WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Лінгвістичні напрямки наприкінці XIX — на початку XX ст. - Курсова робота

Лінгвістичні напрямки наприкінці XIX — на початку XX ст. - Курсова робота

Реферат на тему

Лінгвістичні напрямки наприкінці XIX — на початку XX ст.

ПЛАН

1. Школа "слів і речей"

2. Школа естетичного ідеалізму

3. Неолінгвістика

4. Використана література.

1. Школа "слів і речей"

Одним із перших напрямів, що намагався цілком порвати з традиціями молодограматиків, була Школа "слів і речей".

Школа "слів і речей" мовознавчий напрям, який висунув принципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Сформувалась вона в 1909 p., коли став виходити в Гейдельберзі журнал "Слова і речі", видавцями якого були мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейєр-Любке, Й. Мі-ккола, Р. Мух і літературознавець М. Мурко, звідки й назва цієї школи. Правда, ще в 1904—1907 pp. Мерінгер опублікував у журналі "Індогерманські дослідження" велику розвідку "Слова і речі".

Школа поставила перед собою завдання: замість абстрактної "історії звуків" молодограматиків вивчати історію слів, залучаючи не тільки лінгвістичний аналіз, а й історію названої словом речі. Як зазначав Г. Шу-хардт, "прогрес як в одній, так і в іншій галузі може бути досягнутий лише за умови, що дослідження речей і дослідження слів будуть іти разом". На противагу молодограматикам, які вивчали фонетику й морфологію і майже не торкалися семантики, Школа "слів і речей" зосереджує увагу на семантиці слів, на розвитку та зміні їхніх значень.

Одним із засновників Школи "слів і речей" вважають мовознавця Туго Шухардта (1842—1927) — професора Віденського університету. Він багато праць присвятив найрізноманітнішим мовам (слов'янським, кельтським, угорській, баскській, кавказьким, хамітським, креольським), хоча найбільше його цікавили романські мови.

Шухардт був сильним критиком (підмітив усі слабкі місця в концепції молодограматиків), однак він не створив власної теорії, хоча закликав мовознавців не боятись, як молодограматики, узагальнень: "До справжньої науки не можна підходити з улюбленим "пе supra crepidam" (не вище черевика; з лат. Sutor, пе supracrepidam"Шевче, [суди] не вище черевика").

У своїх працях із лексичної семантики (програмною серед них є "Речі та слова", опублікована в 1912 р.) він намагався знайти закономірності розвитку семантичної системи мови, для чого передусім, за його переконанням, необхідно створити історію слів-речей. Під річчю розуміє і предмети, і дії, і стани; істоти й неістоти реального і нереального світу. Між річчю і словом, на його думку, перебуває уявлення, однак між історією речей та історією слів існує повний паралелізм. Це твердження не заважає йому зробити абсолютно правильні висновки про співвідношення історії позначення і значення: 1) річ може змінюватися при незмінності позначення; 2) річ залишається незмінною, але змінюється позначення.

Примат семантики над фонетикою Шухардт переніс і на етимологічні дослідження. Якщо в молодограматиків етимологія ґрунтувалася на аналізі звукової форми за допомогою звукових законів, то Шухардт змістив акцент на семантичну площину, вважаючи, що етимологія слова може бути встановлена семантично, навіть якщо його фонетична історія не піддається з'ясуванню.

Шухардт розвинув методику дослідження історичної лексичної семантики. Його праці вплинули на виокремлення в мовознавстві особливої галузі — онома-сіології (науки про назви), яка, зокрема, вивчає принципи й закономірності позначення предметів і понять. Вони також сприяли обґрунтуванню завдань і методів вивчення словникового складу за предметними групами, укладанню ідеографічних словників (не без впливу ідей Шухардта Францом Дорнзайфом було створено "Німецький словниковий склад за предметними групами", виданий у 1932 p.).

Шухардт висунув і низку загальнотеоретичних положень. Зокрема, він, на відміну від мовного індивідуалізму молодограматиків, наголошував на суспільному характері мови. З цих позицій критикує молодограматичне вчення про звукові закони: "Фонетичні закони і соціальний характер мови несумісні одне з одним". Крім цього, він зазначає, що фонетичні закони визначалися дедуктивно. Якщо ж підійти до цього питання індуктивно, то не можна вивести закони, які не знають винятків. Коли за фонетичними законами визнати абсолютний характер, то поняття "виняток" втрачає сенс. До чинників, які заперечують строгість законів, крім аналогії, належить явище субстрату.

Причиною мовного розвитку Шухардт уважав мовне змішування (схрещування). Поняття схрещування мов у нього стало методологічним принципом. Очевидним є вплив теорії хвиль Й. Шмідта, яка у Шухардта трансформувалася в теорію "мовної безперервності". У мовах постійно має місце процес географічного вирівнювання. Тому немає чітких меж між діалектами і мовами, а є поступовий перехід однієї мови в іншу. Це положення згодом стало провідним у французькій школі лінгвогеографії. У зв'язку з цим Шухардт критикує теорію родовідного дерева й стверджує, що строго генеалогічна класифікація мов взагалі неможлива. Виходячи з концепції схрещування мов, можна припускати, що одна й та сама мова може мати кілька предків. Оскільки змішування зближує різні мови, то "спорідненими" є всі мови світу. Це дає підстави для порівняльних досліджень неспоріднених мов. Подібність мовних структур та однорідність розвитку різних мов зумовлені ще і спільністю психічної природи людей.

Отже, лінгвістична спадщина Шухардта і всієї Школи "слів і речей" є неоднорідною і нерівноцінною. Позитивним у ній є новий підхід до вивчення мови, опра-цювання нових методик її опису, що вплинуло на зародження лінгвістичної географії та соціологічного напряму в мовознавстві. Однак відмова від поняття закону загалом без заміни його чимсь іншим негативно впливала на методику порівняльно-історичних досліджень, оскільки позбавляла компаративіста чітких критеріїв.

2. Школа естетичного ідеалізму

На початку XX ст. виникла нова течія в мовознавстві, яка отримала назву "Школа естетичного ідеалізму".

Школа естетичного ідеалізму мовознавчий напрям, представники якого виступали із критикою молодограматизму з позицій так званої естетичної філософії мови і розглядали мову як творчу діяльність індивіда.

Естетичною названа тому, що естетика в цій школі оголошена "альфою і омегою" мовознавства, а ідеалістами йменували себе самі представники цієї мовознавчої течії.

Засновником Школи естетичного ідеалізму є німецький учений Карл Фосслер (1872—1949) — професор Мюнхенського університету, знавець романських мов і літератур, автор досліджень творчості Жана Расіна, Жана Лафонтена, Фелікса Лопе де Беги, Аліг'єрі Данте та ін.

Найвизначнішими мовознавчими працями Фоссле-ра є "Позитивізм й ідеалізм у мовознавстві" (опублікована в 1904 p., вважається його програмним дослідженням), "Мова як творчість і як розвиток" (1905), "Дух і культура в мові" (1925), "Культура і мова Франції" (1923; тут автор застосовує свої теоретичні принципи до дослідження історії конкретної мови).

Лінгвістична концепція Фосслера ґрунтується на філософії мови Гумбольдта, поглядах італійського філософа й естетика Бенедетто Кроче й ідеалістичній філософії Гегеля.

Фосслер виступив із різкою критикою молодограматизму. Молодограматиків він називає позитивістами, а представників своєї школи (Е. Лерха, Л. Шпіт-цера, X. Харцфельда, X. Райнфельдера, В. Клемперера та ін.) — ідеалістами. Учений зазначає, що під цими термінами слід розуміти не різні філософські системи, а два напрями в методах пізнання. Ідеалізм як творче, на його думку, начало протиставляється механіцизму (позитивізму) як науковій задубілості й обмеженості. Якщо позитивісти — це вчені, які найближчою метою вважають точний опис наявних фактів, то ідеалісти прагнуть до встановлення причинового зв'язку між явищами, тобто є діалектиками. Ученому, на думку Фоссле-ра, не можна обмежуватися описом фактів. Він мусить розв'язувати важливі проблеми, порушені Гумбольдтом.

Фосслер вважає мовознавство історичною наукою. Услід за Гумбольдтом мову визначає як "вираження духа". Закони розвитку мови пропонує вивчати не автономно, а як вияв "діяльності духа", що знаходить своє вираження в мовній експресії. Тому мовознавець повинен досліджувати механізм мовної експресії. Фосслер, як і Гумбольдт, розглядає проблему причин мовного розвитку і творчого характеру мови. Однак деякі положення Гумбольдта гіпертрофуються, внаслідок чого концепція мови стає однобічною, звуженою.

Ще одним складником фосслерівської концепції стало вчення італійського естетика й філософа Бенедетто Кроче (1866—1952), який у своїй праці "Естетика як наука про вираження і як загальна лінгвістика" (1902) висловив такі думки: 1) мовленнєвий акт є творчим актом, що зближує мову з мистецтвом; 2) мовознавство й естетика мають один і той самий об'єкт дослідження, тому філософія мови і філософія мистецтва — одне й те саме; 3) лінгвістика є складовою частиною загальної естетики; 4) лінгвістика, як і естетика, не має нічого спільного з логічним пізнанням і повинна ґрунтуватися на інтуїтивному пізнанні.

Відштовхуючись від цих положень Кроче, Фосслер стверджує, що нове мовознавство повинно забезпечити суто естетичний і естетико-історичний розгляд мови. Як і Кроче, основною функцією мови він вважає естетичну і закликає саме з цього погляду вивчати мову. До того ж, на його думку, насамперед слід досліджувати творчий акт індивіда, тобто говоріння, бо "будь-яка зміна й розвиток мови в кінцевому підсумку є продуктом смаку або естетичного чуття мовця" і "сама можливість і сам факт здійснення такої зміни зумовлені глибоко прихованим, майже непомітним естетичним механізмом".

Мовні цінності, наголошує Фосслер, творять вибрані особистості. Як шедеври мистецтва створюються окремими людьми (Данте, Шекспір, Гете, Рафаель тощо), так і кожен мовний вираз створений індивідом. Отже, "за своєю суттю будь-який мовний вираз є індивідуально-духовною творчістю, а мова загалом — виявом національного характеру через геніальну особистість". Правда, тут же Фосслер зауважує, що розвиток мови проходить через індивідуальну мовну творчість за умови, коли інші індивіди її сприймуть. Саме в цьому розумінні мова стає "колективною творчістю". Отже, у процесі розвитку мови діють дві сили: творча особистість й інертна маса, яка наслідує й повторює створене особистістю, приймає або відхиляє новації, вживає, зберігає й поширює їх.

Loading...

 
 

Цікаве