WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Структура типових тематичних англійських назв груп і виконавців - Курсова робота

Структура типових тематичних англійських назв груп і виконавців - Курсова робота

Інтернет енциклопедія важкого метала: www.welcome.to/bnrmetal

1854 назви відомих груп були узяті з двох джерел, Rolling Stone Encyclopedia Of Rock & Roll (George-Warren, 2001) і The Billboard Book of Top 40 Hits (Whitburn, 2004).

Структура роботи. Дипломна робота об'ємом в 135 сторінок друкарського тексту складається зі вступу, п'яти розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаної літератури, прикладного електронного продукту.

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, актуальність вибраної тематики, розкрита наукова новизна, мета і завдання роботи, практичне значення отриманих результатів, висунута гіпотеза, визначені об'єкт, предмет і методи дослідження, визначено фактичний матеріал.

У першому розділі представлені теоретичні положення про теорію номінації. Розглядається знакоутворювання та словотвір як необхідна умова лексичної номінації, вторинна номінація.

У другому розділі проводиться класифікація назв груп і виконавців в двох напрямах. У першому назви класифікуються згідно музичним стилям. В другому напрямку класифікація назв груп відбувається згідно семантичним і морфологічним змінам в структурі назв впродовж десятків років.

У третьому розділі описується програмний продукт – електронний словник-довідник англійських назв груп і виконавців, і музичних стилів. Довідник музичних стилів містить історію створення того чи іншого стилю. В даному довіднику вказані музичні інструменти й характеристика вокалу, які і створюють певний стиль. Словник англійських назв груп демонструє як група створювала свою назву, що саме є основою для вибору номінації та які фактори вплинули на цей процес.

РОЗДІЛ 1

МОВНА НОМІНАЦІЯ ЯК ЗАСІБ СТВОРЕННЯ НАЗВ

МУЗИЧНИХ ГРУП І ВИКОНАВЦІВ

Постійний розвиток людського суспільства й людського пізнання ставить перед мовою завдання забезпечити всі сторони життя й діяльності людини новими найменуваннями. Науку про імена, про природу найменування, про засоби позначення і їхніх типів називають ономасіологією. Основною метою ономасіології можна вважати створення теорії номінації, її головним завданням - "вивчення засобів і способів найменування окремих елементів дійсності"[ 18, с. 228].

1.1. Знакоутворювання- необхідна умова лексичної номінації

Основним аспектом розгляду природи найменування лексичними одиницями є лінгвосеміотичний, що ґрунтується на наступних теоретичних положеннях: 1) природна мова є знакова система особливого роду з подвійною структурацією її одиниць і із дворазовим їх позначенням - у системі номінативних засобів (первинне означення) і в якості або в складі предикативних одиниць у мові (вторинне означення); 2) людська мова як складне матеріально-ідеальне утворення поєднує у собі стосовно об'єктивної дійсності сімултану властивість позначення й відбиття; 3) психо-фізіологічною основою репрезентації об'єктивної дійсності словами є друга сигнальна система дійсності.

Акти прямої (первинної) номінації за допомогою слів примітні тим, що вони одночасно сполучені з опредмечуванням людиною об'єктивного світу, з усіма етапами його суспільного досвіду й трудовою діяльністю, з виділенням і узагальненням необхідного й істотного в предметі пізнання.

У гносеологічному аспекті пряма лексична номінація є завжди процес перетворювання фактів дійсності в знаки й надбання людей шляхом перетворення фактів дійсності у факти системи мови, у значення й категорії, що відбивають суспільний досвід носіїв мови.

Становлення найменування будь-якого типу ( елементарне первинне й - просте, складене, складне однослівне або декількаслівне найменування й т.д.) сполучено із процесом знакоутворювання.

Власні імена, хоча й зараховуються в розряд повнозначних лексичних знаків, однак різко протистоять останнім як за своїм значенням, так і по сфері й обсягу функціонування, займаючи периферійне положення в лексиці будь-якої мови.

По характеру знакового значення, по сфері функціонування й функції індивідуалізації власні імена можна назвати "лексично неповноцінними, збитковими".

"Якщо серед іменників конкретні загальні імена є центральною семантичною категорією, те це саме тому, що вони володіють двома здатностями: значити (signifier) і позначати (designer), у них є певний семантичний зміст, і в той же час вони застосовні до реальних об'єктів. Загальні імена мають повну семантичну структуру" [14, с. 252]. Власні імена, на противагу загальним, обмежуються однією функцією - позначення, що дозволяє їм тільки розрізняти, пізнавати позначувані предмети, особи, без вказівки на якісну, змістовну характеристику даного індивідуума або одиничного предмета, факту.

Основним дефектом власних імен є "нездатність" виражати узагальнене поняття; їхня роль у мові чисто називна, у силу чого їх називають "розпізнавальними знаками" [56, с. 73].

Класифікація власних імен може бути проведена по предметній сфері, по позначуваним ними предметам: 1.) назви осіб (ім'я, прізвище, по батькові); 2.) імена (прізвиська) тварин, птахів і т.п.; 3.) топографічні імена - річок, океанів, морів, заток, проток, озер, країн, океанів, гір, гірських хребтів, міст, поселень, парків, вулиць, доріг і т.д.; 4.) імена будинків, установ, пароплавів, літаків і інших засобів пересувань; 5.) назви книг, журналів п'єс, музичних груп і виконавців і т.д.

До власних імен іноді зараховуються [50, с. 89] "квазівласні імена", такі, як назви періодів історії, культурних і політичних рухів, імена історичних особистостей, героїв і місць, зображуваних у літературі, а також назви (етикетки) товарів, продуктів харчування, брендових назв.

Перераховані групи власних імен, розмежованих по предметній області, різні по характеру свого значення й сфері функціонування: 1) імена, які позначають (прізвища, імена осіб, прізвиська тварин, назви місць, історичних подій, дат і т.п.), і 2) імена, які тільки називають ( заголовки книг, назви журналів, етикетки на продуктах, виробу парфумерії й т.д.). У власних іменах першого типу значення носить денотативний характер, тобто в його основі лежить подання про категорію, клас осіб, предметів. Значеннєвий потенціал цих імен у порівнянні з повнозначними знаками, що мають денотативно-сигніфікативний або сигніфікативний тип значення, дуже малий, проте він є. У імен, що позначають особу, набір концептуальних ознак, властивих самому денотату, включає "стать" (жіноча, чоловіча) [36].

У власних іменах, що не мають у силу своєї семантичної неповноцінності значеннєвої структури, а отже, асоціативних і структурних зв'язків по лінії змісту, матеріальна сторона словесного знака (його звучання або акустичний образ) здобуває більшу значимість, чим це має місце в іменах загальних.

Власні імена із сугубо денотативним значенням не мають значеннєвої структури й у силу цього обмежуються сферою номінативно- класифікаційної діяльності мови, являючи собою своєрідну номенклатуру одиничних імен або однакових предметів реального світу.

"Межа, що відокремлює загальні іменники від власних, звичайно, не абсолютна. Більшість власних імен походять від загальних слів, що раніше вказували на якусь ознаку (зміст)" [4, с. 102-103]. Загальновідомий і той факт, що значна кількість загальних імен походять в результаті "лексикалізації", тобто в результаті процесу вторинного перейменування власних імен у загальні.

Поряд з денотативною функцією індивідуалізації, власним іменам властива прагматична функція, що виявляється в тім, що ідентифікуючі знаки, як і ті, що характеризують, використовуються в мові як засіб вираження емоційно-оцінних значень. "сам спосіб найменування по імені, або по імені та по батькові, або по прізвищу, - писав Д.Н. Шмельов, - певним чином відбиває й взаємостосунки осіб, і суспільне становище називаного" [26, с. 141].

Слово як одиниця мови являє собою єдність означаючого й означуваного, єдине матеріально-ідеальне утворення, що служить засобом матеріалізації й номінації відбитих у свідомості людини об'єктів дійсності.

Складність і багатогранність значеннєвого змісту слова визначають універсальний характер словесного знака і його поліфункціональність. У слові, зокрема, розрізняють функції: номінативну (найменування), сигніфікативну (узагальнення), комунікативну (спілкування), прагматичну - у тому числі й стилістичну (експресивного вираження й емоційного впливу) [25, с. 39].

Унікальною властивістю природної людської мови є його здатність дворазової репрезентації, дворазового (подвійного) означення об'єктів навколишньої дійсності (у мовній системі й мові). Саме ця властивість представляє основу його здатності формувати нескінченну безліч висловлень, інтерпретувати будь-яку діяльність людини, включаючи широку область емоційних переживань, раціональних оцінок і чуттєво-образних уявлень об'єктів реального світу. "Безсумнівно, - писав Л.В. Щерба, - при говорінні ми часто вживаємо форми, які ніколи не чули від даних слів, створюємо слова, не передбачені ніякими словниками, і, що головне.., сполучаємо слова, хоча й за певними законами їхнього сполучення, але найчастіше самим несподіваним образом ..." [27, с. 24]. Однак, якщо прийняти за вихідне, що в основі практично безмежних можливостей вживання слів у мові в їхній непрямій функції лежать явища, пов'язані з тенденцією розвитку мови й закладені в самій мові, стає можливим поставити завдання визначення основних закономірностей, основних способів і засобів формування різних типів оказіональних номінацій.

Loading...

 
 

Цікаве