WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізкультура, Рекреація → Туристичний маршрут: Палацово-паркові ансамблі України (Немирів – Самчики – Антоніми – Вишівець – Київ – Качанівка – Тростянець – Сокиринці – Березова - Реферат

Туристичний маршрут: Палацово-паркові ансамблі України (Немирів – Самчики – Антоніми – Вишівець – Київ – Качанівка – Тростянець – Сокиринці – Березова - Реферат

Основний фон парку створює липа серцелиста віком 100 і більше років, висаджена рядами або групами. Нині тут росте близько 370 вікових дерев 17 видів. Особливу увагу в парку привертають: ялина європейська, бук лісовий, гіркокаштан звичайний, тополя біла, ясени вузьколистий та звичайний.

с. Качанівка (Ічнянського району Чернігівської області)

Качанівський палацо-парковий комплекс – єдиний в Україні ансамбль, що, за невеликим винятком, зберіг свою територіальну й архітектурну цілісність до сьогодення.

Перші відомості про Качанівку датуються 1742 р., коли ніжинський грек Федір Болгарин продав за 890 крб заснований ним хутір придворному співаку Ф. І. Каченовському. У 1770 р. за дорученням імператриці Катерини ІІ, Качанівка була викуплена у її власників і подарована генерал-губернатору Малоросії графу П. О. Румянцеву-Задунайському. Після смерті останнього Качанівку u1091 успадкував його син С. П. Румянцев – відомий російський дипломат і державний діяч. У 1808 р. він продав садибу Г. Д. Почепі, який був її управителем. Пізніше вона перейшла у спадок сину його дружини від першого шлюбу – Григорію Степановичу Тарновському.

Далі з 1824 до 1898 р. Качанівкою володіли Тарновські, за яких вона процвітала. У цей період вона досягла найвищого злету та слави визнаного культурно-мистецького осередку, що приваблював багатьох кращих представників творчої інтелігенції того часу. Цьому сприяли архітектурно-художнє середовище, привітлива гостинність господарів і чарівна неповторність української природи уособленої у величезному садибному парку.

Однак надзвичайно великі витрати на благодійництво та колекціонування, неймовірно широкий спосіб життя прийнятий у Качанів ці, поставили Тарновських на межу розорення. Купив у 1898 р. Качанівку один з найбільших цукрозаводчиків Російської імперії П. І. Харитоненко – відомий меценат і завзятий колекціонер.

У 1918 р. садибу було націоналізовано радянською владою. 1918-1935 рр. можна без перебільшення назвати періодом руйнації та пограбування видатної пам'ятки садово-паркового мистецтва, оскільки більшовицькі "піклувальники" про народне щастя розмістили на її території Дитяче містечко ім. Воровського (комуну для колишніх безпритульних). З 1935 до 1941 р. тут був неврологічний курорт для колгоспників. Чимало руйнації залишили після себе й фашисти. У післявоєнні роки у Качанівці розміщувався туберкульозний санаторій (1953-1981 рр.)

У 1981 р. Качанівці було надано статус державного історико-культурного заповідника. Враховуючи велике значення Качанівки у справі збереження особливо цінних об'єктів історії, культури, архітектури, унікально поєднаних з ландшафтом, Указом Президента України від 27 лютого 2001 р. заповіднику надано статус Національного.

Без перебільшення, Качанівка є одним з наймеморіальніших місць України, куди за словами видатного історика М. І. Костомарова як у "вирій... зліталося різне українське вчене, художнє та письменне птаство".

Серед видатних особистостей, хто в різні роки відвідали Качанівку були: Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Глінка, В. Штернберг, М. Маркевич, П. Федотов, М. Вовчок, М. Ге, І. Репін, Д. Яворницький та багато інших. Качанівський парк є одним з найбільших в Європі. Та не в розмірах його унікальність, а в тому, що він увібрав у себе все найкраще, чим багаті світове паркове мистецтво й українська природа. У розмаїтті кольорів і пахощів, кришталевій чистоті джерел, дзеркальній гладі великих і малих ставків зачаровує парк своєю неповторною красою.

Загальна площа парку – 572 га, у тому числі 116 га водоймищ і ставків (всього 12; найбільший Майорський став). Парк поділяється на дві частини – регулярну (припалацову) та ландшафтну (периферійну).

Рельєф Качанівського парку складний. Майорський і Великий стави, а також болото розділяють його на дві частини. Максимальний перепад висот становить 38 м. Паркова територія густо порізана балками.

Сьогодні регулярне планування добре прослідковується на при палацовій території (так, як воно було закладене з самого початку). Про це свідчать алейні насадження. Деякі ділянки навколо палацу являють собою парковий тип садово-паркового ландшафту, на решті території переважає лісовий тип. Формуються його листяні дерева та чагарники. Вкраплення хвойних досить незначні. Є в парку ділянки лучного ландшафту (на берегах ставків і на дні балок), а також плодовий сад.

Нині у Качанівському парку налічується 51 вид дерев. Збереглися й старі екземпляри інтродуцентів. Одна з модрин європейських має діаметр стовбура 1 м та висоту 30 м. Це найбільша модрина, що росте в парках Лівобережної України. У насадженнях парку зустрічаються сосна чорна, сосна Веймутова, туя західна, дуб червоний, бархат амурський, ялина звичайна та багато інших дерев.

Невід'ємною складовою Качанівського заповідника є палац у формах неокласицизму, флігелі, будівлі служб, альтанка Глібова, "романтичні руїни", паркові містки та інші малі архітектурні форми.

У 1817-1828 рр. на території садиби було збудовано Георгіївську церкву в стилі ампір. Мурована, однобанна, хрещата, з колонними портиками доричного ордеру на фасадах (збереглися лише на західному), з південного та північного боків фланкована двома вежами. У церкві була родова усипальниця Тарновських, а за радянських часів її перебудували на клуб і магазин. Нині церква – діюча.

Качанівський палацо-парковий комплекс внесено до Державного реєстру національного культурного надбання та Національної системи туристсько-екскурсійних маршрутів "Намисто Славутича". Туристично-екскурсійне значення Качанівського заповідника посилюється розташованими неподалік іншими унікальними пам'ятками садибної культури ХІХ ст. – знаменитим дендропарком "Тростянець", палацо-парковими ансамблями у Сокиринцях і Дігтярях.

с. Тростянець (Ічнянського району Чернігівської області)

Дендрологічний заповідник Національної академії наук "Тростянець" - пам'ятка садово-паркового мистецтва державного значення, один з найкращих європейських парків. Загальна площа – 204,4 га.

Цікавий, насамперед тим, що місцевість з одноманітним, майже рівнинним рельєфом, завдяки пластичній обробці була перетворена на мальовничий ландшафт. Цей чудовий ефект досягнуто шляхом насипки цілої системи гір і горбів, створенням штучних долин і ущелин, озер, ставків і проток. Прийом пластичної обробки рельєфу, широко застосований у Тростянці не має собі рівного у вітчизняній парко будівній практиці.

Другою характерною та оригінальною особливістю Тростянця є його чудова флора, особливо багато представлена хвойними, а також листяними породами, завезеними сюди з різних кліматичних зон світу, що добре тут акліматизувалися. Так, породи азійського походження становлять 40 відсотків всього дендрологічного масиву парку, європейського – 26, американського – 25, австралійсько-тихоокеанського – 9.

Досить характерною рисою Тростянця є майже повна відсутність у ньому різноманітних паркових прикрас типу штучних руїн, різних альтанок, гротів та інших аксесуарів, характерних для парків більш раннього періоду. Однак їх відсутність не створює будь-якого негативного впливу на композиційно-просторові рішення. Навпаки просторове розміщення рослинності у поєднанні з мальовничими галявинами, полянами, лужками зі спокійними плесами водоймищ виконано настільки вдало й високохудожньо, що парк створює враження величного творіння мистецтва.

Засновником дендропарку був Іван Михайлович Скоропадський (1804-1887 рр.) – нащадок гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського (по лінії його брата Василя), великий землевласник, відомий колекціонер рослин, шанувальник старовини, знавець архітектурного мистецтва, меценат.

Перші паркобудівні роботи почалися в 1834 р. й тривали до самої смерті І. М. Скоропадського у 1887 р. найінтенсивнішими вони були в період 1860-1880-х рр.

Під час поїздки до Франції у 1857 р. власник Тростянця ознайомився з багатьма парками і, зокрема, з нещодавно створеним парком Джеймса Ротшильда у Ферьєрі. Його увагу привернув новий метод штучного формування рельєфу, який тоді входив у моду в багатьох європейських країнах. Цей метод полягав у тому, що до посадки рослинності місцевість робили нерівною, пересіченою: в одному місці поглиблювали землю, в іншому насипали гірки та горби. Цей метод дійсно сприяв красі нових європейських парків, забезпечуючи, разом з тим, й ріст дерев і чагарників, що швидко виростали на рихлій насипній землі штучних пагорбів.

Повернувшись додому І. М. Скоропадський доручив садівнику К. Д. Шлінглофу створити у північно-східній частині парку штучний гірський сад. Цій роботі передувало створення місцевим художником-пейзажистом ландшафту із загостреними вершинами, що нагадували піки Альп. Пагорби та "гори" (до 30 м) зводили виступами та з'єднували земляними валами. Земляні роботи тривали 30 років. Цей район парку називається Швейцарія.

Перша ботанічна інвентаризація насаджень парку, проведена у 1886 р., засвідчила, що в ньому тоді було зібрано 580 видів, відмін і форм дерев і чагарників. Серед них найбагатші в Україні колекції дубів – близько 50 видів і форм, кленів – 60, ясенів – 37, лип – 27, берез – 16, каштанів – 25; величезна різноманітність видів і форм хвойних порід – ялин і смерек – 51, сосен – 22, туй – 32, ялівця – 25 та ін.

Loading...

 
 

Цікаве