WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мова і мислення - Курсова робота

Мова і мислення - Курсова робота

І чуттєво-образне, і технічне мислення, очевидно, наявні й у вищих тварин (мавп, собак, котів, дельфінів тощо). Доведено, що вищі тварини користуються всіма відомими звичайній (тобто формальній) логіці методами — дедукцією, індукцією, синтезом, аналізом, експериментом, абстрагуванням тощо — аж до утворення родових понять, тобто всіма тими методами, які використовує людина. Вони різняться лише ступенем свого розвитку. Завдяки цьому вищі тварини виявляють здатність до планомірної, навмисної (з передбаченням результатів) діяльності, що й характеризує власне мислення на відміну від суто інстинктивної діяльності нижчих тварин.

Поняттєве мислення притаманне тільки людині. У розумовій діяльності людини всі три типи мислення переплітаються. Як довів І. П. Павлов, звичайне нормальне мислення може протікати лише за безпосередньої участі як першої, так і другої сигнальної системи. У різних людей рівень участі кожної з цих сигнальних систем різний: сигнали другої сигнальної системи можуть і не покривати сигналів першої системи, тобто в свідомості можуть бути наявними образи дійсності, які не осягнеш словом [Павловские среды 1949: 232]. Що ж стосується глухонімих, то вони використовують жести двох типів: одні еквівалентні словам звукової мови, і їхня пальцьова азбука розроблена людьми, які чують. Інші, власне жестові знаки, не зіставляються з одиницями звукової мови. Такий жест може нагадувати позначувану річ (іконічний жест), але може бути зовсім невмотивованим (ієрогліфічний жест). Чим більше невмотивованих жестів, тим складніше перевести їх у слова [Попова 1987: 45].

Про те, що єдність мови і мислення не означає їх тотожності, свідчать і такі факти:

  1. мислення характеризується певною самостійністю: воно може створювати поняття і втілювати їх в образи, які не мають відповідних конкретних предметів і явищ у дійсності (домовик, мавка, русалка тощо);

  2. мова — матеріально-ідеальне явище, тоді як мислення — ідеальне;

  3. мова — явище національне, мислення — інтернаціональне;

  4. будова і закони розвитку думки і мови неоднакові. Якщо основними одиницями мови є фонеми, морфеми, лексеми, словосполучення, речення, то основними одиницями мислення є поняття, судження й умовиводи. Не збігаються логічні й лінгвальні категорії, як, наприклад, поняття і значення слова, речення й судження. Так, зокрема, значення слова не зводиться до поняття, хоча має його передумовою. Поняття — це лише ядро мовного значення. Обсяги значення і поняття перехрещуються, але не збігаються. Значення слова ширше від поняття, поняття глибше від значення слова. Значення може мати різні конотації, тобто емоційно-оцінні й експресивні відтінки. Крім того, існують слова (вигуки), які не передають поняття, а лише емоції. Нарешті, слова та їх значення — категорії національні, тоді як поняття — загальнолюдські.

Щодо співвідношення судження і речення правильною залишається традиційна сентенція, що будь-яке судження є речення, але не кожне речення є судження. Так, зокрема, слова-речення не є судженнями. Структура суджень і речень є різною. У складному реченні може бути декілька суджень. Якщо судження складається з трьох компонентів (суб'єкта, предиката і зв'язки), то в реченні може бути і один член, і два, і більше трьох.

Синтаксичне й актуальне (логічне) членування речення не накладаються одне на одного. Структурні типи речень значно багатші й різноманітніші, ніж логічні судження. До того ж суб'єкт судження не завжди відповідає граматичному підметові, оскільки він може виражатися не тільки підметом, а й додатком (Музика написана композитором) і просто закінченням (Читаю).

Складні зв'язки існують між логічними і граматичними категоріями (пор. граматичну категорію роду і поняттєву категорію статі). Деякі граматичні категорії

відображають не відмінності в об'єктивній дійсності, а різні відношення людини до цієї дійсності (категорія стану, модальності, способу). Граматичні категорії в різних мовах не збігаються (вид, відмінок тощо).

Як бачимо, між категоріями мови і логіки немає повного паралелізму, але немає й розриву. О. Єсперсен писав: "Установити всі ці синтаксичні поняття і категорії можна не виходячи за межі граматики. Однак як тільки ми запитуємо, що ці категорії і поняття відображають, тут же зі сфери мови потрапляємо у сферу зовнішнього світу або у сферу мислення" [Есперсен 1958: 56]. Далі це положення Єсперсен розкриває на прикладах категорій числа і часу. На думку вченого, "відповідність між зовнішніми і граматичними категоріями ніколи не буває повною; всюди ми знаходимо дуже дивні і несподівані перехрещення і взаємоперетини" [Есперсен 1958: 57].

Говорячи про зв'язок мови і мислення, потрібно звернути увагу на їх генетичний аспект. У генетичному плані виникнення мислення передує появі звукової мови як в онтогенезі (в історії окремої особи), так і в філогенезі (в історії виду).

Отже, мова і мислення єдині, але не тотожні; вони нерозривні, але не злиті в одне, певною мірою автономні і мають свої специфічні риси, які вимагають спеціального вивчення.

2. Психофізичні основи зв'язку мови і мислення. Внутрішнє

мовлення і мислення

Центри, що керують мовленнєвою діяльністю людини, розташовані в мозковій корі лівої півкулі. Залежно від специфіки розумової діяльності людини її мислення може протікати в різних зонах кори головного мозку. Так, зокрема, з правою півкулею пов'язане чуттєво-образне, конкретне мислення, а з лівою, де розташовані мовленнєві зони, — абстрактне мислення. У задніх відділах великих півкуль здійснюється приймання, перероблення і зберігання інформації.

Зона Брока, яка знаходиться в задньому відділі нижньої лобної звивини, керує усним мовленням. Зона Верніке, що розташована в першій висковій звивині, забезпечує сприйняття й розуміння усного мовлення. Тім'яно-потилична частина лівої півкулі керує логіко-граматичними зв'язками мови, забезпечує дотримання семантики мовлення.

Пошкодження певних центрів мозку, пов'язаних з мовленнєвою діяльністю, призводить до мовленнєвих розладів, які називають афазією. Залежно від того, яка зона головного мозку ушкоджена, розрізняють такі види афазії:

  1. моторна, що полягає в утраті здатності виражати думку в усній формі. Моторна афазія пов'язана з ушкодженням зони Брока;

  2. сенсорна, яка полягає в утраті здатності розуміти усне мовлення; зумовлюється ушкодженням зони Верніке;

  3. динамічна, що виявляється в утраті здатності зв'язного мовлення, головним чином у порушенні граматичних зв'язків; спричиняється ушкодженням лобних доль лівої півкулі;

  4. семантична, яка виражається в утраті здатності знаходити в пам'яті потрібні слова для називання знайомих предметів, пов'язана з ушкодженням тім'яно-потиличної ділянки лівої півкулі.

Дослідження різних форм афазії (в чистому вигляді вони трапляються рідко) засвідчують, що мисленнєва і мовленнєва діяльності людини перебувають у складних і водночас нежорстких зв'язках. Науку, що вивчає взаємозалежність стану мовлення від стану різних ділянок мозкової кори, називають нейролінгвістикою.

Важливою підмогою в розкритті механізму мислення є внутрішнє мовлення. Дослідження М. І. Жинкіна і А. Н. Соколова показали, що внутрішнє мовлення буває двох типів: 1) беззвучне вимовляння (органи мовлення рухаються, однак звук відсутній) і 2) зредуковане, максимально скорочене фрагментарне мовлення (мовлення майже без слів). Якщо перший тип легко перекладається на зовнішнє мовлення, то другий тип такій трансформації не піддається. Озвучене внутрішнє мовлення другого типу залишилось би не зрозумілим для співбесідників.

Loading...

 
 

Цікаве