WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка - Курсова робота

Антонімія в поетичній творчості В. Симоненка - Курсова робота

У поезії В.Симоненко майже виключає сумніви, вагання, нерішучість. Він точно і однозначно розмежовує правду і кривду, добро і зло, щастя і горе, радості і сльози. Для нього не існує напівтонів. Є біле і є чорне. Навіть в інтимній ліриці він вимагає остаточної відповіді — "так" або "ні".

Станеш ти біля мого благання

Чи до інших станцій просвистиш ? [29, 115]

Стилістичне варіювання лексичних засобів може пов'язуватися з різноманітними семантичними зіставленнями і протиставленнями на основі внутрішньомовного значеннєвого колориту, Саме у зв'язку з цим виникає лексично-стилістична категорія антонімів — слів, що мають діаметрально протилежне значення. Антоніми потрапляють до стилістичних засобів як завдяки своїм власним внутрішнім семантичним властивостям, так і тому, що антонімічні протиставлення не є чимось застиглим, обмеженим і мовець може вживати антонімічні слова не тільки за усталеною в лінгвальному обігу схемою, але й у залежності від особливостей власного, індивідуального світосприймання. Семантичні стосунки між антонімами не завжди бувають нерозривними і здебільшого антонімічні відношення пов'язуються за певними стилістичними функціями, що їх виконують слова-антоніми в контексті. Антоніми сприяють підсиленню певного поняття. На основі цього виділяють найбільш виразні функції зіставлення, протиставлення й антонімічної градації.

Функція протиставлення полягає у вживанні антонімів для розмежування понять і реалій за семантичними ознаками. Наприклад :

сонце біль

І стоїть тополя, повна сонця й болю,

Вітами-привітами кланяється полю. [29, 63]

сміятися —страждати

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми!

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми. [29, 69]

Вживаючись у функції зіставлення, слова, що перебувають в антонімічних стосунках, допомагають порівнювати різні реалії та поняття:

Крізь пилюку, по багнюці, в холод і завію

Прийде чистою до тебе біла моя мрія. [29, 61]

Стилістична функція антонімічної градації базується на відокремленні понять, виражених антонімами, на розмежуванні їх одне від одного в часі, просторі. Це допомагає митцеві слова яскравіше змалювати картину змін тих чи інших подій:

ні початку, ні краю

І здалося — нема ні початку, ні краю

Цій нудоті німій і нудній німоті... [29, 42]

Виражально-зображальні можливості Симоненкових антонімів найчастіше реалізуються в антитезних та оксюморонних побудовах. Антитеза та оксюморон широко використовуються в художній літературі і публіцистиці. В.Симоненко вживає антоніми як засіб контрасту. Цим прийомом він користується в своїх епіграмах, які носять сатирично повчальний характер. Але в його громадських віршах та інтимній ліриці теж не бракує яскравого контрасту. А вже контраст на рівні словосполучення та речення створює антитезу.

Антитеза (antithesis — грец. "протиставлення") — стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок, почуттів, образів. В основі названого прийому лежить антонімічна пара (загальномовна або контекстуальна). Різке протиставлення понять дає можливість авторові створити надзвичайно виразний об'ємний образ. Наприклад :

Просвітіть, премудрі,

Недозріму

Душу мою,

Зрячу і сліпу ! [29, 81]

Ще в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі, трепетні ліси,

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси. [29, 35]

За принципом антитези митець будує цілий вірш "Україні" [29, 72]. Поет-громадянин, поет-патріот, справжній син своєї Батьківщини ставить власні твори на службу народові.

Структурну основу твору становлять антитези, які розгортаються у двох останніх рядках кожної строфи:

Коли крізь розпач випнуться надії,

І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді ім'ям твоїм радію

І сумую іменем твоїм.

Коли грозує велич неокрая

У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім'ям благословляю,

Проклинаю іменем твоїм. [29, 72]

Перші двовірші строф мають розгорнуту послідовність: мир, неспокій, війна. Відповідно до цього побудована і шкала моральних категорій, де об'єднано дві протилежності: радості й суму під безхмарним небом, благословення й прокльону в час передгроззя, готовності вмерти і віри в безсмертя подвигу в час грози.

Коли мечами злоба небо крає

І крутить твою вроду вікову

Я тоді з твоїм ім'ям вмираю

І в твоєму імені живу. [29, 72]

Ліричний герой поета відчуває кровний зв'язок із рідною землею, з народом і цей зв'язок переходить до злиття особистого "я", свого імені з іменем Батьківщини. Митець кожної хвилини готовий стати на захист країни своїм сильним гучним словом, гордо несучи ім'я своєї Вітчизни.

За принципом антитези побудований також вірш "Перехожий" [29, 36]. Як глибоко і тонко дібрав тут В.Симоненко свої антоніми:

Не просто ступали

Співали ноги.

І тиша музику берегла.

Потрібно зазначити, що одне із слів антонімічної пари вжито у прямому значенні, лексему "співали" — у переносному. В.Симоненко творчо використовує антоніми під час своєї роботи над віршами. Антоніми в його поезіях стають дійсно образними засобами.

Василя Симоненка по праву можна назвати майстром оксюморонів. Взагалі, оксюморони - це яскравий експресивний стилістичний прийом. У цій мовній фігурі поєднуються два протилежних поняття, що суперечать одне даному і є ніби несумісними і непоєднуваними. У творах поета знаходимо велику кількість аналізованих фігур.

Симоненкові оксюморони можна умовно поділити на групи. До першої з них відносимо ті, які є засобом передачі соціальних контрастів. Звертаючи погляд в минуле, поет бачить нескінченні покоління знедолених, принижених, ошуканих предків своїх. Деякі з них ще не народилися, а вже були ошукані:

Цивілізовані мавпи в мундирах

Розтоптали їх незачаті життя

Підірвали на мінах їх вроду,

Погасили пожежами дикими

Їх незапалений розум. [24, 86]

У наведеному уривку поет вживає три оксюморони. Вони дають змогу в стислій, незвичайній формі розкрити суперечливість описаного явища.

Окрему групу складають оксюморони для передачі складних душевних порухів самого автора. Наприклад:

Не жартуй наді мною, будь ласка,

Говорячи, не мовчи.

Нащо правді словесна маска ?

Ти мовчанням мені кричи. [29, 55]

Справді, глибоко, суперечливо і навіть незвично сказано — говорячи, не мовчи; мовчанням кричи. Але в цьому й полягає одна з особливостей багатогранної творчості поета - поєднати два непоєднувані, протилежні за змістом поняття, які суперечать одне одному.

Сам я сонний ходив землею,

Але ти, як весняний грім,

Стала совістю і душею,

І щасливим нещастям моїм. [24, 44]

Митець зумів поєднати два полярно протилежні поняття і розкрити щире, відверте почуття ліричного героя до своєї коханої.

Говорю я з тобою мовчки,

Тиша хмарою проплива. [29, 100]

Як тонко поетично підмічено автором настрій ліричного героя, його душевний стан.

Скільки в тиші чаїлося ласки,

Скільки в грубостітеплоти. [29, 192]

І далі:

Джерелом вдарить ніжність із грубості,

Заворкують живі струмки. [29, 192]

Оксюморони допомагають увиразнити мову поета надати творам тільки їм властиве звучання.

В одному вірші В.Симоненко сміливо використовує по два, або й три оксюморони.

Найпрекрасніша мати щаслива,

Найсолодші кохані вуста,

Найчистіша душа незрадлива

Найскладніша людина проста. [29, 90]

В.Симоненко сповідав істину "найскладніша людина проста", від якої все починається і на котрій тримається світ. Оксюморон вжитий влучно. Поет схиляється перед вічним трудівником "найскладнішою простою людиною". Він дуже вдало вживає й інші оксюморони, тонко вибудовує їх структури, увиразнюючи зміст думки.

Їй право, не страшно вмерти,

А страшно мертвому жить. [29, 58]

Loading...

 
 

Цікаве