WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Вивчення творчості С. Жадана в школі - Курсова робота

Вивчення творчості С. Жадана в школі - Курсова робота

В той же час, Жадан, не дивлячись на активну участь в помаранчевій революції на стороні "помаранчевих", досить прохолодно прийняв її підсумки: "ігри в опозицію виглядають не менш пафосно, ніж ігри в партію влади".

Ймовірно, особа Сергія Жадана опинилася під враженням потрясінь, що попросту ширше відбуваються на Україні. Політичні ідеали Сергія - космополітичні: "Моя б воля, я побудував би яку-небудь ідеальну Китайську Народну Республіку, так, щоб Китай, але без під...са Мао, щоб там не було ніяких бойз-бендів, селф-мейд-менів, мідлкласа, інтелектуалів і андерграунда, разом з тим - прості емоції, просте спілкування, секс без презервативів, економіка без глобалізму, парламент без зелених, церква без московського патріархату, а головне - ніякого кабельного телебачення...".

Проте періодично він проповідує і серйозні ідеї, як, наприклад, в статті (природно, скандальної) "Патріотизм як симуляція":"Патріотизм, що приписується тобі вже через твою україномовність, патріотизм, якого від тебе чекають, враховуючи коло твоїх знайомих, патріотизм, який багатьма сприймається як найймовірніше пояснення їх особистого аутсайдерства – пропагандистська на...бка", що залишилася від 90-х, коли бути патріотом вважалося небезпечно, але почесно, цей патріотизм поступово перетворився на дитяче розмазання сопель по рукавах піджака, в старанні відстояти свій ексклюзив на українську державність як бренд і джерело для подальшого виживання. Незалежність, дойна корова професійних українців, які насправді вважають, що саме п'ятнадцять років їх соціально-економічній непрухи зробили можливою цю саму незалежність, наповнили її енергетикою їх маргінальності. Я не люблю патріотів, патріоти відштовхують своєю корпоративністю і снобізмом, вони вимагають від тебе негайного співчуття, а від системи - регулярної доплати молоком за шкідливість. Патріоти - це такі ліквідатори від ідеології, які вимагають за власний патріотизм безкоштовного проїзду в транспорті; можна сказати, що гірше, ніж українофіли можуть бути хіба що українофоби, хоча особливої відмінності між ними я і не бачу" [6;40].

Книга "Історія культури початку сторіччя" була вже видана у 2003 році в Росії видавництвами KOLONNA Publications і АРГО-РИЗИК тиражем 500 екземплярів у серії "Молоді поети світу" (за редакцією Дмитра Кузьміна). І українська, і російська критика сходяться на тому, що це - чи не краща книга поета (проза Сергія Жадана оцінюється значно нижче) [2;35].

Примітна рецензія на збірку і в українському "Малому Буковинці": "Коли в минулому році Сергій Жадан видав на-гора збірку віршів "Історія культури початки сторіччя" і збірку прози "Біг Мак", всім (окрім міністра внутрішніх справ і нас, експертів "Книжки року") стало зрозуміле: зараз саме він є в Україні найадекватнішим відображенням "духу часу". Жадан, що гріха таїти, і до вбивства силабо-тоніки був дуже сильним поетом, але тепер, остаточно освоївши вірші, які своєю структурою нагадують хмари (або відбиті в очах випадкових метеликів лабіринти наших міст, або покреслену свавільними венами шкіру наших рук, або наші закономірно розірвані прокурені легені), він став тим, ким його хотіла бачити історія культури початку сторіччя: її безнадійно застудженим горлом".

Жадан став законодавцем моди в молодій українській поезії, що відмовилася як від загальновживаних національних штампів (Тарас Шевченко, запорізькі козаки, сало і горілка), так і від ностальгії за радянською словесністю, що пішла (братерство народів СРСР). Україна в образі Жадана - щось самостійне і живе, щось реальне і, якщо завгодно, не пострадянське, а східноєвропейське. Але чи в повній мірі відображає Жадан українську літературу?

Нам щось заважає повністю погодитися з перекладачкою Оленою Марінічевою, яка вважає, що "вся нова література України нереальна без забутої в нашій літературі громадянськості - причому тут вона не патетична, а дуже людяна. Література зайнялася одвічним, для неї лише однієї посильною справою - розбиратися в "пострадянській" душі української людини, душі, що мучиться мовчанням, насильством, брехнею. Іноді, читаючи українських літераторів, здається: аж надто відверто вони пишуть. Прикрилися б рятівною іронією та самоіронією, такою усмішечкою крізь зуби, відступивши на крок-другй від того, що відбувається. Але смію думати: не існуй цієї відвертості в літературі, не трапився б і Майдан. Тому що нова українська література - це література в першу чергу про свободу - від насильства, від "промивання мізків", від соціальної безпорадності і від готовності в черговий раз бути обдуреними" [5;150].

Ми вважаємо,що книга віршів Сергія Жадана не підтверджує ці слова, адже для справжнього філософа громадянство - категорія тлінна. Але що вірно помічено - так це те, що зараз в світі мало яка література така ж актуальна, як українська. І особливо складно визнати це в Росії - країні, чия національна самосвідомість базується на ідеї хворобливого месіанства, а культура - на свідомому уникненні всіх іноземних віянь, що не узгоджуються із звичними етностереотипами.

Упереджене ставлення до української культури у російського читача - це величезна і запущена проблема, яку неймовірно важко вирішити (спасибі російській владі, яка вважає культурний ренесанс в сусідній державі національною загрозою). Завдяки інформаційній війні проти України, масовій інформації, що проводиться російськими засобами, наша свідомість сприймає українську дійсність лише як різновид російської, що відхиляється. Але насправді неповні шістнадцять років взаємної незалежності Росія і Україна йшли надзвичайно різною дорогою і встигли розійтися настільки далеко, що тепер необхідно знайти можливості не для того, щоб здійснити вже навряд чи можливе зближення двох культур, а хоч би просто наново познайомитися.

Ми сподіваэмося, залучення російського читача до живої української поезії зруйнує стереотипи про культуру цієї країни і дасть безцінний матеріал для духовного пошуку тим, хто до нього прагне [20;5].

Російська і українська критика справедливо відокремлює поезію Сергія Жадана від його бурхливої суспільної діяльності і властивої йому гри на публіку. Критики порівнюють Жадана з Тимуром Кибіровим за схильність до вуличної цитати, надривний безнадійний патріотизм, цигана, ковзаючий безпритульний погляд на речі. Класика, попса, авангард в поезії Жадана освоюються не як літературний, а як життєвий досвід. Сам Жадан говорить про це так: "Досвід, як мені здається, це те головне, ради чого ми тут знаходимося. Тобто його накопичення, його правильне формування і осмислення цього досвіду. Подорож - це найпряміший, найпростіший і найнадійніший спосіб цей досвід одержати".

Загалом, спадкоємність ідеалів біт-покоління у Сергія Жадана має місце бути, але ці риси відображають лише асоціативний зміст його символіки. Сокровенна суть же, як нам здається - це духовний пошук, що відводить від спогадів і розбитих надій до прояснення, буддиста, і здатності піднятися над непривабливою реальністю. Не випадково більшість віршів Сергія Жадана написана про смерть, але з тієї точки зору, що смерть є необхідною частиною життя - без цинізму, характерного для панк-традиції, що також увійшла до культурного досвіду поета, але із спокоєм дійсного чань-буддиста, що краще за всіх знає, що все в світі скороминуще. Образи птахів (звичайно - у польоті), бродяг, мандрівників, що звідти ж і часто з'являються. Все це - констатація вічного руху, без якого неможливе життя.

От як про це говорить сам Жадан: "Це не відмова від спілкування з світом, швидше, відмова від комунікації з тим, що нам здається миром і реальністю, якщо я зрозуміло виражаюся. Самі поняття оптимізму або фаталізму навантажені такою кількістю соціокультурних ремінісценцій, що просто втрачають який-небудь сенс. Тому я, звичайно, не можу відверто і свідомо заявляти - оптиміст я або не оптиміст. Це навіть не такий стан, коли все одно. Точніше, стан, коли розумієш, що все однаково нереально і недійсно, тому і говорити про нього не має сенсу. А що стосується літератури, то любов до неї, мені здається, і слід пов'язувати із згаданою некрофільською позицією. Література - це велике кладовище домашніх тварин. Ти дуже швидко можеш втратити відчуття дистанції до неї, і тоді тебе просто затягне в одну з воронок літературоцентризма. І сидітимеш між гіпербол і метафор, як останній мудак. Літературу треба не любити, а читати" [20;6].

Loading...

 
 

Цікаве