WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Проблематика й актуальність антонімії в английскій мові - Курсова робота

Проблематика й актуальність антонімії в английскій мові - Курсова робота

Д.М. Шмельов дає визначення антонімів, яке відповідає новим методам аналізу семантичної структури слова і відношень слів у лексичній системі: "Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми" [85; с.131]. Близьке до традиційного (хоч у новій термінології) визначення дає Л.О. Новиков: "Два чи більше лексично-семантичних варіантів є антонімів, якщо у них різні знаки (лексеми) і протилежні значення (семеми)" [52; с.247]. Дослідник визначає антонімію як відношення крайнього заперечення між двома лексичними одиницями, які розрізняються однією дистинкцією – протилежними семами.

Проте в лінгвістичній літературі вказувалися й на інші, власне лінгвістичні ознаки, антонімів. Так, В.Н. Комісаров до таких ознак відносить, по-перше, регулярне протиставлення слів-антонімів у мовленні, зокрема вживання їх поруч як однорідних членів речення, по-друге, однакову сферу лексичної сполучення, тобто властивість слів-антонімів сполучатися з одним і тим же колом слів [29; с.56]. Л.О. Введенська зробила спробу описового визначення антонімів через перерахування їх різних властивостей у вступі до "Словника антонімів російської мови" [6; с.35].

Як видно з наведених вище та інших визначень, центральним і ключовим поняттям мовної антонімії є поняття протилежності. Однак протилежність ця семантично неоднорідна. Отже питання про те, які поняття (контрарні чи контрадикторні) утворюють логічну основу антонімії, розв'язується в науковій літературі по-різному. Так, О.В. Ісаченко вважає, що з погляду формальної логіки антонімами слід вважати "лише контрадикторні протиставлення, одержані на основі екстенсіоналу ("обсягу") понять" [19; с.47]. Такий підхід до обґрунтування логічної основи антонімії веде до обмеження системи антонімів, оскільки за її межами залишається велика група контрарних протиставлень.

Ми поділяємо поширений у сучасному мовознавстві погляд, що логічну основу антонімії утворюють контрарні поняття і та частина контрадикторних, у яких протиставлення перейшло в протилежність. Визнання логічною основою антонімії контрарних і контрадикторних понять дає можливість відносити до антонімів як різнокореневі лексеми (смислове протиставлення в них не має формального вираження, воно передається семантикою слова), так і однокореневі (протиставлення у них має марковане вираження: заперечні частки, префікси із заперечним значенням) [17; с.142].

Крім різнокореневих і однокореневих антонімів, виділяється третій структурний тип – енантіосемія, під якою мається на увазі протилежність значень всередині однієї лексеми. Явище енантіосемії, на нашу думку, недоцільно розглядати в межах антонімії, оскільки для виникнення протиставних відношень необхідна наявність двох слів. У зв'язку з цим вважаємо, що енантіосемія правильно класифікується деякими вченими як частковий вияв омонімії [14; с.252]. При дослідженні було установлени широкі використовування його в різних областях науки. Так у філософії під терміном " протилежність" розуміють категорію, що виражає одну зі ступенів розвитку протиріччя. Логіка трактує термін "протилежність" по-своєму. "Протилежність" – категорія, що виражає одну зі сторін діалектичного протиріччя, що містить у собі взаємодію між взаємовиключними, але при цьому взаємним і взаємо проникаючим один до одного протилежностями усередині єдиного об'єкта і його стані або ж понятті, висловлень, теорій.

У мові ж "протилежність" знаходить висвітлення в антонімії і конверсивах. Антонімія – це тип семантичних відносин лексичних одиниць, що мають протилежне значення (антоніми). Будучи категорією лексико-семантичної системи мови, антонімія являє собою одну з реалій мовних: вона властива всім мовам, а її одиниці виявляють принципово загальну структуру протилежних значень і велика подібність у структурній і семантичній класифікації антонімів.

Сучасна лексикологія розглядає синонімію й антонімію як крайні, граничні випадки, з одного боку, взаємозамінності, з іншого боку - протиставлення слів по змісту. При цьому для синонімічних відносин характерно семантична подібність, для антонімічних - семантичне розходження.

Антонімія в мові представлена вужче, ніж синонімія: в антонімічні відносини вступають лише слова, співвідносні по якій-небудь ознаці - якісному, кількісному, тимчасовому, просторовий і приналежні до однієї і тієї же категорії об'єктивної дійсності, як взаємовиключні поняття: красивий - некрасивий, багато - мало, ранок - вечір, віддаляти - наближати. Слова інших значень звичайно не мають антонімів: будинок, мислення, писати, двадцять, Київ, Кавказ. Більшість антонімів характеризують якості (гарний - поганий, розумний - дурний, рідний - чужий, густий - рідкий і под.); чимало і таких, які вказують на просторові і тимчасові відносини (великий - маленький, просторий - тісний, високий - низький, широкий - вузький; ранній - пізній, день - ніч); менше антонімічним пар з кількісним значенням (багато хто - деякі; єдиний - численний). Зустрічаються протилежні найменування дій, станів (плакати - сміятися, радіти - сумувати), але таких небагато.

Розвиток антонімічних відносин у лексиці відбиває наше сприйняття дійсності у всій її суперечливій складності і взаємозумовленості. Тому контрастні слова, як і поняття, що позначаються ними,, не тільки протиставляються один одному, але і тісно пов'язані між собою. Слово добрий, наприклад, викликає в нашій свідомості слово злий, далекий нагадує про близький, прискорити - про сповільнити.

Антоніми "знаходяться на крайніх крапках лексичної парадигми", але між ними в мові можуть бути слова, що відбивають зазначену ознаку в різній мірі, убування-зростання. Наприклад: багатий - заможний - незаможний - бідний - жебрак; шкідливий - нешкідливий - марний - корисний. Таке протиставлення припускає можливий ступінь посилення ознаки, якості, дії, чи градацію (лат. gradatio - поступове підвищення). Семантична градація (градуальність), таким чином, властива лише тим антонімам, значеннєва структура яких містить указівку на ступінь якості: молодий - старий, великий - маленький, дрібний - великий. Інші ж антонімічні пари позбавлені ознаки градуальності: верх - низ, день - ніч, життя - смерть, чоловік - жінка.

Антоніми, що володіють ознакою градуальності, у мові можуть взаїмозамещатися для додання висловленню увічливої форми; літній чи старий. Слова, уживані з метою усунути чи різкість брутальність фрази, називаються евфемізмами (гр. еu - добре + phemi - говорю). На цій підставі іноді говорять про антоніми-евфемізми, що виражають значення протилежності в зм'якшеній формі.

У лексичній системі мови можна виділити й антоними-конверсиви (лат. conversio - зміна). Це слова, що виражають відношення протилежності у вихідному (прямому) і зміненому (зворотному) висловленні: Олександр дав книгу Дмитрові - Дмитро взяв книгу в Олександра; Професор приймає залік у стажиста - Стажист здає залік професору.

Існує в мові антонімія, антонімія значень багатозначних слів, чи енантиосемія (гр. enantios - протилежний + sema - знак). Це явище спостерігається в багатозначних словах, що розвивають значення один одного. Наприклад, дієслово відходити може означати "приходити в звичайний стан, почувати себе краще", але він же може означати "умирати, прощатися з життям". Энантиосемія стає причиною двозначності таких, наприклад, висловлень: Редактор переглянув ці рядки; Я прослухав дивертисмент; Оратор обмовився...

За структурою антоніми поділяються на разнокореневі (день - ніч) і однокореневі (приходити - іти, революція - контрреволюція). Перші складають групу власне лексичних антонімів, другі - лексико-граматичних. В однокореневих антонімів протилежність значення викликана різними префіксами, що також здатні вступати в антонімічні відносини: укласти - викласти, приставити - відставити, закрити - відкрити. Отже, протиставлення таких слів зобов'язано словотвору. Однак, варто мати на увазі, що додавання до якісних прикметників, прислівникам префіксів не-, без- найчастіше додає їм значення лише ослабленої протилежності (молодий - літній), так що контрастність їхнього значення в порівнянні з безпрефіксними антонімами виявляються "приглушеної" (літній - це ще не означає "старий"). Тому до антонімів у суворому значенні цього терміна можна віднести далеко не всі префіксальні утворення, а тільки ті, котрі є крайніми членами антонімічних парадигм: вдалий - невдалий, сильний - неспроможний. Із викладеного бачимо що антоніми, як уже було сказано, звичайно складають у мові парну кореляцію. Однак це не виходить, що те чи інше слово може мати один антонім, таким чином антонімічні відносини дозволяють виражати протиставлення понять і в "незакритому", багаточленному ряді: конкретний - абстрактний, відвернений; веселий - смутний, сумний, сумовитий, нудний.

Крім того, кожен член антонімічний чи пари антонімічного ряду може мати свої, що не перетинаються в антонімії синоніми. Тоді утвориться деяка система, у якій по вертикалі розташовуються синонімічні одиниці, а по горизонталі - антонімічні.

Висновки до розділу І

Термін "протилежність" широко використовується в різних областях науки. Так у філософії під терміном "протилежність" розуміють категорію, що виражає один із ступенів розвитку суперечності. Логіка потрактує термін "протилежність" по-своєму. "Протилежність" – категорія, що виражає одну із сторін діалектичної суперечності, яка включає взаємодію між взаємовиключати, але при цьому взаємообусловлюючим і взаємо проникаючим один одного протилежностями всередині єдиного об'єкта і його стані або ж понятті, висловів, теорій.

Loading...

 
 

Цікаве