WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Анти суржик. Найпоширеніші суржикові форми та їх правильні мовні відповідники - Курсова робота

Анти суржик. Найпоширеніші суржикові форми та їх правильні мовні відповідники - Курсова робота

4. Українська мова впродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна тільки дивуватися, як вона вижила і збереглася взагалі. Накладене ще в другій половині ХVII столітті табу великим тягарем лежало на ній майже до кінця ХХ століття. Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Отож у таких умовах українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилась на суржик, "язичіє", на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього – мовних покручів, які витворилися на базі цих двох великих мов, тобто російських слів, вимовлених на український лад, або українських слів, оформлених по-російськи.

Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми "глибокими" знаннями російської мови. Інша категорія україномовців – це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це і є літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє українською мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок – українсько-російський покруч.

Звичайно, процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу – закономірний процес; значна частина з однієї мови засвоюється, підпорядковується нормам і стає повноправною лексикою іншої мови. В українській мові є немало "законних", унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що більше десяти відсотків слів нашої мови є іншомовними запозиченнями.

Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову, перетворює її на мішанину власних слів і варваризмів – іншомовних слів чи виразів, які не мають права громадянства в літературній національній мові і побутують лише в деяких специфічних соціальних різновидах.

Таких слів, що ввійшли до нашої мови непроханими гостями, є багато. Ми настільки звиклися з ними, що часто й не помічаємо, як вони зриваються з уст. Правда, людина, яка стежить за своїм мовленням, за його культурою і чистотою, вживає русизмів менше, рідко хто не вживає зовсім, але більшість мовців, на жаль, не задумується над своїм мовленням, не прислухається до себе, внаслідок чого і виходить макаронічна мова.

Ми хотіли б запропонувати громадськості – учителям, учням, викладачам, студентам та й усім, хто не байдужий до нашої солов'їної мови, своєрідний словник русизмів (російських варваризмів), своєрідний словник мутантів, тобто тих слів, які не слід уживати, словник ненормованих лексем і словосполучень.

Ми звикли заглядати в нормативні словники – орфографічний, орфоепічний, тлумачний, перекладний, енциклопедичний і т. ін., - щоб знайти правильне слово, дізнатися, як воно пишеться, вимовляється, що означає. У пропонованому ж словнику ми знайдемо, навпаки, неправильне слово чи словосполучення, тобто вираз, який не слід уживати. Поряд із русизмом у правій колонці подаємо правильне українське унормоване слово, яке необхідно запам'ятати і тримати в своєму лексиконі.

У запропонованому словнику зафіксовано, звичайно, не всі русизми, які трапляються в нашій мові. Людина, яка уважно ставиться до свого мовлення, цікавиться мовою, зможе щоденно поповнювати цей словничок. Однак поповнювати не для того, щоб їх запам'ятати і вживати, а щоб їх вилучити із свого лексикону.

У словнику наводяться русизми-варваризми різних рівнів: лексичні (ад, бабочка, бутилка, брезгувати, видворити, внушити); фонетичні (карніз, блєф, магазин); морфологічні (бабушка, замітити, гардеробщиця, украшати, доломаний); граматичні (не дай Бог, перепись, подпись, мама – у звертанні, вечером, по місцям); кальки типу міроприємство тощо.

Поряд з окремими лексемами у словнику наводяться й деякі сталі та вільні словосполучення, що побутують в українському мовленні як не унормовані вирази (а іменно, битком набито, в кінці кінців, так сказать і под.).

Словник зрозуміла річ, не може подати всі імена, оформлені на російський лад, які однаково вживаються як у називному відмінку, так і в кличному, тобто в звертанні: Вася, Ваня, Міша, Діма, Маша, Саша, Даша, Льоша, Бодя, Свєта, Нюся і т. ін. Подаємо лише деякі імена для зразка. Українською мовою імена в кличному відмінку слід уживати так: Васильку, Іванку, Михайлику, Дмитрику, Богданку, Світланко, Тетянко.

Не варто оминати й цуратися і більш здрібнілих, пестливих форм як власних імен, так і загальних назв: Тетяночко, Андрійчику, Богданчику, Любонько, Ганнусю, Анничко, Оленочко, матусю, матусечко, мамуню, ненько, неню, дідусю, доню, донечко, синку, синочку, дівонько, дівчинонько, панночко (у звертанні до незнайомої дівчини), сестричко. Уживаючи такі форми, ми сприятимемо збереженню нашої української національної мовної ментальності, нашої напрочуд витонченої культури людських відносин, сприятимемо вияву нашої ніжної, людинолюбної, української душі.

Не слід уживати в звертаннях і форми типу Василь Миколайович, Олена Петрівна, оскільки в кличному відмінку вони повинні звучати Василю Миколайовичу, Олено Петрівно. Найкраще, звичайно, було б уживати наші питомі, традиційні українські звертання: пане Василю, пані Олено (якщо людина близько знайома), пане Гуцуляк, пані Василенко (офіційне звертання), пане директоре, професоре, вчителю або просто до незнайомої людини – прошу пана, прошу пані.

Слід уживати, що під впливом російської мови, у якій кличний відмінок утратив свої специфічні форми, ігноруються вони і в українській мові, що є згубним порушенням граматичних норм української мови.

5.Отже, якщо досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотному напрямкові. Зразків можна навести надзвичайно багато: від скандально-соковитої (на першому році головування в парламенті) мови Івана Степановича Плюща, що за пару років зробилася цілком нормативною, до віддрукованих на звичайній машинці оголошень на парканах на кшталт: "Обьява. Проводимо благоустрій дачних участків по западному стілью, або на замовлення". І не варто квапити з цих невідомих авторові "благоустроїтелів" з Боярки. Якщо їхній бізнес піде пристойно (сподіваємося, що з успіхом економічних реформ так воно й станеться), то за два-три роки вони друкуватимуть вже значно респектабельніші оголошення на доброму папері й доброю мовою.

Суржик — це не тільки мова. Це й сфальсифікована історія, переповнена штампами, це буйне цвітіння національного кічу, це свічка каштана, це дівчина у вінку, це тисячі метрів полотна, витрачених на зображення "Київських схилів" і пейзажі "Мальовничої України"... Поетику суржику вони втілили, може, не задумуючись про це, в зображальній мові, яка за своєю структурою дуже нагадує лінгвістичний суржик, бо і перший, і другий складаються із суміші російських та українських елементів. Цей матеріал безмежний, творчо не осмислений і комічна його краса є гарантією щирості намірів художників.

Кровозмісне дитя нівроку. Виживає й існує собі. Хоча вже вийшло з дитячого віку; йдеться про дитинні, несформовані форми мови й мислення, які приречені на довічне животіння в цьому віковому й розумовому статусі, бо природний саморозвиток не для нього. Застиглий гібрид органічний в етномовній структурі України, а частотність лінгвософських, культурологічних рецепцій цієї присутності цілком очевидна з огляду на приреченість держави на українсько-російську двомовність.

Використана література.

  1. Антисуржик/ За ред. О.Сербенської. – Л., 1994.

  2. Томан І. "Мистецтво говорити." – К., 1996.

  3. Культура української мови. Довідник/ За ред. В.Русанівського. – К., 1990.

  4. Погрібний А. "Розмови про наболіле, або Якби ми вчились, так як треба..." - К., 2000.

Loading...

 
 

Цікаве