WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Ретроспективний аналіз розвитку туризму в Україні - Реферат

Ретроспективний аналіз розвитку туризму в Україні - Реферат

Реферат на тему:

Ретроспективний аналіз розвитку туризму в Україні

Протягом останнього десятиліття простежуємо зростання зацікавленості української громадськості проблемами туризму, а зокрема - еволюцією мандрівництва і туризму. Обізнаність з великою спадщиною українського та європейських народів допомагає ліпше зрозуміти не лише розвиток мандрівництва в її історичному аспекті, але й численні туристичні проблеми сучасності.

Швидкому його розвитку сприяє розширення політичних, економічних, наукових і культурних зв'язків між державами і народами світу.

Масовий розвиток туризму дозволяє мільйонам людей значно розширити знання з історії своєї Батьківщини й інших країн, зробити їх більш стійкими, конкретними, правдоподібними, краще зрозуміти хід і значення окремих історичних подій і явищ, познайомитися з визначними пам'ятками тієї або іншої країни.

Виходячи із даної мети, можна сформулювати наступні завдання:

- розкрити витоки туризму, прослідкувати динаміку розвитку подорожей, їх цілі і задачі;

- генезис українського туризму, на різних етапах його становлення.

Важливу роль у вирішенні поставлених завдань, як свідчить світовий досвід, відіграє еволюція туризму, який має зайняти належне місце в системі суспільного життя.

Ґрунтовним дослідженням в галузі туризму є праці В.Киф'як, Р.Ладижевської, в яких розкрито зміст, мету, завдання і розвиток туризму як галузі економіки. Л.Воронкової, Т.Дворової, Я.Луцького, В.Федорченка, М.Костриці, С.Поповича, В.Обозного, які розглядають історію становлення туризму та вважають туризм важливим засобом виховання молоді, розкривають зміст, мету, завдання і методику туристської роботи в школі. В.Дехтяр – віддає перевагу проблемам масового розвитку різноманітних видів оздоровчо-спортивного туризму та шляхи їх вирішення.

Вивчення першоджерел і наукової літератури показує, що туризм як наукове поняття, має давню історію становлення й утвердження в теоретико-практичній діяльності.

Термін "туризм" зустрічається в англійські літературі вже на початку ХІХ століття і трактується як прогулянка або подорож, що закінчується поверненням до місця, звідки починалася. Приблизно в той же час у Франції публікується словник французької мови, який включає поняття туриста, як мандруючого з цікавістю або з ціллю "загубити час" Пізніше, в 1838 р. виходять в світ "Спогади туриста" Стендаля, що дає підставу вважати його винахідником поняття "турист".

Однак літературні джерела вказують, що в У столітті до Різдва Христового стародавні греки "ходили" в Єгипет, вивчали його історію, культуру, природу, архітектуру. Цікава доля перших відомих в європейській культурі мандрівників: Ганнона Карфагенського, Геродота, Піфея, Страбона та ін. Першим мандрівником, про якого збереглися спогади в історичних джерелах, вважається карфагенянин Ганнон, який жив в У ст. до н.е. На думку дослідників, "результати його видатного плавання бути використані лише в мінімальній степені: карфагенські торговці пройшли його маршрутом до Керни і організували "золоту дорогу" (торгівлю золотом) з центральними районами західної Африки" (11, 50.)

Найвідомішим із перших мандрівників вважається старогрецький учений Геродот (У ст. до н.е.), експедиції якого знайшли відображення в дев'яти створених ним книгах під назвою "Історія", кожна із книг названа іменем однієї із муз.

В наукових дослідженнях І.Магідович відзначає, що люди подорожували завжди. Про це свідчать записи стародавніх народів, які населяли Середній і Далекий Схід та Середземномор'я. Ці історичні нариси показують, що з розширенням торговельної діяльності і завоювань в Греції, Римі та Китаї представники знаті все частіше відправлялись в поїздки для розваг, знайомства зі світом, торговою чи дипломатичною метою.

В сучасній науковій літературі з проблем туризму можна знайти різні підходи до питання періодизації історії туризму. Зокрема, можна виділити, періодизацію В.Сопрунова, який поділяє розвиток туризму на чотири етапи. Протягом всього ХІХ століття проходили процеси, що сприяли розвитку елітарного туризму і супроводжувалися зародженнямспеціалізованих підприємств з виробництва і гостинних послуг. Перша половина ХХ століття означена становленням соціального туризму. Після другої світової війни по сьогоднішній час іде розвиток масового туризму, формування туристичної індустрії як міжгалузевого комплексу з виробництва товарів і послуг для туризму. В основу даної періодизації покладено і якість критеріїв техніко-економічні і соціальні припущення, а також цільові функції туризму на різних етапах розвитку. (11, 8).

В.Квартальнов, А.Романов поділяють весь період становлення туристичної діяльності на п'ять етапів. Перший – просвітницький - етап продовжувався до 1890 р. Початок другого - підприємницького етапу було пов'язано з розвитком капіталізму. В цей час іде створення туристичних фірм і контор, які займаються індивідуальною підприємницькою діяльністю в сфері туризму. Після соціалістичної революції починається третій – організаційно-централізований етап. Він продовжувався з 20-х до 60-х рр. ХХ ст. І був характерний формуванням радянського туризму. Четвертий етап – адміністративно – нормативний (1970 – 1990 рр.) Початок п'ятого – перехідного етапу співпадає з початком перебудови і реформування економіки в країні, коли відроджуються традиції підприємництва, в тому числі і в сфері туризму. ( 4, 106 – 109).

Значну роль у розвитку туризму відіграли нові географічні відкриття, подорожі мореплавців, освоєння Американського, Африканського і Австралійського контингентів.

Епоху великих географічних відкриттів учені поділяють на два періоди:

  1. Іспано-португальський період продовжується з кінця ХУ до ХУІ ст. В цей час було зроблено відкриття Америки, португальці зробили плавання до берегів Східної Азії і Індії, починаючи з експедиції Васко да Гами. Завершився цей період кругосвітнім плаванням Магеллана.

  2. Період руських і голландських відкриттів продовжувався з середини ХУІ до середини ХУІІ ст. Це був час відкриттів руських першопрохідців по всій Північній Азії, час походу Єрмака і плавання Дежньова, час тихоокеанських експедицій голландських мореплавців і відкриття Австралії. (1,132).

Важливою подією цієї епохи, вважається відкриття нових континентів, досягнутих Кристобалем Колоном, більш відомим під італійським іменем Христофором Колумбом.

Вічний потяг людини до пізнання довкілля - це і суто духовна її ознака. Вона реформувала потребу предків до мандрування у такий активний і доступний спосіб пізнання світу, як туризм.

Вивчення джерельної бази та наукової літератури дозволяє стверджувати, що, як і в інших народів, історія становлення туризму на українських землях своїми коренями сягає в глибоку давнину. Але головною її метою завжди залишалося вивчення краси і багатств рідного краю, його історії, виховання в молоді діяльної любові до нього, готовності відстояти його перед чужинцями, формування в свідомості молоді загальнонаціональної "руської" ідеї як основи будівництва власної держави (2, 70-71 ).

Помітну стимулюючу роль у становленні туризму в Україні відіграла діяльність випускника Києво-Могилянської Академії Василя Григоровича Барського, який 24 роки провів у подорожах через Україну, Угорщину, Словаччину, Італію, Грецію, Сирію, Туреччину, Румунію, і залишив їх опис під назвою "Странствования Василия Григоровича Барского по святим местам Востока, 1723- 47" (3, 437).

Однак внаслідок політики винародовлення, яку окупанти проводили на українських землях, можливості туризму недостатньо використовувалися для національного освідомлення українців. Аналіз ситуації дозволив М.Драгоманову відзначити: " Calicani sunt genus hominum guod de patria sua....(галичани рід людей, які про свою батьківщину знають якнайменше)" (13, 117 ). Це стосувалося і українців з інших територій.

Саме ХІХ ст. започаткувало організаційне становлення туристичної роботи в Україні. До перших спроб організованих форм туризму в Наддніпрянській Україні дослідники відносять студентську екскурсію у Крим під керівництвом професора Новоросійського університету М.Головського. У 1885 р. в Києві був організований "туринг-клуб", а в 90-х рр. - Кримський гірський клуб в Одесі, філіали якого діяли в Ялті, Севастополі, Кишеневі та ін. Клуб займався організацією подорожей, вивченням історії рідного краю. Свою роботу він висвітлював у журналі "Записки гірського клубу". Ним були випущені перші путівники по Криму (5а, 3). Як стверджувала С.Русова, екскурсії в природу як засіб ознайомлення дітей із краєзнавчим матеріалом у середніх школах підросійської Ураїни запроваджуються ще в З0-х рр. ХІХ ст., а " піонерами цього діла" можна вважати Сімферопольську класичну й реальну гімназії, гімназії м. Києва (1-ша та Печерська), Сумську реальну школу, Катеринославську й Житомирську гімназії (8, 26 ).

Посильний внесок у розвиток туристичного руху в Україні у другій половині ХІХ ст. зробили своїми працями та практичними справами педагоги і громадські діячі В.Ільницький та О.Партицький. Зокрема, О.Партицький виступив автором низки науково-популярних статей та нарисів із проблем туристично-краєзнавчої роботи в редагованих ним освітніх виданнях ( "Зоря","Газета школьна") : "Старинна історія Галичини" (1894), "Образи Руси Галицкой", "Образ Поділля", "Руїни стародавніх замків на Поділлі", замальовки "Кінь святого Петра", " Крипхівський монастир", "Страдецька печера", "Могила Остапова" та ін., в яких розкривав героїчну історію українців, їх культурні здобутки, боротьбу за незалежність тощо. У 1878 р. О.Партицький звернувся до краян із пропозицією про розширення числа місць для відпочинку, розробку та прокладання нових туристичних маршрутів, посилене вивчення рідного краю, як це робилося в країнах Західної Європи (5, 32-38 ).

Педагогічну доцільність туризму у вітчизняній педагогіці вперше обґрунтував К.Ушинський. Він вбачав у них, передусім, могутній засіб виховання національно свідомих громадян, підготовку їх до раціонального використання природних ресурсів. Справедливо дорікаючи географічному товариству царської Росії, яке майже не займалося поширенням знань про вітчизну серед юнацтва, К.Ушинський вказав, що значну частину вини має взяти на себе і школа, насамперед ті, хто очолює освітні відомства. К.Ушинський закликав перейняти в іноземців одну важливу рису - любов і повагу до Батьківщини, але не для того, щоб " бути іноземцями, а лише для того, щоб не бути ними у своїй країні" (виділено нами Г.Г.)(14, 181 ).

Аналіз першоджерел і літератури показує, що І.Франко був палким прихильником і учасником багатьох мандрівок, які відігравали важливу роль у національному пробудженні українців. Так, у 1883 році він вирушив у подорож по селах та містах Галичини, організовану з ініціативи членів і духовних опікунів українського студентського товариства "Січ" у Відні (О.Терлецького, М.Шеховича). Цей захід, що використовувався студентами для виголошення рефератів, влаштування концертів, академій, І.Франко описав у своїй "Мандрівничій літописі" (6, 46).

Для здійснення "мандрівок", що їх започаткувала віденська "Січ", у 1885р. було створено спеціальний комітет, до якого увійшли, крім І.Франка, Є.Олесницький, О.Нижанківський, К.Кахникевич та ін.

Loading...

 
 

Цікаве