WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІноземна мова - Англійська, Німецька та інші → Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мові - Курсова робота

Семантичні засоби комічного в сучасній українській літературній мові - Курсова робота

Семантичною основою гри слів є поєднання в одному контексті слів у прямому і переносному значеннях.

Розрізняють так звану дисемію – одночасну реалізацію в контексті двох значень одного слова, внаслідок чого виникає семантичне мерехтіння (у свідомості реципієнта актуалізується і пряме, і переносне значення), і транссемію – перехід від одного значення слова до іншого в межах невеликого відрізка мовлення. Приклади дисемії: "Людина на 70% складається з води. Фільтруєш?" - реклама фільтрів Instapure (фразу "Фільтруєш?" ужито відразу в двох значеннях: "Використовуєш фільтр?" і "Міркуєш?" (сленг), водночас установлюється причиново-наслідковий зв'язок між цими значеннями: якщо міркуєш, то будеш використовувати фільтр). "Наполеон починав як командир батареї" - реклама акумуляторних батарей, на малюнку зображений Наполеон поруч з акумулятором; "Тихо! Йде фінансова операція!" (аналогія з операцією в медицині створює враження великої складності й відповідальності); "Взуємо всіх!" - реклама взуття (гра прямого і переносного значень слів спричиняє семантичне мерехтіння – причому преносне значення може стосуватися обох комунікаторів: "у цьому взутті я обману (взую, тобто "обдурю" - сленг) усіх і "я придбаю це взуття, а отже, мене обмануть"); див. Також: "Взула і забула". Приклади трансемії: "Піднімаємо все. Навіть настрій" (реклама автонавантажувачів); "Вдихни повними грудьми!" ( реклама вентилятора, на малюнку зображено два працюючі ветилятори і пишногруда дівчина); "Плодіть і розмножуйте!" (реклама копіювальних автоматів) – у наведених прикладах каламбури маскують непристойне – сексуальну апеляцію.

Каламбури можуть будуватися й на грі різних слів, подібних своїм звучанням: "Вставайте, соні, включайте Soni"; при цьому може спостерігатися значеннєве зближення слів, подібних своїм звучанням (паронімічна атракція); "Wella. Вы великолепны"; "Чистота – чисто Tide" (так помилкова етимологія начебто експлікує "прихований" смисл назви товару.

До каламбурів цього типу належать перероблені усталені вислови – вирази-кліше, відомі цитати, крилаті фрази, прислів'я і приказки: "Карл для Клари купує в Коралі"; "Перпетум меблів" (реклама мережі меблевих магазинів) – при цьому до тексту вводиться додаткова інформація про міцність і довговічність меблів; спрацьовує аналогія з перпетуум мобіле – вічним двигуном); "прийшов, побачив, повечеряв" (реклама мережі ресторанів "Швидко").

Стилістичний дисонанс (стильовий контраст) – використання мовних засобів, не характерних і навіть конвенційно неприпустимих у певній комунікативній ситуації. Порушення мовцем загальноприйнятих норм спілкування здійснюється з метою якнайефективнішого впливу на адресата. Найчастіше за допомогою таких прийомів бажана для рекламістів ситуація подається в рекламі як така, що вже стала реальністю, й адресата змушують уявити себе в цій ситуації: "Це ваш комп'ютер!" - реклама фірми Computink; "Візьми свою машину!" - реклама розиграшу призів, серед яких був і автомобіль (дисонанс реальної й очікуваної об'єктивної модальності;на подібних дисонансах побудовані так звані антиреклами: "Хочете мати жовті зуби, несвіжий подих, постійний кашель? Тоді відкрийте для себе країну Marlboro!"; "Так, це мій банк!" - реклама "Альфа-банку"; "Тепер вона моя!" - реклама розпродажу іномарок (дисонанс реальної й очікуваної комунікативної ролі мовця); "Не пробуй, а то сподобається" - реклама чаю Madison (дисонанс реальної й очікуаної комунікативної функції висловлювання). [9,c.21-22].

Отже, гумор у рекламі неодмінно приваблює потенційних користувачів. Про це свідчить і його дієвість у шлюбних оголоеннях, які теж по суті, є своєрідною рекламою, де подавач рекламує себе: "Дама приємної зовнішності 53-х років готова до виникнення симпатії та сексуальної прив'язаності під час щоденного вигулювання собаки. Великий пудель любить мексиканські страви, Моцарта й таємниці. Господиня любить усе те ж саме плюс спортивну ходьбу, велосипедні прогулянки й веслування на байдарці. Обидві блондинки." [9,с.23].

Це оголошення своєю незвичайністю привернуло увагу не лише потенційних компаньйонів для вигулювання собаки. Крім наведених тут прикладів, є ще інші способи побудови гумористичного контексту. Ми ж дослідили, що в публіцистичному тексті, яким і є реклама, досить широко застосовуються семантичні засоби комічного, зокрема створення "подвійного контексту" (таким чином створення двох значень), умисні орфографічні помилки, які дають змогу ввести додаткові конотації (відтінки у значенні), поєднання в одному контексті слів у прямому і переносному значеннях (дисемія).

4. Літературні цитати та ремінісценції на газетних шпальтах

Семантичні засоби комічного знайшли своє місце і на газетних шпальтах. Розглянемо літературні цитати і ремінісценції. Цитування тих чи інших класичних творів світової літератури на шпальтах сучасної преси дуже поширене явище, причому цитування може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. Але інколи цитування створює комічні моменти через навмисне неправильне трактування лексичного значення.

"... Промчав рік Коня серед цього жахливого багатоголосся, але віз, який він тягнув, виявився порожнім. Тепер надія на Білу Козу: може, вона вивезе... Тільки б не налякати цю досить тендітну тварину нашим добре тренованим голосом. То, може. Варто прислухатися до давно казаних мудрих слів мудрих людей? Наприклад, нам усім до Льва Толстого: "Більше за всіх говорить той, кому нічого сказати". А високим державним діячам – до Піфагора: "Роби велике, не обіцяючи великого" ("Київський вісник", 9.01.91). При безпосередньому цитуванні обов'язково вказується автор літературної йитати, а сама цитата, як правило, береться в лапки.

Опосередковане цитування являє собою вільний переказ тієї чи іншої загальновідомої цитати при повній відсутності посилань на автора, лапок та інших аксесуарів звичайного цитування, іноді достатньо імені головного героя відомого класичного твору, щоб упізнати і його назву: "А хіба не можемо ми, громадяни однієї з найбільш суверенних держав, допустити такої ганьби, щоб наші всенароднолюбимі депутати разом із спікером у підземних переходах з простягнутою рукою, наче Кіса Вороб'янінов, жебрали (зрозуміло, між парламентськими засіданнями) на прохарчування. Ніколи в світі" ("Демократична Україна", 30.08.94); звичайно, Кіса Вороб'янінов – герой роману І.Ільфа та Є.Петрова "Дванадцять стільців"). Такі літературні ремінісценції використовуються , найчастіше, як порівняння, що входять у загальну характеристику героя газетного матеріалу або ситуації, що привернула увагу журналіста.

Як порівняння можуть бути використані і загальновідомі цитати, де посилання на автора твору або згадування імені героя взагалі не потрібні: "Добродій Яковина, ставши т.в.о. Міністра, вирішив безпідставно і волюнтаристсьеи ревізувати попередній наказ, не помічаючи, що сам себе, як ота унтер-офіцерська дружина, відшмагав" ("Українська газета", 27.10.94).

Літературна ремінісценція, крім функції порівняння, може виконувати і композиційну, або конструктивну, функцію. Наприклад, стаття Євгена Сверстюка "Що таке європейський контекст (полеміка з автором, що заблукав біля коріння християнства)" починається літературною ремінісценцію, тобто вільним переказом відомої цитати, який включає в себе і автора, і опосередковано назву твору, і ім'я головного героя, виражає головну ідею автора газетного матеріалу: "Кажуть, що багатий господар того дому схожий на мольєрівського міщанина Журдена, здивованого відкриттям, що він увесь вік говорить прозою. Але в нього ще є вчитель, який нагадує, що та проза накрізь перейнята духом і буквою християнської культури, яка викристалізувала загальнолюдськіі цінності" ("Літературна Украіна", 20.06.91). Закінчується стаття тією ж самою ремінісценцією, яка підтверджує основну думку автора, що він виклав її на початку газетного матеріалу: "...Адже за такого розуміння християнства, як у наведеній цитаті, його не можна ні розуміти, ні прийняти. А за ним же – наша тисячолітня історія, наша мова – ота сама проза, про яку не знав мольєрівський Журден". Сверстюк, вводячи засоби іронії, застерігає своїх читачів від зверхнього, міщанського ставлення до християнства, а разом з цим – і до історії, мови української держави.

Loading...

 
 

Цікаве