WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Жінки в олімпійському спорті - Реферат

Жінки в олімпійському спорті - Реферат

Реферат на тему:

Жінки в олімпійському спорті

Олімпійський спорт є одним із дивовижних явищ в історії людства. Зродившись у Стародавній Греції в 776 р. до н. е. Олімпійські ігри (ОІ) проводилися 1170 років, будучи однією з важливих частин еллінської цивілізації. Закінчивши свій древньогрецький цикл у 394 році, Олімпійські ігри відродилися у кінці ХІХ століття у зовсім нових історичних умовах, після 1500 років повного забуття. Аналізуючи більш, як столітню історію сучасного олімпійського руху неважко впевнитися у тому, що ідеали, покладені в основу Олімпійських ігор Стародавньої Греції вічні і притягальні для людства. І власне боротьба за ці ідеали не тільки дозволила відродити Олімпійські ігри, але й зробила олімпійський спорт надзвичайно популярним явищем, яке охопило всі континенти і країни, свого роду феноменом громадського життя всієї світової спільноти. У 2000 році в Сіднеї відбулися Ігри ХХУІІ Олімпіади – ювілейні ігри, свято сторіччя участі жінок в Олімпійських іграх сучасності.

Метою даної роботи було дослідження еволюції олімпійського спорту серед жінок.

Результати дослідження. Історичні корені олімпійського спорту виходять із глибокої давнини і беруть свій початок з древньогрецької агоністики. З ХVІІІ ст. до н. е. розвивається фізична культура на о. Крит. Для розваги глядачів під час свят і ярмарок проводилися ігри жінок з биками. Зображення акробатичних ігор з биками дозволяють точно відтворити зміст цих дуже небезпечних вправ. Ці вправи вимагали належної фізичної підготовки, високої техніки виконання, спритності, знань особливостей повадок тварин. У древньогрецькому епосі знаходимо відомості про Аталанту з Беотії, яка всім женихам влаштовувала іспит, пропонуючи змагання з бігу. Пропустивши жениха вперед, вона в повному озброєнні кидалася навздогін і той, кого вона наздоганяла, в межах наміченої для змагання ділянки, мусів платити життям.

З приходом на Балканський півострів племен дорійців з північних районів Європи, виникають міста-поліси і про стан спорту у Стародавній Греції в ІХ – VІІІ ст. до н. е. можна дізнатися з творів поетів та істориків, в першу чергу Гомера, Гесіода і Плутарха. За свідченням історика Плутарха у Спарті, де основною метою виховання було формування витривалого і сміливого воїна, до 20 років дівчат навчали так як і юнаків. Коли чоловіки йшли у військові походи, забезпечення порядку ставало обов'язком жінок [10]. Система фізичного виховання дівчат у Спарті подана в табл. 1. Розвиток античної гімнастики і агоністики сприяв проведенню всегрецьких змагань – Немейських, Істмійських, Панафінейських, Піфійських – всього біля сорока, за назвами міст, де вони проводились. Але найвизначнішими були ті, що відбувалися в Олімпії. Олімпійські ігри були присвячені верховному богу – громовержцю Зевсу. Дівчатам і заміжнім жінкам, згідно існуючих у Стародавній Греції законів, заборонялося брати участь у будь-яких урочистостях на його честь. Тому гречанки не тільки не могли брати участі, але і знаходитися у числі глядачів на Олімпійських іграх. Тільки одній жінці було дозволено спостерігати за видовищем – жриці богині Деметри, святилище якої також знаходилося в Олімпії. З VІ ст. до н.е. допускаються жінки до участі в змаганнях на колісницях, але тільки у якості власниць коней і колісниць. Приз за перемогу отримувала власниця, а їздовий – стрічку для обв'язування голови. Першою жінкою, що отримала право самостійно управляти колісницею була Кініска, жінка спартанського царя Агесілая (ІV ст. до н. е.), а у 288 р. до н. е. Белістиха із Македонії перемогла у перегонах на колісницях, запряжених жеребцями.

Вивчення генезису фізичної культури і древньогрецьких Олімпійських ігор дозволяє зробити висновок, що елемент суперництва є універсальним стимулом антропогенезу як чоловіків так і жінок. Це не тільки характерна і привілейована риса стародавніх греків. Змагання у духовній, інтелектуальній і фізичній культурі має універсальний характер і слугує одним із найбільш важливих соціологічних і етнологічних принципів розвитку людського суспільства. Більше того, існує думка, що змагання, суперництво має бути визнаним в якості однієї із основних рис, властивих людині.

У кінці ХІХ ст. напрошувалася необхідність реалізації олімпійської традиції, ідея відродження якої до того часу була підготовлена всім ходом історії. Для перетворення цієї благородної ідеї в життя необхідні були геніальність і наполегливість французького громадського діяча, педагога П'єра де Кубертена. Слідуючи традиціям олімпійського спорту Стародавньої Греції, П'єр де Кубертен категорично виступав проти участі жінок в олімпійських змаганнях. "Олімпійські ігри, – писав він, – торжество чоловічої сили, спортивної гармонії, починання, що базується на принципах інтернаціоналізму, лояльності, яке сприймається глядачами, як мистецтво і винагороджується похвальними оплесками жінок" [2]. Необхідно відзначити, що до першої світової війни спортивний рух серед жінок тільки починав розвиватися, проти жіночого спорту протестувала церква, думка якої з питань жіночої моралі співпадала з думкою офіційних властей майже у більшості країнах. Власне у цих умовах жінки вперше отримали допуск до участі в Олімпійських іграх без офіційної згоди з боку МОК. Жінки дебютували в 1900 році у змаганнях з гольфу і тенісу, в 1904 році вони виступали у змаганнях з тенісу і стрільби з лука. Під час проведення декількох перших Олімпійських ігор сучасності вся відповідальність за формування програм змагань, правил і суддівства покладалась на спортивні організації країн-організаторів Олімпійських ігор, що сприяло неофіційному включенню жіночих видів спорту в програму Ігор на відносно ранньому етапі розвитку жіночого спорту.

Позиція Організаційних комітетів Олімпійських ігор (ОКОІ) була протилежною позиції П. Кубертена. Включення ОКОІ в олімпійську програму чотирьох Ігор Олімпіад (1900 – 1912 рр.) жіночих змагань свідчить про те, що вони були прийнятними. Чітке визначення причин, за якими було обрано види спорту з участю жінок, було дано Елеонор Метені. Вона вважає, що на перших етапах розвитку міжнародних змагань головними критеріями прийняття виду спорту були його "естетична привабливість" і вигідний показ жіночого тіла. На думку автора цим критеріям відповідали такі види спорту як теніс, гольф, стрільба з лука і біг на ковзанах [6]. Згода ОКОІ на участь жінок в ОІ створила прецедент, що суттєво впливав на подальші рішення МОК. Оскільки жінки стали змагатися на міжнародній арені, МОК уже не міг не допустити їх до участі у тих видах, в яких вони уже виступали, але і не сприяв розширенню олімпійської програми для жінок. П'єр де Кубертен осуджував жіночі змагання і неодноразово виступав проти допуску жінок до ОІ. У 1912 р. він запропонував виключити всі жіночі види із програми Ігор. Члени МОК не підтримали його. Проте, після Ігор V Олімпіади ситуація змінюється. МОК став самостійно, без участі ОКОІ контролювати і визначати олімпійську програму.

На сесії МОК в 1912 р. було прийнято рішення, згідно якого вид спорту міг бути включений до програми Ігор при умові, якщо ним займаються не менше ніж у шести країнах світу. Такі обмеження не давали можливості малопоширеним жіночим видам спорту домогтись загального визнання МОК. Дана політика забезпечувала допуск до участі в ОІ поширених, переважно чоловічих видів спорту. Чергову спробу домогтись виключення видів спорту для жінок П. Кубертен розпочав у 1920 р. Пропозиція була відхилена, а МОК підтвердив участь жінок в Іграх VІІ Олімпіади 1920 р.

22 сесія МОК, що відбулася у Парижі (1924 р.) дала новий поштовх олімпійському руху – жінкам офіційно дозволялось брати участь у більшості видів програми ОІ. У членів Міжнародних спортивних федерацій (МСФ) також був більш прогресивний погляд на жіночі змагання. Явну підтримку жіночих змагань зі сторони МСФ ілюструє той факт, що всі п'ять видів спорту, у яких змагалися жінки на Іграх ІХ Олімпіади (1928 р.), були представлені своїми федераціями. За період з 1920 по 1936 рр. кількість видів змагань в програмі ОІ збільшилась з 6 до 15. Жіноча олімпійська програма за цей час, практично, не була суттєво зміненою. Жінки мали право брати участь у змаганнях тільки з 4 видів спорту – плавання, фехтування, легкої атлетики і гімнастики (теніс, стрільба з лука були виключені). Тому, зрозуміло, що жінки складали дуже невелику частину учасників Ігор. Аналогічна ситуація прослідковувалася і у зимових видах спорту. На перши трьох зимових Олімпійських іграх (ЗОІ) жінки змагалися тільки у фігурному катанні на ковзанах і тільки на ІV ЗОІ в 1936 р. в програму змагань серед жінок було введено другий вид – гірськолижне двоєборство. Зміни, що відбулися у суспільстві після першої світової війни і виразилися у розширенні соціальних прав жінок у сфері політики, освіти, виборі професії, сприяли визнанню жінок і у спорті. Однак, як бачимо, змагання для жінок включалися в програми Ігор Олімпіад з великою обережністю.

Велику роль у розвитку жіночого спорту у цей період відіграла створена у 1922 р. Міжнародна жіноча спортивна федерація (МЖСФ), яка з 1922 до 1934 р. один раз у чотири роки організовувала Жіночі Всесвітні ігри з легкої атлетики, плавання, гандболу і баскетболу. Опираючись на жіночі клуби, МЖСФ, в усьому світі підтримувала спортивне життя. "Жіночі олімпіади", за участю кращих спортсменок світу, викликали зростаючий інтерес. У 1935 р. президент МЖСФ Аніта Мільє на 34 сесії МОК виступила з пропозицією повністю виключити жіночі номери із програми Олімпійських Ігор, аргументуючи це тим, що проведення змагань з жіночих видів спорту є виключно завданням МЖСФ [6]. Розподіл олімпійського руху за статевою приналежністю, яке пропонувала МЖСФ, був відхилений МОК. За період президентства в МОК Анрі де Байє-Латура (1925-1942 рр.) почалось утвердження жіночих номерів олімпійської програми з легкої атлетики, плавання, гімнастики, лижного спорту, фехтування.

Loading...

 
 

Цікаве