WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Українські перекладознавці XX сторіччя - Курсова робота

Українські перекладознавці XX сторіччя - Курсова робота

Як справедливо зазначав проф. Г. Грабович, історія літератури нероздільно пов'язана з дискурсом: її творять не тільки поодинокі праці, а й їх рецепція. Ідеться про сприйняття читачів.

Досліджувати українську перекладацьку культуру необхідно в щільному зв'язку з історією народу та з історією розвитку цільової мови, її лексикону, образного фонду, фразеологічних засобів, синтакси. Скажімо, якщо у XIX ст. наші перекладачі, може, й надмірно українізували перекладувані драматичні твори, то не слід забувати, що це був лише період становлення українського національного театру, і було б помилкою оцінювати їхню діяльність з погляду сучасних вимог до художнього перекладу. Важливо також глибоко дослідити вплив перекладної літератури на розвиток літератури оригінальної.

Озброївшись солідною теоретичною базою, картотеками, бібліографіями, базами даних, можна приступати до комплексного вивчення історії українського художнього перекладу на основі найновіших досягнень світового перекладознавства. Назву хоча б теорію багатоаспектності перекладу В. Н. Комісарова, культурологічну парадигму інтерпретації художнього перекладу Г. В. Чернова, концепцію тотального перекладу П. Торопа, полі системи Г. Турі та І. Івена-Зогара, жанрову теорію перекладу, у випрацювання якої зробили свій посильний внесок і українські перекладознавці – О. І. Чередниченко, В. Д. Радчук, П. О. Бех та ін.

1.2 Історичні основи перекладу

По-різному готували перекладацькі кадри в різні епохи та в різних країнах. У Канаді, приміром, підготовка перекладачів почалася із викрадення дітей, а саме: у 1534 р., відкривши затоку Св. Лаврентія, французький мореплавець Ж. Картьє намагався нав'язати контакти з індіанцями за допомогою мови жестів. Оскільки такий спосіб спілкування був досить складним і не завжди вдалим, то, від'їжджаючи, він викрав синів вождя ірокезького племені із Стадакони (територія сьогоднішньої провінції Квебек) Дома Агая і Тайноагні й завіз їх до Франції. Згодом, повернувшись на батьківщину, ці юнаки стали першими перекладачами в історії Канади. Одначе ретельно виконували свої перекладницькі обов'язки лише до того часу, доки їхні нові господарі не стали кривдниками їхнього племені. А тоді навідріз відмовилися. Були патріотами. До речі, патріотизм - це невід'ємна риса перекладача, за звичай, представника свого народу [11].

Одну із найдавніших перекладацьких шкіл було засновано в Єгипті, ще в 1835 р. Одначе лише в 70-х роках нашого сторіччя настало повне усвідомлення того, що навчання перекладу – це окрема комплексна дисципліна з власною теорією та методикою. Tепер у світі є чимало Інститутів перекладу та перекладацьких факультетів чи відділів в університетах, як, приміром, Iнститути усних та письмових перекладачів у Парижі, Брюсселі та Оттаві, Всеросійський перекладацький центр у Москві, перекладацький відділ факультету іноземної філології Національного університету ім. Т. Шевченка в Києві, перекладацькі факультети Тамперського університету в Фінляндії, Віденського - в Австрії, Карлового - в Празі. У деяких інститутах навчають і мов і перекладу, в інші приймають студентів лише з досконалим знанням мов і зосереджують увагу передусім на мистецтві та вмінні перекладати [11, 9].

Що ж до перекладу в Україні, то, по-перше, українська мова (як і чимало інших) належить до мов обмеженого поширення, що одразу збільшує вагу перекладу в нас. Ще творці слов'янської писемності - євангелисти Кирило та Мефодій - змушені були обстоювати перед Римом та Візантією право людей читати Біблію не лише грецькою і латинською, а й старослов'янською мовами.

Оскільки наша історія склалася так трагічно, що українська мова й література - головні чинники формування нації в умовах бездержавності - майже ніколи не мали нормальних умов для функціонування, перекладна література, починаючи від старокиївської доби, відігравала надзвичайно важливу роль у нашому культурному житті і як виховний засіб, і як засіб самовиразу нації та збагачення її мови. Переважна більшість українських письменників минулого по-подвижницькому ставилася до перекладу. Вони були просвітителями свого народу та борцями за його кращу долю, і своїм знаряддям, поряд з оригінальною творчістю, часто обирали переклад, що був для них водночас ефективним засобом підвищити власну майстерність.

Після другої світової війни, завдяки блискучій школі українського художнього перекладу, очолюваній спершу М.Рильським, а після його смерті в 1964 р. – Г. Кочуром, перекладна література систематично й повносило входить у національну культуру. Український художній переклад - месником - постає на повний зріст як своєрідна адекватна компенсація трагічно руйнованої в своєму історичному розвитку оригінальної української літератури. Перекладна література стає також великим скарбом для прийдешнього через нагромадження тих лексичних, образних, віршових, структурно-конотативних ресурсів, які тепер можуть широко використовувати українські письменники.

Доля була жорстокою до наших перекладачів. Скільки було серед них поляглих, розстріляних, замучених, засланих! Але вони завжди стояли на сторожі Слова. Під віршовою сповіддю Г. Кочура:

"Приймаю, доле, все без скарги, без вагань,

Лиш вбережи, молю, мого життя основу, -

Моє оплачене поневірянням слово.

В нім сяє все, чого позбавлений в житті,

В нім – волі й вічності уламки золоті,

В нім – правді світовій і правді нашій дань"

міг би підписатися кожний з цих подвижників

На жаль, останніми роками наша перекладна література зазнала гіркотних, непоправних утрат: межу вічності переступили М.Бажан, Борис Тен, І. Стешенко, М. Лукаш, Г. Кочур, О.Тарнавський, О. Зуєвський, Д. Паламарчук, В. Митрофанов [8].

Вмирають мудреці з держави слів,

Святі, що сущі над патериками...

Вкраїнської словесності держава

Поволі тратить гетьманів своїх...

(В. Коротич)

Для нашої філології важливий не лише художній переклад українською мовою, а й переклад українського художнього слова різними мовами, передусім англійською. У цій галузі маємо тепер чимало новинок. Так, у Канаді тільки що видано два томи із запланованого п'ятитомника "Women's voices in Ukrainian literature", де вміщено переклади творів Олени Пчілки та Наталії Кобринської, Дніпрової Чайки та Любові Яновської. У цьому ж році заплановано видати в наступних трьох томах твори Ольги Кобилянської та Євгенії Ярошинської, Лесі Українки і Грицька Григоренка та дитячі оповідання письменниць цієї епохи. Цей своєрідний подвиг - донести до англомовного читача творчість українських письменниць, долаючи часові, географічні та мовні бар'єри, взяла на себе професор Романа Франко, що впродовж тривалого часу керувала кафедрою славістики та сучасних мов у Саскачеванському університеті.

Що ж до науково-технічного перекладу, то він ледь животів, після короткочасного ренесансу, пов'язаного з Інститутом української наукової мови, який було по-варварському знищено у 1930 р., під приводом надуманого процесу над фіктивною "Спілкою визволення України". Нас переслідують лексикографічні злидні, упродовж десятиліть, коли наша мова призначалася лише для домашнього вжитку, ми майже не видавали термінологічних словників, не мали ніяких умов для вишколювання перекладачів-синхроністів, перекладачів аудіо-візуальної комунікації, перекладачів дипломатичного рівня та богословської літератури. На жаль, дотепер ми не маємо окремої професійної організації перекладачів, отже, не належимо до Міжнародної федерації перекладачів, FIT, заснованої у Парижі 1953 р., яка тепер об'єднує перекладачів понад 80-и держав. За сприяння цієї організації, 1995 р. опубліковано надзвичай вартісну колективну монографію за редакцією Ж. Делісл та Дж. Вудворс "Перекладачі крізь віки" водночас англійською та французькою мовами [4].

В Київському державному університеті ім. Т. Шевченка був здавна перекладацький відділ, але його головним завданням було навчати військових перекладачів з російською як мовою-джерелом. Лише у 1991 р. ситуація там кардинально змінилася. Львівський державний університет ім. І. Франка вперше проводив набір на перекладацький відділ у 1996/97 н. р.. Студент перекладач повинен критично оцінювати лінгвістично-філософське підґрунтя численних перекладознавчих систем, починаючи від поглядів Ціцерона, Горація та Св. Джерома, аж до сучасних наукових парадигм, зокрема, до лінгвістичної поліфонії Е. Табаковської, поняття багатоаспектності перекладу проф. В. Комісарова та культурологічної парадигми інтерпретації художнього перекладу проф. Г. Чернова.

Вимогою нашого часу є комплексна асиміляція знань і, отже, перекладознавство, зокрема його методологія, може успішно розвиватися, лише широко використовуючи здобутки інших наук, зокрема, когнітивістики, семіотики. Так, мовна картина світу - важлива складова мовної компетенції. Вона складається із концептуальних структур, по-своєму організованих і відображених в кожній мові. Розбіжності концептуальних структур мови-джерела та цільової мови часто спричиняють перекладацькі аномалії.

Розділ 2. Сучасні видатні перекладознавці України

2.1 Доктор філологічних наук та перекладознавець Зорівчак Р.П.

В даному розділі ми розглянемо декілька видатних вітчизняних перекладознавців 20 ст.. Так, одним із корифеїв українського перекладу є доктор філологічних наук, професор, член та заступник голови Науково-технічної рад Львівського національного університету ім. І.Франка, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, академік Академії наук вищої школи України, член Національної спілки письменників України, відмінник освіти України Зорівчак Роксоляна Петрівна

Loading...

 
 

Цікаве