WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Зародження порівняльно-історичного мовознавства - Курсова робота

Зародження порівняльно-історичного мовознавства - Курсова робота

Реферат на тему

Зародження порівняльно-історичного мовознавства

ПЛАН

  1. Передвісники порівняльно-історичного мовознавства

  2. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства

  3. Лінгвістичні погляди Вільгельма фон Гумбольдта

  4. Використана література

Поступове накопичення протягом XVI—XVIII ст. багатого фактичного матеріалу різноманітних мов створило передумови для пошуків нових методів лінгвістичних досліджень. У мовознавстві утверджуються принципи порівняння мов й історичного підходу до їх вивчення, що зумовило виникнення нової наукової парадигми — порівняльно-історичного мовознавства.

Порівняльно-історичне мовознавство — один з основних напрямів лінгвістики, головною метою якого є вивчення споріднених мов з допомогою порівняльно-історичного методу.

1. Передвісники порівняльно-історичного мовознавства

Новий напрям у мовознавстві ніколи не виникає спонтанно. Окремі ідеї, які лягають у його основу, можуть мати довгу історію, тривалий час "носитися в повітрі", визрівати. Не є винятком і порівняльно-історичне мовознавство. Ще на початку XIV ст. італійський письменник Аліг'єрі Данте (1265—1321) у трактаті "Про народне красномовство" (1307—1308) писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. У XVI ст. з'являється праця французького вченого Гівельма Постеллуса (1510—1581) "Про спорідненість мов". Про подібність мов ідеться й у "Розправі про європейські мови" Юлія-Цезаря Скалігера (1484—1558). У XVII ст. уже сформувалось уявлення про спорідненість семітських (Етьєн Гішар, Йов Лудольф), германських (Ламберт Кате), романських (Франсуа Ренуар), слов'янських (Юрій Крижанич) мов. Особливе значення для порівняльного вивчення мов мали видані Пилипом-Юханом фон Страленбергом у 1730 р. порівняльні таблиці мов Північної Європи і Північного Кавказу, завдяки чому було створено класифікацію уральських та алтайських мов, що також сприяло формуванню порівняльного мовознавства. Вагома роль у цьому процесі належить зібранням лексики різних мов, представленим у "Порівняльних словниках усіх мов та наріч" (1787— 1789) Петра Палласа й "Мітрідаті" (1806—1817) Йогана-Кристофа Аделунга та Йогана-Северина Фатера, що давало змогу виділити спільну лексику мов, класифікувати мови за спорідненістю і передбачало порівняння мов.

Ідея історичного вивчення мов виразно проступає у праці німецького мовознавця Йогана-Готфріда Гердера (1774—1803) "Дослідження про походження мови" (опублікована в 1772 p.), де висловлено думку, що мова пов'язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають, що ця думка є підступом до майбутнього історичного мовознавства.

Однак справжнім поштовхом для зародження порівняльно-історичного мовознавства, яке передбачає синтез порівняльного та історичного дослідження мов, стало ознайомлення із санскритом. Перші відомості про санскрит у Європу стали надходити вже в XVI ст. (листи з Індії італійця Філіппо Сассеті, який прожив у Індії з 1583 до 1588 p.). Однак детальне ознайомлення із санскритом почалось наприкінці XVIII ст. завдяки працям англійця Ульяма Джонса (1746—1794), який багато років прожив у Індії і вивчав індійську культуру. У 1786 р. він виступив у Королівському азіатському товаристві (його нерідко називають Інститутом східних культур) у Калькутті з доповіддю, в якій звернув увагу на регулярний збіг між формами санскриту і латинської, грецької та англійської мов. На його думку, така велика кількість подібних збігів не може бути випадковістю, а, навпаки, є свідченням походження цих мов від одного спільного предка (прамови). Оскільки санскрит серед названих мов — найстаріша мова, то, за твердженням Джонса, він і є цією прамовою.

Це знамените відкриття Джонса в 1808 р. підтвердив німецький учений Фрідріх фон Шлегель (1772— 1829) у розвідці "Про мову і мудрість індійців". Він довів близькість санскриту до латинської, грецької, німецької та перської мов як за лексичним складом, так і за граматичною структурою. Важливим є те, що Шлегель уперше не тільки наголошував на ролі граматичних елементів для встановлення мовної спорідненості, а й вказував на методологічну важливість порівняння форм дієвідмінювання. Як і Джоне, він уважав санскрит найдавнішою мовою, що нібито є прамовою розглянутих у його праці мов. Основною ідеєю цієї праці є думка про необхідність порівняльного дослідження мов. Уперше в мовознавстві тут вжито термін порівняльна граматика.

Сассеті, Джоне і Шлегель є лише передвісниками порівняльно-історичного мовознавства. Основи порівняльно-історичного мовознавства було закладено в першій половині XIX ст.

2. Основоположники порівняльно-історичного мовознавства

Основоположниками порівняльно-історичного мовознавства вважають німецьких учених Ф. Боппа, Я. Грім-ма, датчанина Р. Раска і росіянина О. Востокова. У 1816 р. опубліковано працю Франца Боппа (1791—1867) "Про систему дієвідмінювання санскритської мови у порівнянні з такою грецької, латинської, перської та германської мов", яка заклала підвалини порівняльно-історичного методу. У цій праці Бопп доводить спорідненість санскриту з переліченими мовами. Його заслугою є те, що він уперше розробив загальну теорію порівняльно-історичного дослідження мов на основі порівняння закінчень дієслів і дійшов висновку про систему їх відповідників у різних мовах. Учений вважав, що на основі порівняння фактів живих і мертвих мов можна встановити їх первісний стан. Виводячи праформи, він пояснював явища однієї мови за допомогою фактів іншої. Це було новим у методології лінгвістичних досліджень. Свій метод Бопп апробував на матеріалі 45 залучених до дослідження мов. Він увів у лінгвістичний обіг поняття звукового закону і термін індоєвропейські мови (його попередники вживали термін індогерманські мови).

Видатний швейцарський мовознавець Ф. де Соссюр так оцінив внесок Ф. Боппа до скарбниці світової лінгвістики: "Заслуга Боппа полягає не в тому, що він відкрив спорідненість санскриту з деякими мовами Європи й Азії, а в тому, що він зрозумів можливість побудови самостійної науки, предметом якої є відношення споріднених мов між собою. Аналіз однієї мови на основі іншої, пояснення форм однієї мови формами іншої — ось що було нового в роботі Боппа" [Соссюр 1977: 40]. А французький мовознавець А. Мейє писав: "Бопп відкрив порівняльну граматику в пошуках індоєвропейської прамови подібно до Колумба, який відкрив Америку в пошуках шляху до Індії".

У 1818 р. вийшла праця датського мовознавця Расмуса Раска (1787—1832) "Дослідження в галузі давньопівнічної мови, або Походження ісландської мови". У ній Раск доводить наявність споріднених зв'язків між ісландською, грецькою, латинською і балто-слов'янськими мовами та відсутність будь-яких ознак спорідненості між ісландською і такими мовами, як гренландська, баскська, фінська. Що стосується використання матеріалу для порівняльно-історичних досліджень, то Раск указав на ненадійність лексичних відповідників, тому, на його думку, слід довіряти граматиці: у процесі взаємодії мов лексика може запозичуватися, тоді як відмінкові форми і форми дієвідмінювання не запозичуються, а втрачаються. Звукові зміни в морфемах мають закономірний характер, через що фонетичні відповідники у споріднених мовах є регулярними. Для порівняльно-історичних досліджень можна використовувати лише ту лексику, яка служить для позначення найнеобхідніших понять.

Усі індоєвропейські мови, на думку Раска, походять від мертвої і незафіксованої фракійської мови, сліди якої зберегла давньогрецька мова. її й слід розглядати як реального предка індоєвропейських мов.

У 1819 р. з'явився перший том (із чотирьох) "Німецької граматики" Якоба Грімма (1785—1865). Зміст книжки виходить далеко за межі її назви. Насправді це перша порівняльно-історична граматика германських мов. У ній автор акцентує на історичному підході до вивчення споріднених мов і ретельно описує граматичні форми германських мов та діалектів у їх історичному розвитку, починаючи з найдавніших писемних пам'яток. Грімм першим сформулював конкретні закони звукових змін у мові, в тому числі відкрив закон пересунення приголосних, за яким система зімкнених приголосних усіх германських мов змістилась на один ступінь: індоєвропейські [bh], [dh], [gh] змінились у германських мовах у [b], [d], [g]; індоєвропейські [b], [d], [g] — в германські [р], [t], [k], а індоєвропейські [р], [t], [k] — в германські [f], [th], [h] (пор. лат. pater — нім. Vater, лат. cornu — нім. Horn, лат. duo — нім. zwei (із twei; див. англ. two). Це був перший зразок фонетичних законів, які є загальновизнаними в сучасній лінгвістиці. "Німецька граматика" Грімма мала помітний вплив на написання історії окремих індоєвропейських мов.

Loading...

 
 

Цікаве