності на чисту (друга мова засвоюється природним шляхом, тобто через спілкування з її носіями) і змішану (мова вивчається в школі, де "друга мова засвоюється через першу", тобто коли мовець відштовхується від рідної мови). Змішана двомовність трапляється і в лінгвістичних дослідженнях, де лінгвісти шукають категорії рідної мови в іноземній, що з наукового погляду є недопустимим.

Що стосується розрізнення активної й пасивної граматики, то під ними Щерба розуміє два різні підходи до її вивчення. Пасивною граматикою є такий підхід, коли вчений чи вчитель школи у вивченні граматики йдуть від форми до значення, а активною граматикою, коли йдуть від значення до форми (ставиться запитання, як виражається певна думка). Обидва підходи є важливими, але, на думку Щерби, потрібно ширше використовувати другий.

Починаючи з 60-х років XX ст. лінгвісти прислухалися до порад ученого. Саме такий шлях досліджень (від значення до форми) практикують у генеративній лінгвістиці, в моделі "смисл — текст", у функціональній граматиці (праці О. В. Бондарка, І. Р. Вихованця та ін.).

5. Євген Дмитрович Поливанов

(1891—1938) — один із найвидатніших мовознавців 20 — 30-х років XX ст.^ Це, за висловом відомого письменника і літератора В. Б. Шкловського, геніальна і трагічна постать у радянському мовознавстві. Закінчив Петербурзький університет (був учнем Бодуена де Куртене). Володів японською, китайською, узбецькою, казахською, бухарсько-єврейською, дунганською, корейською, мордовською, чуваською і багатьма європейськими мовами. Брав активну участь у створенні алфавітів для безписемних народів Середньої Азії. Відкрито виступав проти вчення Марра, за що був позбавлений в 1926 р. роботи і змушений виїхати до Середньої Азії. Тоді було заборонено друкувати його праці в Москві та Ленінграді ^J3a його життя надруковано "Лекції зі вступу до мовознавства і загальної фонетики", "Вступ до мовознавства для сходознавчих вищих навчальних закладів" (1928), "Російську граматику в зіставленні з узбецькою мовою" (1933), "Досвід власної методики викладання російської мови" (1935). Окремі його статті вийшли друком у виданнях Празького лінгвістичного осередку. _і

Loading...

 
 

Цікаве