WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Структура типових тематичних англійських назв груп і виконавців - Курсова робота

Структура типових тематичних англійських назв груп і виконавців - Курсова робота

За функціональним принципом можливо розмежувати два основних види оказіональних номінацій: як джерело створення експресивно-образних стилістичних змістів і як джерело створення емоційно-оцінних стилістичних змістів.1 Для термінологічного розмежування цих явищ будуть використані терміни: у першому випадку - "вторинна оказіональна номінація" або "вторинне оказіональне перейменування", у другому випадку - "оказіональна номінація" або "ускладнена оказіональна номінація".

Вторинне оказіональне перейменування як джерело створення мовної образності - явище, відоме, практично, ще із часів давньогрецьких риторів. Уже в ті часи створення образності слова зв'язувалося з його метафоричним уживанням, заснованим на переносі значення.

У стилістичному плані вторинне оказіональне перейменування є джерелом створення образної експресії й лежить в основі формування ряду лексичних стилістичних прийомів, таких як метафора, метафоричний епітет, метонімія [15, с. 124].

У ході освоєння реального світу, спостерігаючи речі й факти, установлюючи в них загальне й роздільне, людина пізнає предмети і явища, формує поняття про класи предметів і їхніх властивостей, установлює між ними певні зв'язки й взаємозалежності. Кінцевою метою цього пізнавального процесу є одержання класифікації, яка б максимально відбивала розподіл і закономірні зв'язки істотних ознак у речах, явищах, процесах і т.д. і мала би максимальну прогностичну силу.

При цьому слово як основна номінативна одиниця являє собою засіб не вичерпного відбиття пізнаної дійсності, але приблизного, "побутового", достатнього, щоб правильно орієнтуватися в реальному світі й успішно діяти в ньому [22, с. 230]. У результаті значення носить "розпливчастий " характер (vagueness), що Ст. Ульман пояснює наступними факторами: узагальнююча природа слова, контекстуальні зрушення значень, відсутність ясних границь між речами, про які ми говоримо, недостатність проінформованості про них і т.п. [57, с. 138].

В основі вторинної оказіональної номінації словом у складі таких стилістичних прийомів як метонімія й онтономасія в принципі ті ж явища, що й при створенні метафоричної образності. Однак між цими двома процесами передбачаються деякі відмінності, які дозволяють говорити про різні типи вторинної оказіональної номінації.

Тут в основі перейменування лежить зміна денотативної співвіднесеності й поява співвіднесеності до референциальної. Однак загальна ознака, на основі якого будується оказіональне перейменування, визначається найчастіше, асоціативними змістами слова.

Під асоціаціями розуміється такий зв'язок уявлень, завдяки якому одне представлення, з'явившись у свідомості учасника комунікації, викликає інше - по подібності, суміжності або протилежності. Асоціативними змістами називають такі змісти, які, не маючи своєї власної роздільної звукової форми, користуються формою іншого змісту, що розуміється буквально [5, с. 4].

Асоціації можуть бути випадкові й постійні. Випадкові асоціації породжуються конкретним контекстом і разом з ним зникають. Постійні асоціації породжуються й закріплюються за словом у результаті його цілеспрямованого вживання в границях даного макроконтексту. Вони можуть бути також пов'язані з постійними екстралінгвістичними характеристиками об'єкта позначення.

Асоціації першого типу лежать в основі вторинної оказіональної номінації словом у складі стилістичного прийому онтономасії, що характеризується використанням власного імені в значенні загального й загального в значенні власного [7, с. 161-163].

В основі вторинної оказіональної номінації словом у складі стилістичного прийому метонімії лежать постійні асоціації, що виникли у зв'язку з екстралінгвістичними характеристиками об'єктів внемовної дійсності й певні типи, що відображують відносини між ними. Наприклад, відношення між частиною й цілим - синекдоха ("дах" і "будинок"), вмістом і вмістимим ("зал" і "люди" у залі), конкретним вираженням абстрактного поняття й самим абстрактним поняттям ("колиска" і "народження") і т.п. (7, с. 141-142).

1.2. Вторинна номінація

Вторинна лексична номінація - це використання вже наявних у мові номінативних засобів у новій для них функції найменування. Вторинна номінація може мати як мовний, так і мовленнєвий характер. У першому випадку результати вторинної номінації з'являються як прийняті мовою й конвенціонально закріплені значення словесних знаків, у другому - як оказіональне вживання лексичних значень у невласній для них номінативної функції. При цьому в самих процесах вторинної номінації - мовній або мовленнєвій - немає істотної різниці. Однак у мові закріплюються, як правило, такі вторинні найменування, які являють собою найбільш закономірні для системи даної мови способи іменування й заповнюють відсутні в ньому номінативні засоби. Всі вторинні найменування формуються на базі того значення слова, чиє ім'я використовується в новій для нього функції найменування.

Характер номінативної цінності нових лексичних значень - їхня здатність позначати "шматочки" дійсності - тісно зв'язаний зі значенням опорного найменування, що знаходить вираження в несамостійній номінативній функції таких непрямо-похідних значень слів і проявляється в синтагматичній обумовленості їхнього вибору й комбінації в ході обумовленості їхнього вибору й комбінації в ході побудови пропозиції2 [6, с. 373].

Номінативна діяльність, пов'язана із практичним оволодінням, пізнанням і відбиттям об'єктивного для людини й суб'єктивного його світу, не вичерпується ні простим відтворенням уже готових найменувань, ні створенням зовсім нових, первісних імен. Словесні знаки, будучи засобом зберігання "знятої" у них внемовної інформації, тобто відомостей, знань, даних про світ [29, с. 17], одночасно служать і засобом язикового мислення. Тому й значення слів постійно утягуються в круговорот розвитку самих понять, матеріалізованих у словесній оболонці. Саме відносно іменування, що пов'язують концептуальний зміст, для якого характерна безперервність у силу саморуху й саморозвитку понятійних форм відбиття дійсності, і дискретні звукоряди, що одержують функцію імені, - у самому цьому відношенні закладена можливість переосмислення й формування вторинних знакових функцій слів.

Здатність свідомості відбивати в процесі мислення пізнавані сторони дійсності, розглядаючи їх в усіх нових зв'язках і відносинах і відкриваючи всі нові властивості світу, стримується в мові необхідністю використовувати в цих процесах обмежений обсяг засобів вираження й підкоряється репродуктивному характеру язикової техніки в силу конвенціональної природи мови як історично сформованого засобу зберігання й передачі інформації [9, с. 168].

Додання готових язикових значень до нових образів - це і є реальні процеси функціонування мови, у яких відбувається припасування й пристосування значень слів і синтаксичних конструкцій до того, що позначається в даному висловленні, а тим самим завжди існує можливість переосмислення значень. Кожний мовний акт - це одночасно й акт номінації. Мова не була б "дійсною свідомістю", якби її будівельний матеріал - слова й синтаксичні моделі - не здатні були б виражати зновупізнаване у світі й у людині.

У властивості актуалізувати в складі висловлення понятійний зміст й укладене одне з істотних властивостей словесних знаків. Значення слова як одиниці лексикона, як засобу зберігання інформації - це свого роду "внутрішня сторона" знака, як писав у свій час А.І. Смірницький [21], що звернена до язикового коду й одночасно - до дійсності й співвідноситься з пізнавально-відбивною діяльністю людської свідомості. У значенні слова концептуальний зміст, тобто зміст як спосіб даності денотата, перетворено в поняттєво-язиковій формі відбиття, що орієнтована на властивості позначуваного й містить відомості, що як би вказують шлях до нього й до його зв'язків і відносин. Структурний же компонент значення забезпечує дотримання правил, що співвідносяться із пристроєм язикового коду. Як тільки слово, вибране мовцем відповідно до його комунікативного наміру, досягає мети - представляє позначуване, воно стає знаком понятійної форми відбиття елемента або фрагмента дійсності. У складі висловлення у слова як би збуджується його предметна або понятійна співвіднесеність, що й створює сприятливий ґрунт для переосмислення значення слова.

Loading...

 
 

Цікаве