WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Вивчення творчості С. Жадана в школі - Курсова робота

Вивчення творчості С. Жадана в школі - Курсова робота

Ось що говорить про книгу Богдана Бойчук: "Жадан... має розмах і різко індивідуальний стиль. Я вважаю, що, складаючи в традиційній формі з римами, він дійсно стискає, обмежує себе. І він сам зрозумів це. Коли він написав книжку верлібрів, всі побачили, що таким чином цей поет може повніше висловити себе, і цікавіше, і може, навіть виняткове".

Передаючи своє враження про нові вірші Жадана, перекладач Ігор Сид пише: "Жадан кінця 90-х, мені здається, не був в повному розумінні слова людиною сучасного. Зомбований своїм улюбленим авангардом 20-х років, він як би наспівував нескінченну революційну пісню... Молодим чистим голосом - але інтонації здавалися мені чомусь дуже знайомими. Класична строфіка і елегійна, навіть гімнічна просодія виглядали у нього анахронізмом. Що нинішній дорослішає Жадан, навпаки - це саме втілення контемпоральності. Справа не в зовнішніх как-бы-модних, "стильних" атрибутах - про приятелів юності він може писати рефреном "я з ними спав", і про "твій щоденний гашиш" - вже неодмінно, але головне інше: у нього зник прихований пафос заперечення. Жадан приймає все, але не по-постмодерністськи байдуже, а близько до серця: ностальгує по якихось детальках радянського ідіотизму, зворушливо пише про Бен Ладена (до 11 вересня), про східноєвропейських емігрантів..." [19;26].

"Ця поетична книжечка", - пише в післямові оригінального українського видання, випущеного в 2001 році в Києві видавництвом "Критика", поет Андрій Бондарь, - "примітна тим, що з неї зник Жадан що був - Жадан "Балад", "Цитатника", "Пепси" і "Вері-беста", Жадан силабо-тонічної філософічності і "нарцисичної" вимогливості". Разом з тим з'явився "медитативний Жадан, мало схильний до суїциїдальної меланхолійності". Він став серйозним, і, заговоривши про серйозні речі, "робить це вельми переконливо". Але і вельми похмуро: "Чому, приїхавши до Європи, він не тільки не причесався, не став покірливим, а ще більше "злівішав"? Чому його сприйняття стало нестерпне вразливим, а бачення - болісними і жорстокими? Невже нашої "юдолі печалі", наших життєвих липких клоак йому мало, лише б впасти в його теперішній стан? У мене немає на це відповіді". І далі: "У цій книжці є тексти, про які не хочеться говорити. Просто мова віднімається. Це мої улюблені вірші - "Молодший шкільний вік" і "Жити означає померти". Про інші тексти мені завжди є що сказати, а про них хочеться помовчати. Мій понятійний апарат стикається з щонайповнішою внутрішньою німотою. Читаючи їх, я просто уявляю, що живу в тих віршах, мені там добре, як вдома... Ці речі не шокують відвертістю, а здаються наче провалами в пам'яті. Жадан - поет щогодинних дежавю. І якщо ти ототожнюєш себе з цією поезією, означає, вірші продерлися крізь твою шкіру, вгризалися в твоє єство. Ось з ким його ще ніхто не порівнював, так це з Прустом. Аналогія напрошується сама собою. Жадан завжди покладається на власну пам'ять. Він поет постійних пригадувань, збирач цінних вражень з минулого або майбутнього. Прустовськоє печення - Жаданови "м'ятні цукерочки". Мене понад усе зігрівають саме його "ретроспективні" тексти, оскільки вони про мене".

Не залишив без уваги вихід збірки віршів і популярний поет-сатирик Олександр Ірванець: "Поет Жадан також інший, чим був дотепер - книгу "Історія культури початку сторіччя" складають виключно верлібри, тоді як дотепер шанувальники витонченої словесності знали Сергія, як неперевершеного майстра рим. Втім, його неримовані рядки не втратили тієї пружності і насиченості, яка була властива раннім віршам". І далі: "...стихи мають назви не менш незвичайні, аж до епатажності: "Продажні поети 60-х", "Сербо-хорватська", "Польська доля", "Елегія для Урсули", "Гумова душа" і т.п. Титул останнього з названих віршів апелює до відомого альбому групи "Бітлз", і вся невелика Жаданова книга наскрізь пройнята Європою: Віднем і Берліном, Варшавою і Будапештом, а також всякими нестоличними Лінцамі, Фрайбургамі, Катовіцамі і т.п. Збірку цей автор писав минулого року, коли знаходився на річній стипендії фонду Тепфера в австрійській столиці. Це підкреслюють також і ілюстрації - фотознімки Владислава Гетмана, українського лікаря-хірурга, який вже декілька років стажується в одній з престижних віденських клінік. На знімках - великі і менші фрагменти того, що прийнятий називати "західним життям" - автомобілі, двори, ворота, переходи, мусорки, незвичайні і незвичні ракурси і так не дуже знайомого українському читачу миру" [1;255].

Часом здається, що Жаданові пасувало би звання поета-вундеркінда, адже у двадцять років він володів уже майже сформованим поетичним світом. Однак, згадавши Рембо та багатьох інших поетів, чия літературна зрілість випередила вікову, розумієш, що нічого дивовижного ("вундер") немає, і що Сергій Жадан - просто поет.

Його тексти урбаністичні, народжені містом і присвячені містові. Але було би помилкою бачити в них лише урбанізм. У своїй творчості Жадан часто повторює мотив співіснування техногенного і природного в їхній синкретичній взаємодії. Уривок із поезії "Богдан-Ігор", на мою думку, акумулює в собі основні риси Жаданового поетичного мислення:

Сльота перекладає прес

турбот на голови містечок,

на вигини дбайливі течій.

Без попереджень і адрес

стікас приміських небес

солодкий кетчуп.

Тендітні злами забуття,

невидимі для ока межі.

Примхлива змога стати межи

усіх світич, чия кутя

ляга на радіомережі

без вороття.

Втинаючись в глибоке тло

дитячих видив, переміщень,

з усього плетива приміщень,

з усього світла, що текло

Мові очі постає стебло,

пробивши днище.

Метафори С. Жадана часто сполучають природне з індустріальним – так, як у першій строфі: прес (механізм) сльоти (природного явища) Епітет "приміські" засвідчує інтерес поета до маргіналій світу цього. Безмежні небеса теж бувають міські й приміські. Самим відшукуванням межі і усвідомленням її значущості захоплюється поет: "невидимі дляока межі", "стати межі усіх світил".Кутя світилнарадіомережах - ще одне поєднання, на перший погляд, ворожих сфер: сакрально-космічної з технічною. Жадан "ловить" ці сфери в один образ. І врешті-решт "постає стебло, пробивши днище". Дієприкметник "втинаючись" створює враження утрудненого руху, проривання крізь товщу чогось. Це Антоничеве стебло проростає у текстах Жадана, але приходить воно вже в складніші умови іржавого днища кінця століття [1;256].

До натуральної сфери у Жадана належить незатишна хистка погода, як-от хвороба, яку природа переборює: "Набряклі залози весни надстінами районних центрів"; або: "теплі циклони, мов слід поцілунку,гоять природи розхитаний нерв". Людина є часткою цих процесів: травневих верлібрів, дощів і полюцій ми завжди виходимо якось миршаво". Весна -це теж межовий стан, це важкий початок росту:

"Якось таки виріс в цій шпарці поміж держав,

притулків, монархів, анархів, жидівських громад, республік,

стримуючи зубами язик, щоби не так дрижав..."

Саме крізь такі маргінальні шпарки в урбаністичних нагромадженнях пробивається на поверхню органіка: "Ми відкривались, творили шпарки". Периферія самого міста для Жадана важливіша, ніж його центр, точніше вона і є центром. Індустріальні комплекси тут живуть своїм повноцінним життям: "Заводи і фабрики Лівобережжя кінчають від тиску своєї Любові..." В основі цієї дещо брутальної метафори лежить майстерна аналогія між людським фалосом і заводською трубою, котра, оргазмуючи, вивергає дим. Заводи і фабрики мають право на оргазм, але й ризикують стати носіями зарази: "...із небес висівається мерхлий озон/ на угіддя фабричних триперних зон." Сергій Жадан небанально змальовує плоть індустрії. Клітини міста - будинки - ростуть, як рослини, формуючи "плантації шиферних білих дахів". Його поетичний індастріел (напрям у сучасній некомерційпій музиці) — це, можливо, ще й новий паросток українського футуризму, але паросток, забарвлений великою іронією щодо власного грунту (як і належить дереву, що виросло на іржавій покрівлі) [1;256].

Loading...

 
 

Цікаве