WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики - Курсова робота

Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики - Курсова робота

Реферат на тему

Американський структуралізм (дескриптивізм) та Генеративізм – історичні течії лінгвістики

План

  1. Американський структуралізм (дескриптивізм)

  2. Генеративізм

  3. Використана література

1. Американський структуралізм (дескриптивізм)

На відміну від Празького лінгвістичного осередку і глосематики американський структуралізм не є прямим продовженням запропонованих Соссюром теоретичних положень.

Американський структуралізм, або дескриптивізм (від англ. descriptive "описовий"), — мовознавчий напрям, для якого характерний формальний підхід до вивчення мовних фактів (сполучуваність одиниць, їх місце в мовленні стосовно інших одиниць тощо).

Виник у 30-ті роки XX ст. і розвивався до 50-х років. Між ним і європейськими школами структуралізму існують відмінності, що зумовлено специфікою суспільно-історичних, філософських і мовних умов розвитку мовознавчої науки в США: поширенням філософій неопозитивізму, прагматизму та біхевіоризму, актуальністю проблем, пов'язаних із вивченням туземних мов американських індіанців і різнорідних етнічних груп іммігрантів. Можна стверджувати, що це відгалуження структуралізму виникло з суто практичних потреб. Згодом, переносячи свої методи на вивчення англійської та інших індоєвропейських мов, мов семітської і тюркської родин, дескриптивна лінгвістика прагнула зберегти свою практичну спрямованість, передусім зв'язок із методикою викладання мов.

Зародження дескриптивізму пов'язане з іменем відомого антрополога і лінгвіста Франца Боаса (1858— 1942). Він довів непридатність опрацьованих на матеріалі індоєвропейських мов методів і принципів для дослідження індіанських мов. Це пов'язано з тим, що цим мовам властиві інші мовні категорії і до них не можна застосувати порівняльно-історичний метод, бо вони "не мають історії", тобто зафіксованих у писемних пам'ятках попередніх етапів свого розвитку. Саме цим зумовлено те, що, по-перше, ці мови можна вивчати тільки на синхронному зрізі, і, по-друге, потрібно створити такі об'єктивні методи їх опису, які б ґрунтувалися на суто зовнішніх, формальних ознаках.

Ідеї Боаса розвинули у двох різних напрямах його учні Едуард Сепір (1884—1939) і Леонард Блумфільд (1887—1949). Сепір зосередив свою увагу на вивченні мови у зв'язку з культурою і таким чином заклав основи етнолінгвістики, а Блумфільд обґрунтував принципи "механістичної лінгвістики", яка розчленовує процес мовного спілкування на ряд стимулів і реакцій (мову розумів як різновид поведінки людини і її вивчення орієнтував на положення біхевіоризму — панівної на той час школи в американській психології, яка вважала предметом психології не свідомість, а поведінку як сукупність реакцій на певні стимули). Блумфільд також сформулював у дусі біхевіористської психології теоретичні положення синхронічного опису мови і запропонував дескриптивний метод.

Дескриптивна лінгвістика не була однорідною течією. У ній чітко виокремлювались дві школи: єльська (Л. Блумфільд, Б. Блок, Дж.-Л. Трейджер, 3. Харріс, Ч. Хоккет та ін.), яка досліджувала лише проблему структури мови, і анн-арборська (Мічиганський університет), яку цікавила ширша проблематика, зокрема значення мовних одиниць (ця школа зближувалася з етнолінгвістикою). Представники — Ч.-К. Фріз, К.-Л. Пайк, Ю.-А. Найда та ін.

Мовознавці єльської школи зосереджували свою увагу на описі зовнішніх формальних елементів структури мови, уникаючи всього, що має якийсь стосунок до логіки, психології та інших дисциплін. Вони розробляли не загальну теорію мови, а лише методи синхронного опису мови. Так, скажімо, Трейджер усе, що стосується наукового вивчення мови, визначив як макролінгвістику, яка в свою чергу поділяється на пралінгвістику, мікролінг-вістику і металінгвістику. Пралінгвістика вивчає проблеми експериментальної фонетики (акустичні й артикуляційні властивості звуків) і частково психологію мовлення. Мікролінгвістика — це власне лінгвістика, яка є основним об'єктом дослідження дескриптивістів. Металінгвістика вивчає значення мовних знаків, що не належить до власне лінгвістичних явищ, а входить, за Блумфільдом, до "фізіологічної сфери стимулів і реакцій". Дескриптивісти єльської школи свідомо відмежувалися від значення. Пояснення мовних явищ через категорії мислення і психіки людини Блумфільд назвав менталізмом (від лат. mentalis "мисленнєвий") і вважав його головною перешкодою перетворення лінгвістики на точну науку. Метою дескриптивістів є індуктивне встановлення на основі текстів мовної системи як сукупності деяких одиниць і правил їх розташування.

Загальний метод дескриптивістів ґрунтується на структурних властивостях мови, які можуть бути виражені в абстрактних термінах і поняттях. Звідси їх прагнення до формалізації опису, до репрезентації його у вигляді суворої й лаконічної системи постулатів і визначень, запозичених із математики й математичної логіки.

Основними методиками дослідження мови дескрип-тивістами є дистрибутивна й безпосередніх складників (див. розділ "Методи мовознавства"). Очевидною є фетишизація дистрибутивної методики. Дистрибуція (сукупність усіх оточень елемента, в якому він трапляється), за Блумфільдом, — це єдина мовна універсалія (інші мовні універсали він не визнавав). Харріс у праці "Метод у структуральній лінгвістиці" (1948) наголошує: "Головною метою дослідження в дескриптивній лінгвістиці, а разом із тим і єдине відношення, яке буде розглядатися в цій праці, є відношення порядку розташування (аранжування) або розподілу (дистрибуція) в процесі мовлення окремих її частин чи ознак стосовно один одного".

Американські структуралісти детально опрацювали методику дистрибутивного аналізу, визначили його рівні та сфери застосування. Найуспішніше ця методика "спрацьовувала" у застосовуванні до тих елементів мовної системи, які не мають плану змісту (значення), тобто до одиниць фонетичної системи. Однак дескрип-тивісти проголосили ізоморфізм дистрибутивної методики, тобто придатність її застосування до всіх мовних рівнів. Суть цієї методики зводилася до таких процедур:

  1. членування тексту на мінімальні для певного рівня одиниці (фони, морфи), встановлення їх дистрибуції і визначення на цій основі структурних одиниць мови (фонем, морфем) з алофонів і аломорфів;

  2. встановлення дистрибуції структурних одиниць і об'єднання їх у дистрибутивні класи;

  3. побудова моделей мови на певному рівні її структури;

  4. побудова загальної моделі структури мови, яка б відображала взаємодію всіх рівнів.

Дескриптивісти створили вчення про різні типи дистрибуції, сформували загальні принципи ототожнення варіантів мовних одиниць. Вони вважали, що можна повністю описати мову виключно на основі дистрибуції. Ними описано фонологічні системи багатьох мов, досліджено суперсегментні явища (тон, наголос, явища стику). Жоден структурний напрям не залишив стільки фонологічних описів мов світу, як дескриптивізм. Створено чимало праць і з морфології. Описано різні типи морфем, причому поняття морфеми розширено внаслідок виокремлення суперсегментних, злитих, заперечних та інших морфем. Особливо цінними працями з морфології багатьох мов є студії Найди, Грінберга, Харріса, Хоккета, Гарвіна, Вьогліна. Якщо традиційна морфологія йшла від слова, то дескриптивна — від морфеми.

Дескриптивісти слово як основну одиницю мови не виділяли і трактували його як ланцюжок морфем. Синтаксис розглядали як продовження морфології: конструкції описували через морфеми, що до них належали, як лінійну модель, що складається з ядра й ад'юнктів (праці Фріза, Харріса, Найди). У синтаксичних дослідженнях, крім дистрибутивної методики, використовували аналіз за безпосередніми складниками (праці Чет-мена). Одиниці, більші за речення, не розглядали, бо вважали, що вони знаходяться за межами структури мови. Винятком було дослідження Харріса "Аналіз дискурсу" (1952).

Детальний опис дескриптивної методики дано в підручнику Г. Глісона "Вступ до дескриптивної лінгвістики" (1955). Процедуру формалізації опису мови найповніше викладено у праці Харріса "Метод у структуральній лінгвістиці", яку опубліковано в 1951 р. (у 1961 р. цю книжку перевидано під назвою "Структурна лінгвістика"). Вона підсумовує розвиток дескриптивної лінгвістики.

Дескриптивісти значно збагатили метамову лінгвістики, створили чимало нових термінів, які відображали специфічні риси їх наукової парадигми. Новим для мовознавства було введення тріад термінів для позначення одиниць мовлення, одиниць мови та їх варіантів (фон — фонема — алофон, морф — морфема — аломорф та ін.). Метаапарат дескриптивістів вичерпно представлено у "Словнику американської лінгвістичної термінології" Е.-П. Хемпа (1957).

Отже, американські дескриптивісти розвинули методику лінгвістичних досліджень, стали активно застосовувати математичні методи, що об'єктивізувало результати дослідження й наблизило лінгвістику до точних наук. Водночас вони звузили лінгвістичну проблематику. Уже в 60-ті роки XX ст. Н. Хомський, який був одним із структуралістів, та його прибічники довели неспроможність дескриптивізму вирішити багато теоретичних і практичних завдань. Прийоми сегментації й дистрибуції були корисні на певних етапах фонологічного й морфологічного аналізу, однак для розв'язання інших проблем мало що давали. Спрощене розуміння мови, перебільшення значення дистрибутивного аспекту мови, ігнорування соціально-історичних умов функціонування мови і людського чинника взагалі призвели на початку 60-х років до кризи дескриптивної лінгвістики. Однак методичні прийоми дескриптивістів не втратили свого значення донині.

2. Генеративізм

У другій половині 60-х років виникає трансформаційна й породжувальна граматика й дескриптивізм поступається генеративізму.

Генеративізм (від англ. to generate "породжувати"), або породжувальна лінгвістика, — напрям у мовознавстві, який характеризується проголошенням пріоритету дедуктивного підходу до вивчення мови над індуктивним, інтерпретацією мови як феномену психіки людини й опрацюванням формальних моделей процесів породження мовних конструкцій.

Основоположником генеративізму є американський мовознавець (родоводом з України) Ноам Хомський1 (нар. 1928 p.). Був учнем дескриптивіста 3. Харріса і починав свою наукову діяльність як дескриптивіст. сам Харріс відчував обмеженість методики дистрибуції й аналізу за безпосередніми складниками, тому разом із Хомським почав опрацьовувати методику трансформаційного аналізу. У ключі трансформаційної граматики Хомський написав свою першу книжку "Синтаксичні структури" (1957). У ній автор багато в чому вийшов за межі дескриптивізму, виклавши ідеї, які стали підґрунтям нової лінгвістичної парадигми. Науковці вважають, що часом зародження генеративізму є саме 1957 рік — рік виходу "Синтаксичних структур". Новим у цій книжці було звернення дослідника до синтаксису (дескриптивісти синтаксис не вивчали), прагнення створити загальну теорію мови, врахування в дослідженнях інтуїції носія мови. Завдання мовознавства Хомський вбачав у моделюванні діяльності мовця.

Loading...

 
 

Цікаве