WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Мовознавчі інтереси І. Франка у Галичині - Курсова робота

Мовознавчі інтереси І. Франка у Галичині - Курсова робота

Міністерство освіти і науки України

Українська академія друкарства

Реферат на тему:

Іван Франко у питанні мовознавства.

Боротьба за фонетичний правопис у Західній Україні"

Виконала:

студентка групи Р-11

Дзендзелюк С.

Керівник:

Левицька М.Я.

Львів – 2007

Зміст

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

Основна частина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5

Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .13

ВСТУП

Багатими на знаменні події виявились 90-ті роки XIX ст. — перші два десятиліття XX ст. Вони сприяли розвитку і зміцненню соціального престижу української мови. Це роки від утвердження реформованого в 1893 р. НТШ до видання першого офіційного українського правопису 1918 р., що становлять окремий дуже бурхливий і разом з тим дуже плідний період в історії нашої мови. Вони неповторні ще й у тому відношенні, що їх наповнювала творчість корифея української літератури — І. Франка.

Він був не лише письменником, а й талановитим мислителем, літературознавцем, фольклористом, мовознавцем, перекладачем і перекладознавцем, палеографом, етнографом, істориком, економістом, публіцистом, і найважливіше – активним громадським діячем. Організатор випуску ряду періодичних видань. Йому належать визначні зразки політичної, філософської та інтимної лірики, прозові, драматичні твори. Він — автор праць з історії і теорії літератури, історії образотворчого мистецтва тощо, численних перекладів творів світової літератури (французької, німецької, англійської, російської, польської, чеської, сербської, хорвацької, старогрецької, латинської, арабської, ассиро-вавилонської та ін.).

Боротьба І. Франка проти ворожих розвиткові літературної мови тенденцій, прагнення розширити її можливості і добитися того, щоб українська мова повністю забезпечувала усі сфери духовного життя народу, щоб художнє українське слово було „правдивою іскрою Прометея", а також велика праця Франка-художника над словом – ось ті причини й фактори, які зумовили появу ряду мовознавчих праць в його науковій спадщині.

Мовознавчі інтереси Франка досить широкі та багатопланові. Відомо більше 20 лінгвістичних праць, заміток та рецензій українською, польською, німецькою мовами, а також майже 150 праць, які мають безпосередню дотичність до мовознавства. Розуміючи мову як „спосіб комунікації людей з людьми", Франко відзначав, що її виникнення має реальний грунт — здатність людського горла творити звуки. У статті "Мислі о еволюції в історії людськості" (1881) він пише: „Аж коли чоловік почав жити громадами, показалась у нього потреба постійного порозуміння у всяких речах і виробився систем таких голосових знаків". Поділяючи біологічну концепцію німецького славіста А. Шлейхера, Франко розглядав мову як живий організм, що постійно розвивається.

ОСНОВНА ЧАСТИНА

У центрі уваги Франка були питання історії української літератури та мови 2-ї пол. ХІХ — поч. ХХ ст. Поборовши мовні вагання перших років літературної праці, мовознавець рішуче виступив проти москвофілів, язичія,зазначивши, що літературна мова повинна формуватися на народній основі. У статті "Етимологія і фонетика в южноруській літературі" (1894) автор науково обгрунтував переваги фонетики правопису для української літературної мови. Виступив Франко і проти намагань „латинізувати" українську графіку, заявивши у праці "Азбучна війна в Галичині 1869 р." (1912), що це був би найтяжчий удар не лише по українській мові, а й по всій українській культурі. Він дав досить повну і загалом об'єктивну картину розвитку літературно-писемної мови XVI — XVIII ст. У відомій статті "Літературна мова і діалекти" (1907) Франко заявив, що укр. народ повинен мати одну літературну мову, в основі якої лежать говори Середньої Наддніпрянщини, мова І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, бо „у мові тих письменників лежить основа того типу, яким мусить явитися вироблена літературна мова всіх українців", бо „а мова на величезному просторі від Харкова до Кам'янця-Подільського виявляла таку одностайність, такий брак різкіших відмін, який вповні відповідав українському національному типові"

Неперевершеною була мова Франка. З одного боку, це феномен високорозвиненої, філософськи виваженої мови українського інтелігента, з другого — зразок побутової мови освічених галичан. Еталоном для нього була мова Т. Шевченка. Він глибоко вивчав її і перший дослідив мовну лабораторію Великого Кобзаря. Франко вважав, що українська літературна мова повинна обслуговувати всі сфери людської діяльності. Наприкінці XIX — поч. XX ст. українській мові, за його словами, „приходилось здобувати нові поля невідомих досі понять" (ст. "Михайло Старицький", 1902). Франко робив усе, щоб для цих нових понять з'являлися в літературній українській мові відповідні слова та терміни, взяті з народної мови, запозичені з інших мов, інтернаціоналізми, утворені діячами науки і культури ("Ковані слова"). Він дав сучасне тлумачення поняття "науковий термін" і фактично став основоположником наукового та публіцистичного стилів української мови. Сприяв утвердженню новітньої мовознавчої термінології. Одним із перших впровадив в українську. мову терміни "арго", "фонетична альтернація", "ономастика", "синтаксична конструкція", "суфікс", "означення" та ін.

Значні заслуги є і в інших ділянках українського мовознавства. Діалектологічні погляди викладено в ст. "Літературна мова і діалекти" (1907). Він чітко розрізняв і послідовно вивчав територіальні і соціальні діалекти, визначив їх особливості, вказав на характер взаємодії літературної мови і діалектів, дав класифікацію західноукраїнських говорів, яка майже не відрізняється від прийнятої сучасною діалектологією. Дослідженням "Причинки до української ономастики" (1906) було започатковано українську ономастичну науку, а тритомною працею "Галицько-руські народні приповідки" (1901-10) дав неперевершений зразок лексикографічної розробки української фразеології. Не втратили наукової цінності. праці Франка "Увага про назву „Палінодія"" (1903), "Кінцеві записки в староруських рукописах" (1906), "Дві замітки до тексту найдавнішої літописі" (1908) та ін.

Іван Франко був незрівнянним практиком і теоретиком перекладу. Праця "Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання" (1912) — своєрідна енциклопедія перекладознавчої думки і справи того часу в Україні. Франка знали і глибоко шанували відомі філологи —В. Ягич, О. Потебня, О. Шахматов, А. Кримський та ін.. В 1906 рада Харківського університету одностайно присудила йому ступінь доктора російської словесності. В 1907 з політичних міркувань реакційні кола Росії перешкодили обранню його дійсним членом Петербурзької Академії Наук.

Важливу роль відіграли і тогочасні історичні події, а саме революція 1905 р. у Росії, що змінила суспільне становище української мови. Аж до початку І світової війни зростала українська преса, множилася кількість видань, сталися певні зміни в мовному менталітеті селян і міщан : у них похитнулася впевненість у тому, що українська мова мужича, а російська – панська. Проблеми творення української літературної мови з Галичини й Буковини знову були перенесені на Наддніпрянську Україну. Тут розгорнулася нова дискусія з приводу того, на яку базу має спиратися українська літературна мова — наддніпрянську чи галицьку. В дискусії взяли участь І. Нечуй-Левицький, М. Грушевський, А. Кримський, І. Стешенко, Б. Грінченко, І. Франко, М. Филипович, М. Пачовський та ін. На цей раз йшлося про те, що взяти в спільноукраїнську літературну мову з західноукраїнської мовно-літературної практики. Одні дискутанти (І. Нечуй-Левицький, А. Кримський) обстоювали думку, що це мають бути одиниці, інші (М. Пачовський, І. Верхрадський, І. Франко та ін.) наголошували на тому, що практику розвитку української літературної мови на західних землях не можна змарнувати.

Loading...

 
 

Цікаве