WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Жінки в олімпійському спорті - Реферат

Жінки в олімпійському спорті - Реферат

Після Другої світової війни для олімпійського руху характерні більш швидкі темпи росту спортивних досягнень жінок і значне розширення жіночої олімпійської програми у порівнянні з довоєнним періодом. Програма Ігор Олімпіад розширюється, в основному, за рахунок видів змагань, кількість яких з 1948 до 1968 рр. збільшилась з 19 до 39. Період з 1948 до 1968 рр. позначився стрімким розвитком жіночого спорту у світі, хоча це не знайшло належного відображення у програмі ОІ. У 1948 році кількість видів спорту у програмі ІО, в яких змагалися жінки, склала 6, а у 1968 році, через 20 років, – всього 8. Ідентичною була ситуація і на ЗОІ.

У 60-80 рр. в результаті значної і глобальної індустріалізації країн набирає темпів емансипація жінок, поступово ліквідовується нерівність в усіх сферах діяльності. Свідченням цього є ряд документів прийнятих генеральною асамблеєю ООН [10]. Емансипації жінок, стрімкий розвиток жіночого спорту у світі, ріст спортивних результатів опинились у полі зору керівного органу олімпійського руху. На розгляд виконкому МОК в Мехіко (1968 р.), в присутності членів НОК, було представлено результати аналізу олімпійської програми. Спільною думкою учасників обговорення стало збільшення кількості жінок-учасниць ОІ. Комітет з олімпійської програми (у нього входили члени МОК, МСФ, НОК) всіляко підтримував участь жінок у ОІ і виступав за розширення жіночої олімпійської програми. Пропозиції комітету з розширення жіночої олімпійської програми впливали на кількість видів спорту і змагань. 70-ті роки відзначались безпрецедентним просуванням вперед жіночого спорту на світовому рівні.

Під час Х Олімпійського конгресу (Варна, 1973 р.) МОК, МСФ і НОК погодились на розширення участі жінок в ОІ, головним чином, збільшивши кількість видів змагань. Але тільки з 1979 року в Олімпійську хартію було внесено нормативи для включення видів спорту в програму Ігор для жінок, які були значно меншими за чоловічі, що стимулювало розвиток жіночої олімпійської програми. Еволюція умов включення виду спорту в програму Олімпійських ігор представлена в табл. 2. Таким чином, починаючи з 70-х років ставлення МОК до участі жінок в ОІ помітно змінилося. МОК вперше став на позицію більш активного залучення жінок в олімпійський рух, що знайшло своє відображення в Олімпійській хартії. Перехід від теоретичного визнання можливості заохочення жінок до участі в ОІ до практичних заходів викликаний зростанням рівня спортивних результатів у жіночому спорті, а також розвитком жіночих олімпійських видів спорту на національному рівні. За сприяння Х.А. Самаранча в 1981 р. першим членом МОК було обрано жінку – Аніту Дефранц (США). Починаючи з Ігор ХХ Олімпіади (1972 р.) збільшення жіночої олімпійської програми за видами спорту і видами змагань перевищує чоловічу програму. Кількість видів спорту у чоловічій програмі збільшилась з 26 до 34, а у жіночій з 10 до 33, кількість видів змагань у чоловіків збільшилась з 140 до 168, а у жінок – з 43 до 120. На цьому етапі відбулися найбільші зміни у жіночій олімпійській програмі, яка в цілому відображала рівень розвитку жіночого спорту у світі.

З 90-х років в політиці МОК щодо розвитку олімпійської програми, прослідковується потреба у збільшенні її видовищності. З розширенням жіночої олімпійської програми збільшується видовищність ОІ в цілому, і це сприяє збільшенню кількості номерів у жіночій олімпійській програмі. Після закінчення столітнього Олімпійського конгресу (Париж, 1994 р.), на якому обговорювалась роль жінки в олімпійському русі, в Олімпійську хартію внесено поправку, що стосувалася чіткого визначення ролі жінок в олімпійському русі. Стаття 2 п. 5 гласить, що "МОК всіляко заохочує, за допомогою відповідних заходів, підвищення ролі жінок у спорті на всіх рівнях і в усіх структурах, особливо, у виконавчих органах національних та міжнародних спортивних організацій шляхом суворого дотримання принципу рівноправ'я чоловіків та жінок" [5]. Президент МОК Х.А. Самаранч у грудні 1995 року створив робочу групу "Жінки і спорт", яка мала представляти йому і виконавчому комітету свої рекомендації з розв'язання відповідних проблем. Ця робоча група, як і всі комісії і робочі групи МОК, є дорадчим органом. Вона складається з представників трьох складових олімпійського руху – МОК, МСФ, НОК, а також представників від спортсменів. На 1990 рік з 95 членів МОК – тільки 7 жінок (7,4%), тільки 5 жінок (2,6%) є президентами НОК і тільки одну МСФ очолює жінка – Інфанта донна Пілар де Борбон (Іспанія, кінний спорт). На 105 сесії МОК у Атланті (1996 р.) прийнято рішення про необхідність НОК забезпечити до кінця 2000 р. не менше 10% місць для жінок у всіх законодавчих і виконавчих структурах. До кінця 2005 р. ця кількість повинна збільшитися до 20%. Вищесказане відноситься також до міжнародних і національних федерацій, спортивних організацій, що відносяться до олімпійського руху. МОК контролює виконання поставлених завдань. На 107 сесії МОК у Нагано (1998 р.) кількість жінок – членів МОК уже складала 10% (12 із 118). У 1997 році вперше в історії олімпійського руху на посаду віце-президента МОК було обрано жінку – Аніту Дефранц (США). 26 жінок активно працює в різних комісіях і робочих групах МОК. До 2004 р. жіноча олімпійська програма практично зрівнялася з чоловічою за кількістю видів спорту. Однак за кількістю видів змагань вона має резерв, так як чоловіча частина програми включає на 48 видів змагань більше: 20 із них припадає на види спорту у яких ще не виступають жінки.

Т
аблиця 1. Фізичне виховання дівчат у Спарті.

Таблиця 2. Еволюція умов включення виду спорту в програму Олімпійських ігор.

Рік

Зміни у Олімпійській хартії

1912

1949

1956

1971

1979

1987

1994

Вид спорту мав бути поширений у 6 країнах

Вид спорту мав бути поширений у 10 країнах

Вид спорту мав бути поширений у 20 країнах

Вид спорту мав бути поширений у 25 країнах

Вид спорту мав бути поширений у 40 країнах і на 3 континентах для чоловіків; в 25 країнах і на 2 континентах для жінок

Вид спорту мав бути поширений у 50 країнах і на 3 континентах для чоловіків; в 35 країнах і на 3 континентах для жінок

Вид спорту має бути поширений у 75 країнах і на 4 континентах для чоловіків; в 40 країнах і на 3 континентах для жінок.

Вид спорту має бути поширений у 25 країнах і на 3 континентах для чоловіків та жінок, тільки тоді він може бути включений до програми ЗОІ

Висновок. Фактори, які впливали на розвиток жіночої олімпійської програми можна розділити на 2 категорії: внутрішні – у межах сфери управління МОК і більш широкі соціальні фактори – емансипація. Процес збільшення жіночої олімпійської програми опирався в основному на взаємовідносини між МОК, який зберігав контроль над принциповими питаннями, і МСФ, які відображали розвиток спорту і були зацікавлені в популяризації свого виду спорту та його поширення у світі, виступали за розширення олімпійської програми з своїх видів спорту і домагались їх визнання МОК. Під впливом таких факторів, як розвиток емансипації жінок, розвиток жіночого спорту у світі, ріст рівня спортивних результатів жінок змінилось ставлення міжнародних спортивних організацій до жіночого спорту. Починаючи з 70-х років, МОК вперше став на позицію більш активного залучення жінок до ОІ, до керівних структур олімпійського руху, що сприяло стрімкому розширенню жіночої олімпійської програми. На розвиток жіночої олімпійської програми здійснили вплив погляди і практична діяльність президентів МОК: Зігфріда Едстрема, Анрі де Байє-Латура, Хуана Антоніо де Самаранча. Актуальними на сьогоднішній день залишаються такі питання – як подолання політичних, релігійних, культурних і структурних перешкод на шляху жінок-спортсменок, жінок-спеціалістів.

Література:

  1. Голощапов Б.Р. История физической культуры и спорта: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр "Академия", 2001. – 312 с.

  2. Кубертен П. Олимпийские мемуары. – К.: Олимпийская литература, 1997. – 180 с.

  3. Кун Л. Всеобщая история физической культуры и спорта. – М.: Радуга, 1982. – 399 с.

  4. Кун Н.А. Легенды и мифы древней Греции. – М.: Уч. пед. гиз., 1954.

  5. Олімпійська хартія / Пер. з англ. – Київ, 1999. – 95 с.

  6. Платонов В.Н., Гуськов С.И. Олимпийский спорт: Учебник (1-я книга) – К.: Олимпийская литература, 1994. – 496 с.

  7. Романов Н. Н. Восхождение на Олимп. – М., 1993.

  8. Столбов В.В., Финогенова Л.А., Мельникова Н.Ю. История физической культуры и спорта / Под ред. В.В.Столбова – М., 2000.

  9. Тягур Р.С. Історія олімпійського руху: базові терміни, таблиці, схеми. – Івано-Франківськ: Місто–НВ, 2002. – 272 с.

  10. Энциклопедия олимпийского спорта / Гл. ред. В.Н. Платонов. – К.: Олимпийская литература, 2002. – 495 с.

Loading...

 
 

Цікаве