WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Використання краєзнавчого матеріалу як мотиваційного засобу у навчанні французької мови - Курсова робота

Використання краєзнавчого матеріалу як мотиваційного засобу у навчанні французької мови - Курсова робота

Так, природа та плавні херсонського Дніпра набувають особливої краси від усвідомлення, що саме в цій місцевості в давні часи проживали славетні та войовничі племена скіфів та кіммерійців, що саме тут проходило будівництво Причорноморського флоту під керівництвом Суворова, що саме цими пейзажами любувалися очі Пушкіна, Шевченка, що Чічіков був саме поміщиком із Херсонської губернії, що саме тут творив Володимир Маяковський та саме Херсон став батьківщиною футуризму.

Краєзнавство вносить в оточення людини високий ступінь духовності, без якої людина не може осмисленно існувати.

Але, так чи інак, прогулюючись вулицями нашого міста, ми можемо спостерігати занедбані руїни будівель, що були у витоків заснування Херсону. Багато будинків просто ідуть під знос, що виправдовується їх неналежним виглядом, який, на мою думку, став результатом нашого байдужого відношення. Ми не зберігаємо старину не тому, що її багато, не тому, що серед нас мало цінувальників краси минулого, мало патриотів, що люблять рідну історію та рідне мистецтво, а тому, що дуже поспішаємо, дуже чекаємо на негайну "віддачу", не віруємо у повільних лікарів душі.

Особливе виховне значення мають меморіальні міста – міста боїв, садиби письменників, художників, вчених, їх квартири, їх улюбленні пейзажі. Їх зовсім не так багато, як здається. І ті, що є, оточуються любов'ю місцевих ентузіастів, добровільних музейних робітників.

Треба пам'ятати, що музеї – це не тільки сховища картин та пам'ятников, не тільки місця для туристів. Перш за все, це місця наукової праці та виховні центри для молодшого населення.

Між тим, виховання естетичного смаку невід'ємно пов'язано з вихованням моральним. А справжнє зберігання не може здійснюватися без вивчення; а вивчення не може здійснюватися без наукових конференцій, іноді широкої тематики, тому що немає пам'ятників "місцевого значення". Усі музейні центри належать всій країні. Виховання учнів проходить в школах, виховання студентів – в вищих навчальних закладах; виховання ж й учнів, й студентів, й дорослих поколінь – в музеях, художніх галереях, меморіальних квартирах та будинках.

Людина живе не тільки у природньому середовищі, але і в середі, що створена культурою його предків та нею самою. Збереження культурного середовища – задача не менш важливіша, ніж збереження оточуючого середовища. Якщо природа необхідна людині для її біологічного життя, то культурне середовище не менш необхідне для її духовного життя, морального життя, для її духовної осідлості, для її відданості рідним місцям, слідування заповітам предків, для її моральної самодисципліни та соціальності. Між тим, питання про моральну екологію не тільки не вивчається, але й не сформульоване належним чином. Вивчаються окремі види культури та залишки культурного минулого, питання реставрації пам'ятників та їхнього збереження, але не вивчається моральне значення та вплив на людину всієї культурної середи в цілому, її впиваюча сила.

Таким чином, дуже важливе значення відіграє впровадження регіонального компоненту на уроках у середній школі, тому що факт впливу на дітей навколишнього культурного середовища не підлягає ні якому сумніву. Вулиці, майданчики, канали, окремі будинким, парки нагадують про минуле та підказують майбутнє. Ненав'язливо та ненаполегливо входять враження минулого до духовного світу учнів, і вони з відкритою душею потрапляють у минуле. Вони вчаться поваги до предків та пам'ятають про те, що, в свою чергу, треба буде для їх нащадків. Минуле та майбутнє стають своїми для дітей. Вони починають вчитися відповідальності – моральної відповідальності перед людьми минулого та одночасно – перед людьми майбутнього.

Таким чином, ми зауважуємо, що пам'ятники культури не можуть просто зберігатися – без людських знань про них, без людської турботи про них, людського "творення" поруч з ними. Музеї – це не просто кладові. Культурні надбання та цінності нашої місцевості, традиції, обряди, народна творчість потребують у відомій мірі свого відтворення, виконання, повторення в житті. Записані, але збережені тільки в записах, зібрані, але зарегестровані та залишені без руху – вони перестають існувати, руйнуються, втрачають будь – які зв'язки із життям. Краєзнавство як культурне явище визначне тим, що воно найтиснішим чином дозволяє зв'язати культуру із будівництвом музеєв, архивів, педагогічною діяльністю, об'єднанням молоді у спілки, розвитком турізму та, як слідство, міжкультурної комунікації. Тільки тоді краєзнавство починає "працювати", та стає діяльністю.

Таким чином, ми погоджуємося з думкою вчених та дослідників, що краєзнавство – це всеобічне вивчення певної частини країни, міста або села, інших поселень. Таким вивченням займається місцеве населення, для якого ця територія вважається рідним краєм; або спеціалісти, які обмежилися данним краєм (архітектори, біологи, етнографи, історики, екологи) [11; 26].

Краєзнавство –це також шкільний предмет вивчення, що присвячений даній тематиці.

Термін зазвичай використовується для визначення діяльності непрофесіоналів по вивченню краю, якезазвичай проводиться місцевими жителями, ентузіастами у вільний від основного заняття час. У цьому сенсі, наприклад, не відносять до краєзнавчої діяльності археологічні розкопки, проте археологічна праця – невід'ємна частина сучасного краєзнавства. Тим не менш, деякі талановиті краєзнавці виходять на дослідницікий рівень та обсяг інформації, при якому їх роботи вливаються в загальний науковий простір.

Краєзнавсво – це ефективний спосіб заохочування людей до наукового процесу на ранній стадії розвитку. Воно також сприяє розвитку інтересу підростаючих поколінь до рідного краю. Мало говорити про любов до рідного краю, треба знати його минуле та теперішне, багату культуру, народні традиції, приодні умови.

Краєзнавство та краєзнавчий рух також є ефективним суспільним механізмом для захисту об'єктів культурної спадщини визначенної території. В Україні та у Херсонській області окремо, існує велика кількість формальних та неформальних краєзнавчих об'єднань.

Тому, впровадження краєзнавчого матеріалу в процесі викладання іноземної мови має дуже велике дидактичне значення [3].

1. 2. Цілі та методичні завдання використання краєзнавчого матеріалу

Прогресуючий розвиток міжнародних контактів та зв'язків у політиці, економиці, культурі та в інших галузях зумовлює послідовну орієнтацію сучасної методики навчання іноземним мовам на реальні умови комунікації. Спрямованість до комунікативної компетенції як кінцевому результату навчання припускає не тільки володіння відповідною іншомовною технікою ( тобто мовну компетенцію учнів), але й засвоєння колосальної понадмовної інформації, що необхідна для адекватного спілкування та взаєморозуміння, оскільки останнє недосяжне без принципової тотожності основних відомостей комунікантів про навколишню дійсність. Помітні розходження у запасі цих відомостей у носіїв різних мов в основному визначаються різноманітними матеріальними та духовними умовами існування відповідних народів та країн, особливостями їх історії, культури, суспільно – економічного строю, політичної системи. Звідси загальновизнаний висновок про необхідність глубоких знань специфіки країни, мова якої вивчається, і тим самим необхідності регіонального підходу як одного з головних принципів навчання іноземним мовам, а окремо, французької мови [19, c. 14].

Висування іншомовної культури в якості навчання ставить питання про необхідність створення нової методичної системи, що здатна забезпечити досягення цієї цілі найбільш ефективним та раціональним шляхом. В теперішній час абсолютно зрозуміло, що така система може бути побудована тільки на комунікативній основі. Зміст та характер системи навчання визначаються, перш за все, тими вихідними положеннями, які виступають в якості її методичних принципів:

  1. Принцип мовномисленнєвої активності.

  2. Принцип індивідуальності.

  3. Принцип функціональності.

  4. Принцип ситуативності.

  5. Принцип новизни.

Як показали багаточисельні дослідження, комунікативний метод в силу своєї сутності дозволяє забезпечити не тільки засвоєння учнями французької мови як засобу спілкування, але й розвитку всебічних якостей особистості учнів. Все це дає нам привід розглядати комунікативний метод в якості найбільш адекватного засобу навчання учнів іноземній культурі.

У сучасній методиці навчання іноземним мовам володіння та процес оволодіння іншомовною комунікативною діяльністю кваліфікується як міжкультурна комунікація [5, c. 37].

Найбільш повне визначення міжкультурної комунікації сформульовано І.І. Халеєвою. " Міжкультурна комунікація є сукупність специфічних процесів взаємодії людей, що належать до різних культур, але при цьому й усвідомлюють той факт, що кожний з них є "іншим" і кожний сприймає чужерідність "партнера" [24, c. 11]".

Loading...

 
 

Цікаве