WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Лінгвістичний аспект у вивченні звуків - Курсова робота

Лінгвістичний аспект у вивченні звуків - Курсова робота

Губні, шиплячі та задньоязикові приголосні й фарингальний [г] у сучасній українській мові вимовляються не тільки як тверді, а і як м'які, точніше напівпом'якшені, звуки. У фонетичній транскрипції їх напівпом'якшену вимову звичайно позначають значком ', а в фонематичній ніяк не позначають. Розрізнення твердої й напівм'якої вимови цих приголосних зв'язане не з диференціацією у значенні слів, а зумовлене їх позицією щодо наступного голосного, який і виконує функцію розрізнювання у значенні слів і морфем: [бик] — [б'ік], [гора1] — [г'і'рка], [гру'ш':а] — [гру'ш':і]. Отже, тверді і напів-пом'яшені приголосні [б] — [б'], [п][п'], [в] — [в'],[м] — [м'], [ф] - [ф'], [ж] - [ж'], [ч] - [ч'], [ш] - [ш'] [к] – [к'], [х] - [х'] і [г] [г']становлять не окремі самостійні фонеми, а лише варіанти тих самих фонем. Цим вони відрізняються від інших парних твердих і м'яких приголосних, які виконують розрізнювальну функцію в мові і тому є окремими фонемами: /рад/ і /р'ад/, /с'іл/ і /с'іл'/.

Не всі фонеми однаково поширені в українській літературній мові, деякі з них мало навантажені і вживаються рідко, інші ж, навпаки, дуже навантажені і використовуються часто.

Фонологічна система кожної з мов є своєрідною. Своєрідність ця стосується загальної кількості фонем (кількість фонем в різних мовах коливається від 10 до 80); організації фонемних опозицій; пропорції голосних та приголосних (в українській мові 38 фонем, з них 6 голосних і 32 приголосні; в російській — 39 фонем, з них 5 голосних і 34 приголосні; в англійській — 44 фонеми, причому тут аж 20 голосних і 24 приголосні; в німецькій — 33 фонеми, 15 голосних, 18 приголосних; у французькій — 35 фонем, 17 голосних і 18 приголосних); характеру самих позицій; варіантів та варіацій фонем.

2.3.1 Різниця між звуками і фонемами

Звуки в мовленнізливаються в один суцільний потік [8, c.77-78]. Це особливо помітно, коли вперше слухаємо незнайому іноземну мову (про таку мову кажуть: джерготіння, белькотання). Проте шо довше вслухаємося, то починаємо помічати, що суцільний мовленнєвий потік розпадається на окремі частини. При цьому спочатку виділяємо великі уривки, а потім дедалі менші і нарешті, коли освоїмо мову, відчуваємо в ній уже окремі звуки.

Різниця між звуками й фонемами така:

1) звуки — фізичне явище (це коливання повітря), фонеми — ідеальне (існують у нашій уяві як еталони, з якими кожен раз зіставляємо почуті звуки мови);

звуки — індивідуальне явише (кожен мовець звуки в тому самому слові промовляє по-своєму, залежно від особливостей голосу, індивідуального тембру, манери говоріння тошо), фонеми — соціальне (їх усі сприймають однаково);

звуків — безліч, фонем — обмежена кількість;

звук — величина залежна (він звучить по-різному залежно від оточення, позиції в слові), фонема — величина стала (вона сприймається так само незалежно від оточення і навіть звучання: у формах книжка і в книжці [книз'ц'і] ми однаково виділяємо фонему ж, хоч у другому випадку чується звук з');

один звук може передавати дві фонеми (наприклад, довгі звуки с': і иґ: у словах вчишся [учйс':а], вчиться [учйц':а]);

звук може не вимовлятися, випасти, але фонему ми домислюємо (слово усний, у якому випав звук т, ми всетаки сприймаємо як похідне від уста, а не від ус).

Тож, коротко підсумовуючи другий розділ "Звуки мови як соціальне явище" ми віділили диференційні (розрізнювальні) та нейтральнимі ознаки фонеми, пояснили, що фонеми в мові існують у певній системі, і ці системи є явищем змінним, історичним, вони в кожній мові свої й по-своєму організовані, пояснили різницю між фонемами та звуками, визначили позиції (сильні та слабкі), варіанти та варіації фонем.

Висновки

Графічні й орфографічні системи, якими користуються в наш час розвинені літературні мови з давньою писемною традицією, значно розходяться з їх фонологічними системами. Якщо, наприклад, фонологічна система сучасної української літературної мови складається з 6 голосних і 32 приголосних фонем, то для їх вираження в українському алфавіті існує 32 букви — 10 для голосних та 21 для приголосних, і крім того, ще так званий м'який знак. По-різному передаються в українському письмі деякі голосні фонеми. Окремі літери завжди позначають сполучення двох фонем, тоді як одна фонема може передаватися сполученням двох або навіть трьох знаків. Різні фонеми в українській графіці можуть позначатися однією буквою і т. д.

Фонеми виділяються у мовленнєвому мисленні як окремі елементи, оскільки вони можуть збігатися з синтагмою, становити морфему у слові, бути головною складовою частиною морфеми. Семасіологізація і морфологізація є тими чинниками, які підтримують розрізнення фонем в історії окремої мови. Сукупнiсть фонем певної конкретної мови утворює систему фонематичних уявлень мовцiв. Фонеми завжди є складовими певної фонологічної системи, тобто стверджувати, що певна звукова одиниця є фонемою, можна лише стосовно окремої мови. Зміст кожної фонеми визначається її положенням у системі. Не кожен звук у певній мові є фонемою.

Фонологічна система кожної з мов є своєрідною. Своєрідність ця стосується загальної кількості фонем (кількість фонем в різних мовах коливається від 10 до 80); організації фонемних опозицій; пропорції голосних та приголосних (в українській мові 38 фонем, з них 6 голосних і 32 приголосні; в російській — 39 фонем, з них 5 голосних і 34 приголосні; в англійській — 44 фонеми, причому тут аж 20 голосних і 24 приголосні; в німецькій — 33 фонеми, 15 голосних, 18 приголосних; у французькій — 35 фонем, 17 голосних і 18 приголосних); характеру самих позицій; варіантів та варіацій фонем.

Фонеми в мовленнєвому потоцініколи не виступають у чистому вигляді. Вони, реалізуючись у звуках, так чи інакше взаємодіють одна з одною і внаслідок цього зазнають різних змін — виникають алофони (варіації й варіанти) або навіть чергування фонем. Розрізняють чотири типи фонетичних змін: комбінаторні (асиміляційні й дисиміляційні), позиційні, фонетично не зумовлені та спонтанні. Також слід зазначити, що теорії фонеми в українській лінгвістиці другої половини ХХ ст. характеризуються орієнтацією на положення Петербурзької і Московської фонологічних шкіл. А розвиток загальнолінгвістичної теорії фонеми відбувався в Україні у контексті актуальних пошуків та інтерпретацій світових лінгвістичних шкіл. Аналіз інтерпретацій теорії фонеми на сучасному етапі дає підстави твердити, що наприкінці ХХ ст. теорія фонеми стала невіддільним i обов'язковим складником опису фонологічної системи мови.

У даній курсовій ргоботі здійснено аналіз становлення і розвитку загальнолінгвістичної теорії фонеми протягом століття її існування та застосування для наукового опису фонологічної системи мови.

Також проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

  • дослідження підтвердило провідну роль Я. Бодуена де Куртене у закладанні фундаменту теорії фонеми, визначенні супровідної номенклатури та окресленні принципів і методів подальших фонологічних досліджень.

  • у межах концепцій, які утворюють фундамент загальнолінгвістичної теорії фонеми, протягом ХХ ст. було подано лінгвістичну характеристику основного об'єкта теорії, визначено місце фонеми у системі мови, відкрито закономірності функціонування системи фонем, створено класифікації фонем.

При написанні роботи було використано та опрацьовано більше 8 літературних джерел.

В процесі написання отримано грунтовні, системні знання.

Список використаної літератури

  1. Березин Ф. М. История лингвистических учений: Учебник для филол. спец. вузов. — 2-е изд., испр. и доп. - М.: Высшая школа, 1984.

  2. Бодуэн де Куртенэ И. А. Некоторые отделы сравнительной грамматики славянских языков // Русский филологический вестник. — Т. 5. — 1881 (перед. 1986)

  3. Жовтобрюх М. А., Кулик Б.М. "Курс сучасної української літературної мови", К., Вища школа, 1974

  4. Кочерга М.П., Загальне мовознавство, К., "Академія", 1999

  5. Пауль Г. Принципы истории языка, — М., 1960. — С. 446.,

  6. Семчинський С.В. Загальне мовознавство — К., 1996. — С. 73—98.)

  7. Л. В. Щерба Языковая система и речевая деятельность, КомКнига 2007 г.

  8. Ющук І.П., Українська мова, підручник для студентів філологічних навч. Закладів, К., Либідь, 2003

Loading...

 
 

Цікаве