WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Лінгвістичний аспект у вивченні звуків - Курсова робота

Лінгвістичний аспект у вивченні звуків - Курсова робота

Ще одним джерелом інтерпретації теорії фонеми стала теорія мовного знака Фердінана де Сосюра. Сформульовані Ф. де Сосюром дихотомія "мова / мовлення" і положення про фонему як тип у системі протиставлень з іншими типами дали поштовх до структурних інтерпретацій теорії фонеми і створили передумови для визначення фонеми як лінгвістичної одиниці.

У плюралістичній концепції "трьох фонем" С.І. Бернштейна, учня Я. Бодуена де Куртене, здійснено спробу синтезу інтерпретацій теорії фонеми, які розроблялися Московською та Петербурзькою фонологічними школами.

Системність і функціональність – основні підходи до інтерпретації теорії фонеми в межах Празького лінгвістичного гуртка, проте на початковому етапі досліджень актуальним був і психологічний підхід. М.С. Трубецькой розмежував фонетику як науку про звуки мовлення (область якої лежить у сфері психічного) та фонологію як вчення про звуки мови. Такий поділ був логічним продовженням запропонованого Ф. де Сосюром розрізнення між мовою і мовленням та позначенням і позначеним, а також протиставлення антропофоніки і психофонетики у теорії фонеми Я. Бодуена де Куртене. В концепції М.С. Трубецького фонологія вивчає відношення та опозиції. Фонема є сукупністю фонологічно суттєвих ознак, властивих певному звуковому утворенню. Звук мови (і, відповідно, звук мовлення) є сукупністю фонологічно суттєвих і фонологічно несуттєвих ознак, які проявляються у тій точці звукового потоку, де реалізується фонема. Фонологічний зміст фонеми є сукупністю усіх спільних для певної фонеми ознак, що відрізняють її від інших фонем певної мови. У фонології провідну роль відіграють не фонеми, а диференційні опозицiї. М.С. Трубецькой запропонував розгалужену логічну класифікацію опозицій, виділивши багатомірні та одномірні, ізольовані та пропорційні опозиції; привативні, градуальні та еквіполентні опозиції; постійні та нейтралізовувані опозиції. З останніми пов'язане поняття нейтралізації, позиції нейтралізації та архіфонеми, яку вчений тлумачив як сукупнiсть спільних для двох фонем диференційних ознак. М.С. Трубецькой уточнив поняття кореляції і запровадив поняття багаточленного пасма кореляцій, корелятивної пари, корелятивної ознаки.

Таким чином, у межах Празького лінгвістичного гуртка було структурно прокоментовано метафору Я. Бодуена де Куртене про те, що фонеми подібні не до нот, а до акордів, які складаються з кількох елементів (наприклад, Р. Якобсон (1927 р.) визначає фонему як пасмо диференційних ознак).

У 50-х рр. ХХ ст. Р. Якобсон, М. Гале та Г.М. Фант запропонували модель акустичних диференційних ознак, на які можна розкласти фонеми; ці ознаки є найменшими дискретними сигналами і утворюють 12 бінарних опозицій. [5 c. 358]

Провідний представник Лондонської фонетичної школи Д. Джоунз сформував фізичну концепцію, розвиваючи ідею "широкого" і "вузького" типів фонетичної транскрипції основоположника британської фонетики Г. Світа, а також залучаючи елементи психофонетики й антропофоніки Я. Бодуена де Куртене. Д. Джоунз застосував поняття фонеми для аналізу фонологічної системи певної кількості мов, котрі з цієї точки зору ще не розглядали, що дало можливість визначити фонему як сім'ю споріднених звуків конкретної мови, використовуваних так, що кожен звук зустрічається в певному, чітко визначеному фонетичному контексті. Звуки – "члени сім'ї" перебувають у відношенні комплементарної дистрибуції. У концепції Д. Джоунза, орієнтованій на аналіз фонологічної системи мов, викладання їхньої вимови, а також на опрацювання фонетичної транскрипції та орфографії, психологічний підхід був допоміжним.

Згідно з А. Мартіне, представником "структурно-функціональної фонетики", фонема (операційна одиниця) збігається з певною психофізіологічною реальністю. У запропонованій ученим теорії подвійного членування мови фонеми є одиницями другого членування.

У сформованій представниками Копенгаґенського лінгвістичного гуртка глосематиці провідним був логічний підхід. Фонеми та їх розрізнювальні ознаки було описано як члени функцій, саме поняття "фонема" розглядали лише дотично, у контексті інтерпретації понять, розроблених у межах цього напрямку структуралізму.

С.К. Шаумян створив операційну теорію фонеми, залучивши до інтерпретації фонеми засоби символічної логіки і семіотичну теорію.

Як уже зазначалося, найнижчим рівнем мовної структури є фонологічний. Основною одиницею фонологічного рівня є фонема.

Поняття фонеми обґрунтував І.О. Бодуен де Куртене. Він першим помітив, що будь-який конкретний звук є нетривалим, миттєвим, але люди якимсь чином зберігають його в пам'яті. Образ звука в пам'яті людини він назвав фонемою. Сам термін фонема з'явився раніше у французькій лінгвістиці у значенні "мовний звук". Уважають, що його ввів А. Дюфріш-Деженетт у 1873 p., а потім використовував Ф. де Соссюр. У Ф. де Соссюра цей термін запозичив Бодуен де Куртене, однак осмислив його по-своєму, тобто надав йому нового змісту. Він, зокрема, звернувши увагу на незбіг фізичних і функціональних властивостей звука, чітко протиставляє звук як "минуще фізично-акустичне явище" і фонему як стійке уявлення про звук, "психічний еквівалент звука". Як бачимо, фонема Бодуеном де Куртене розглядалася не як носій певного смислу, а скоріше як організаційний центр, навколо якого групуються в нашій свідомості звуки мовлення, які виконують у мові тотожні функції.

Учень Бодуена де-Куртене Л.В. Щерба розвинув і суттєво збагатив теорію фонеми. Психічний підхід до фонеми він об'єднує з функціональним. Смислорозрізнювальна роль фонеми виходить на передній план. Отже, багаторівнева ієрархічна структура мови, до якої належать внутрішньорівневі, міжрівневі і різні перехресні зв'язки, строго системні й несистемні ділянки — типовий зразок динамічної саморегулювальної системи.

Праці Бодуена де Куртене і Л.В. Щерби заклали основу для створення теорії фонем. Творцем цієї теорії вважають М.С. Трубецького. Він написав ґрунтовну новаторську працю "Основи фонології" (вийшла в 1939 р. в Празі німецькою мовою, російською мовою в Москві в 1960 p.), у якій виклав свою струнку теорію фонем. Трубецькому належить уведення терміна фонологія і виокремлення фонології в окрему науку, яка вивчає структурні й функціональні закономірності звукової будови мови. Фонологія відрізняється від фонетики, що вивчає звучне мовлення в його фізичному, акустико-артикуляційному аспекті. Фонологію ще називають функціональною фонетикою. [7, c. 10]

У фонології розрізняють 2 рівні — сегментний і суперсегментний (просодичний). Сегментний рівень складається з одиниць, які виділяються на основі сегментації. Суперсегментний рівень складається з одиниць, які виділяються відносно сегментних одиниць (просодія складу, слова, фрази). Основною одиницею сегментного рівня більшості мов світу є фонема, в деяких мовах Південно-Східної Азії — силабема.

У сучасній світовій лінгвістиці немає єдиного погляду на природу фонеми. Більше того, існує проблема реальності фонеми [4, c. 86-88]. Якщо Д. Джоунз і Л. Блумфільд є прихильниками концепції фізичної реальності фонеми, І.О. Бодуен де Куртене і Е. Сепір — концепції психологічної реальності фонеми, а Л. Єльмслев — концепції семіотичної реальності (фонема — фігура, що служить для побудови знаків), то У.Ф. Тводдел оголошує фонему фікцією, яка існує лише в метамові лінгвіста, логічним конструктом, створеним з метою зручності опису. Однак і лінгвісти, які визнають реальність фонеми й об'єктивність відношень фонем, що ґрунтуються на відношеннях у звуках мови, але розкриваються лише в функціонуванні всієї системи мови, розходяться в розумінні деяких суттєвих питань. Так, зокрема, в Росії, як вже зазначалося вище існує дві фонологічні школи — Московська і Санкт-Петєрбурзька, концепції фонеми яких багато в чому не збігаються.

Санкт-Петербурзька фонологічна школа (основоположник Л.В. Щерба, представники Л.Р. Зіндер, М.І. Матусевич, О.М. Гвоздєв, Л.Л. Буланін, С.Б. Бернштейн, Л.В. Бондарко) розглядають фонему як звуковий тип. У центрі уваги цієї школи -— розрізнення звукових оболонок морфем і слів, а не їх тотожність. Згідно з концепцією Санкт-Петербурзької фонологічної школи звуки [о] і [л] в таких словоформах, як води [вды] і вода [в^д] є різними фонемами, а звук [т] в словах сад [сат] і том [том] — одна фонема. У словах рог [рок] і рок [рок], коз [кос] і кос [кос] фонемний склад однаковий, тут є нерозрізнення морфем, а не фонем. У складі однієї й тієї ж морфеми можуть бути різні фонеми (чергування фонем у морфемі).

Принцип підходу цієї школи — прагнення пов'язати лінгвістичну природу фонеми з її роллю в мовленні. Саме тому вчені Санкт-Петербурзької школи вивчають матеріальні властивості звуків, експериментально досліджують їх Вважають, що теорія Санкт-Петербурзької фонологічної школи має практичне застосування в лікуванні звукових порушень при різних захворюваннях, в автоматичному аналізі й синтезі мовлення, у створенні іспитових тестів, у техніці зв'язку, лінгводидактиці.

Московська фонологічна школа (засновники Р.І. Аванесов, П.С. Кузнецов, О.О. Реформатський, В.М. Сидоров, О.М. Сухотін, Н.Ф. Яковлєв, Г.О. Винокур, А.Б. Шапіро) при визначенні фонеми і фонемного складу мови застосовують морфемний критерій (у центрі уваги не розрізнення звукових оболонок значеннєвих одиниць, а їх тотожність). Фонему розглядають як сукупність диференційних ознак, через що фонологічні одиниці, які розрізняють словоформи, але забезпечують єдність слова, належать до однієї фонеми. Фонема як абстрактна одиниця не може бути ототожнена з жодною конкретною звуковою одиницею. Фонема— це сукупність звуків, що чергуються позиційно. Сюди можуть входити різні звуки — близькі й далекі і навіть нульовий звук. Саме Московська фонологічна школа створила теорію паралельних і перехресних рядів чергувань фонем, увела поняття гіперфонеми. Теорія Московської фонологічної школи знаходить застосування не тільки у фонології, але й у словотворі, морфології, синтаксисі, лексикології тощо. Ідеї Московської фонологічної школи узагальнені в праці М.В. Панова "Русская фонетика" (М., 1967). З інших фонологічних шкіл найвідомішими є Празька, Лондонська, Американська і Копенгагенська.

Loading...

 
 

Цікаве