WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Стилі мовлення - Курсова робота

Стилі мовлення - Курсова робота

Досконале знання специфіка кожного стилю, його різновидів, особливостей – надійна запорука успіхів у будь-якій сфері спілкування.

Термін "стиль мовлення" слід розглядати як спосіб функціонування певних мовних явищ. Розрізнення стилів залежить безпосередньо від основних функцій мови – спілкування, повідомлення і діяння. впливу.

Високорозвинута сучасна літературна українська мова має розгалужену системі стилів, серед яких:

  • розмовний,

  • художній,

  • науковий,

  • публіцистичний,

  • епістолярний,

  • офіційно-діловий,

  • конфесійний.

Для виділення стилів мовлення важливе значення мають форми мови – усна й писемна, розмовна і книжна. Усі стилі мають усну й писемну форми, хоча усна форма більш притаманні розмовному стилю, а інша – переважно писемна. Оскільки останні сформувалися н книжній основі їх називають книжними.

Структура текстів різних стилів неоднакова, якщо для розмовного стилю характерний діалог (полілог) то для інших – переважно монолог.

Відрізняються стилі мовлення й багатьма іншими ознаками. Але спільним для них є те, що вони – різновиди однієї мови, представляють усе багатство їх виражальних засобів і виконують важливі функції в житті суспільства – забезпечують спілкування в різних його сферах і галузях.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення певних видів спілкування та вирішення конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер експресивності мовних елементів, виділяються також урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та ін.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна подати у вигляді таблиці:

Назва стилів

Види творів, у яких стиль реалізується

Основні ознаки стилів і жанрів мовлення

Мета мовлення

Сфера спілкування

Форма реалізації стилю

Мовні особливості стилю

Розмовний

обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи подання допомоги, виховний вплив

побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими

діалог

широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні речення тощо

Науковий

дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація

повідомлення про результати наукових досліджень

наука, техніка, освіта

монолог

характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність, обґрунтованість викладу

Офіційно-діловий

закон, кодекс, статут, наказ, указ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист тощо

регулювання офіційно-ділових стосунків

офіційно-ділові стосунки

монолог (діалог)

переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад гранично точний

Публіцистичний

виступ, нарис, публіцистична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія

обговорення, відстоювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, сприяння суспільному розвитку

громадсько-політичне життя

монолог (діалог)

використовуються суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний

Художній

трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема, вірш, байка

різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх засобів

мистецтво слова

монолог

застосовуються всі мовні засоби, особливо широко — слово в переносному значенні

РОЗДІЛ 2. Розмовний стиль.

Сфера використання – усне повсякденне спілкування в побутів, у сім'ї, на виробництві.

Основне призначення – бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Слід відрізняти неформальне й формальне спілкування. Перше – нерегламентоване, його мета й характер значною мірою визначаються особистими (суб'єктивними) стосунками мовців. Друге – обумовлене соціальними функціями мовців, отже, регламентоване за формою і змістом.

Якщо звичайне спілкування попередньо не планується, не визначаються мета його і зміст, то ділові контакти передбачають їх попередню ретельну підготовку, визначення змісту, мети, прогнозування, можливих висновків, результатів.

У повсякденній розмові мовці можуть торкатися різних, часток не пов'язаних між собою тем, отже, їхнє спілкування носить частіше довільний інформативний характер.

Ділова ж мова, як правило, не виходить за межі визначеної теми, має конструктивний характер і підпорядкована розв'язанню конкретних завдань, досягненню заздалегідь визначеної мети.

Основні ознаки:

  • безпосередня участь у спілкування;

  • усна форма спілкування;

  • неофіційність стосунків між мовцями (неформальне);

  • невимушеність спілкування;

  • непідготовленість до спілкування (неформальне);

  • використання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, пауз, інтонації);

  • використання позамовних чинників (ситуація, поза, руки, жести, міміка);

  • емоційні реакції;

  • потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, акцентувати головне.

  • Основні мовні засоби:

  • емоційно-експресивна лексика (метафори, порівняння, синоніми та ін.);

  • суфікси суб'єктивної оцінки (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);

  • прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);

  • часте використовування різних займенників, дієслів із двома префіксами (поп-, пона-, поза-);

  • фразеологізми, фальклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки й т.д.);

  • заміна термінів розмовними словами (електропоїзд – електричка, бетонна дорога – бетонка.

  • Типові форми мовлення – усні діалоги та полілоги.

Норми розмовного стилю встановлюються не граматиками, як у книжних стилях, а звичаєм, національною традицією – їх відчуває і спонтанно обирає кожен мовець.

Жанри реалізації – бесіда, лист.

РОЗДІЛ 3. Художній стиль.

Цей найбільший і найпотужніший стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники органічно вплітають ті чи інші стилі до своїх творів для надання їм більшої переконливості та достовірності в зображенні подій.

Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) це стиль покликаний крім інформаційної функції найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки:

  • найхарактерніша ознака художнього відтворення дійсності – образність (образ – персонаж, образ колектив, образ – символ, словесний образ, зоровий образ);

  • поетичний живопис словом навіть прозових і драматичних творів;

  • естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного;

  • експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе та ін.);

  • зображуваність (тропи, епітети порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази, тощо; віршова форма, поетичні фігури); конкретно-чуттєве живописання дійсності;

  • відсутня певна регламентація використання засобів, про які йтиметься далі, та способів їх поєднання, відсутні будь-які приписи;

  • визначальним є суб'єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світобачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора спрямоване на індивідуальне світосприйняття та інтелект читача).

  • Основні мовні засоби:

  • наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, рече, дій, явищ, ознак);

  • використання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, анонімів, фразеологізмів);

  • запровадження авторських новаторів (слів, значень, виразів, формування індивідуального стилю митця);

  • уведення до творів, зі стилістичною метою, історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних елементів., навіть жаргонізмів;

  • поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Н. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л.Костенко); у наказовому способі: В квітах всі вулиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина);

  • широке використання різноманітних типів речень, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики;

  • повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпс, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

Loading...

 
 

Цікаве